Людям притаманне бажання оточити свою життєву територію гарними речами. Традиційно в цьому нам допомагає природа. А найперше — той зелений клаптик, який можна витворити залежно від власної фантазії. Йдеться, звичайно ж, про палісадник. Для когось це додаткове місце для плодових рослин, для когось — територія квітів і газону, а комусь вдається вдало поєднати одне й інше. Що ж таке палісадник з професійної точки зору та які традиції притаманні саме українському палісаднику, «Дню» розповіла ландшафтний дизайнер з 14-річним досвідом, директор навчально-дизайнерського центру «Квітуча Таврія» Тетяна ПІДНЕБЕСНА.
«ВІЗИТНА КАРТКА БУДЬ-ЯКОЇ ДІЛЯНКИ»
— Із професійної точки зору, палісадник — це просто красиві квіти чи щось більше?
— У традиційному розумінні палісадник — це візитна картка будь-якої ділянки, місце, на яке ми з самого початку звертаємо увагу в кожному дворі. Палісадник показує смаки й характер господаря, його пріоритети. Для когось це спосіб вираження емоцій і життєвих подій. Мовляв, ось, дивіться, який у мене двір, як я радію тим чи іншим речам. Водночас палісадник — територія дуже інтимна. Адже комусь хочеться тримати все у своєму житті за парканом, не виносити на розсуд інших. Мені довелося бачити підходи до озеленення на заході України і в прибалтійських країнах. Там переважають палісадники західноєвропейського відкритого типу, та й парканів як таких майже немає. На Півдні люди більше приховують прибудинкову територію. Відповідно, це впливає й на мікроклімат серед жителів.
— Палісадники десять років тому і сьогодні — що змінилося, які тенденції спостерігаються?
— Дуже популярними зараз є хвойні рослини. Років 15 тому Україна була закритою щодо обміну досвідом і підходами до ландшафтного дизайну. Сьогодні ж кордони відкрито. І тепер ми маємо десятки нових видів, які вирощують в нас, а не завозять з Польщі чи Німеччини. Такі рослини радують око своєю зеленню, вливаються в різні стилі.
Однак важливо пам’ятати, що основою будь-якого палісадника мають бути свої рослини, які найкраще акліматизовані і давно прижилися на нашій землі. Не завжди треба гнатися за модою. Краще споглядати багаті, здорові наші квіти, ніж хворобливі екзотичні. Іще один важливий аспект — світовідчуття господаря. Майстер повинен порадити основні моменти, правильно вибрати місце для рослин, але наповнювати палісадник треба разом з людиною, яка щодня на нього дивитиметься. Саме тому палісадники, які люди замовляють як копію (побачив у сусіда чи за кордоном) не настільки «живі», як ті, до яких доклали творчу любов господарі.
Серед тенденцій останніх років можна виділити бажання людей мати в палісаднику не лише декоративні рослини, а й плодові дерева. Щоб було не тільки красиво, а й корисно. А ще — щоб діти бачили, що персик не на ринку виріс, а вдома, завдяки догляду за ним.
— Який він, традиційний український палісадник?
— Це завжди насичений кольорами, «життєрадісний», запашний і навіть романтичний садок. За вербовим тином у ньому ростуть соняшники, чорнобривці, ромашки, маки... Водночас це стиль простий і невибагливий, а головне — завжди актуальний серед українців. Крім того, я спостерігаю поступовий ріст популярності цього стилю в інших країнах. Відбувається взаємопроникність культур, адже про Україну більше дізнаються у світі.
— А що може надихнути жителів міських багатоповерхівок облагородити зелену зону біля свого дому?
— Як завжди — потрібен поштовх. У багатоповерхівках живуть сотні людей, а взятися за свій двір часто нікому. А от коли знайдеться «ненормальний», який посапає бур’яни, висадить дерева і квіти, почне за ними доглядати — тоді й інші мешканці ставитимуться до свого будинку інакше. І такі випадки непоодинокі в нашому місті. Головне — спробувати зробити свій життєвий простір таким, який би надихав інших.
«...ЦЕ ВАШ НАСТРІЙ»
Олена БОДНАР, дизайнер, арт-майстерня Secret-garden, Вінниця:
— Палісадник — це ваш настрій, яким хочеться поділитися з близькими, друзями та навіть випадковими перехожими. Соняшники, мальви, полин, рута... А поряд — тин із горщиками і макітрами, гладущики, вози і просто колеса — все це традиційна атрибутика українського подвір’я, яку раніше дуже часто використовували в палісадниках приватних будинків.
Насправді історія, культура і природа України — це дивовижний світ, повний різних образів. Тут вам і духи Карпат, і домовички, і Гонихмарник, і Перекотиполе, простір цілющих трав і приворотного зілля, таємниці чаклунів, знахарів, писанок і мотанок. А наші пісні свідчать про те, що зв’язок із природою у нас не втрачено, він то «барвінком в’ється», то «рушником стелиться». Тобто має сенс популяризувати більш різноплановий і глибинний підхід до теми українського палісадника. Наприклад, ми часто використовуємо у проектах дзвіночки з народних промислів, вигадуємо стилізованих птахів та звірів. Також для української стилістики природним елементом є вінок. Ми робимо каркас, а по ньому заплітаємо квіти, посаджені в грунт: запашний горошок, іпомеї, хміль.
Якщо вирішили облаштувати палісадник, то, по-перше, врахуйте освітленість ділянки, її рельєф, родючість землі, прив’язку до будинку, доріжок й інші елементи. По-друге, потрібна чітка стилістика, хоча й допустимий перетин кількох стилів, але виключно в рамках однієї концепції. І правило, без якого не може бути гарного і здорового палісадника, — догляд за рослинами. Він анітрохи не менш важливий, ніж вибір стилю вашої ділянки.
ДОВІДКА «Дня»
У народній медицині білу лілію використовують як сечогінний і знеболювальний засіб. Спиртову настоянку цибулин застосовують від водянки, а також як відхаркувальне під час захворювань дихальних шляхів, що супроводжуються застоєм великої кількості мокротиння, зазначається на сайті rosluna.ucoz.ua. Спиртову настоянку квіток вживають як тонізуючий засіб, нею натираються при ревматизмі й радикуліті та змащують рани. Зовнішньо подрібнені цибулини прикладають до місць, де відбувається запальний процес, для зняття запального набряку, а відварені в молоці квітки прикладають до наривів. Олію білої лілії використовують для натирання при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками лілії, використовують у косметиці для відбілювання обличчя. Щоб видалити ластовиння, використовують мазь, для приготування якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Варто зауважити, що рослину застосовують в неофіційній медицині, й її хімічний склад вивчено не до кінця.
