У музеї Івана Гончара видавництво «Родовід» спільно з Французьким культурним центром громадськості презентували книгу «Гуцульська вишивка» з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського (Коломия). Альбом вийшов трьома мовами — українською, французькою та англійською в окремих редакціях.
Видання грунтовно й яскраво розкриває глибоку символіку народної вишивки як складової частини однієї з найяскравіших мистецьких сторінок України. Це народне мистецтво, сягаючи тисячоліть, відтворює уявлення стародавніх гуцулів про будову й закони Всесвіту.
У старовину за вишиванкою читали історію роду людини. Звідси й афоризм «написано на роду». А ще вишита сорочка завжди була й оберегом. Шила мати першу сорочечку дитині й вигаптовувала на полотні прикмети родоводу, знаки води і землі та символи сонця, щоб захищали від злої долі й усього лихого. А дівоцька сорочка, особливо весільна, яскрава, барвиста сповнена життєдайної енергії для продовження роду. Чоловіча вишиванка — це оберіг воїна-захисника й землероба, історія його роду, де вимережані нерозгадані й досі космічні символи. Століттями розроблялися орнаменти й техніки вишивання, що передавали від покоління до покоління згадку про вірування, звичаї, обряди й уподобання наших пращурів та берегли у вишитих символах закодовану генеалогічну пам'ять.
Ініціаторами рідкісного видання виступили екс-посол Франції в Україні (2005— 2008 рр.) Жак-Поль Везіан та його дружина Елен, які об'єднали науковців, музейників, поліграфістів (ілюстраціями до книги стали вишивки з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).
Кілька років тому, подорожуючи з чоловіком Карпатами, завітали до Космача, — розказала Елен ВЕЗІАН. — Гуцульський край зачарував нас своєю неповторністю й колоритом. Ми вирішили, що про такі скарби має знати широкий загал не тільки в Україні, а й в усій Європі, зокрема у Франції. Почали шукати однодумців. Допоміг Коломийський музей, запросили талановитого паризького фотографа Юрія Білака, мистецтвознавців й усіх небайдужих та здійснили проект спільно з видавництвом «Родовід». Так народилася ця книжка про вигаптувану на полотні музику сонячних трембіт Карпатського краю.
— Важко переоцінити значення для України й усіх, хто цікавиться мистецтвом, цього фундаментального дослідження гуцульських рукомесницьких витворів. Це окрема, ще не до кінця вивчена ніша українського сакрального мистецтва, — підкреслила головний редактор «Родоводу» Лідія ЛИХАЧ. — До роботи над виданням були залучені кращі фахівці мистецтвознавці, фольклористи, історики. Робота над книжкою тривала майже три роки.
— Досліджуючи колекцію, наш колектив авторів отримував перш за все естетичну насолоду, — ділиться своїми враженнями доктор мистецтвознавства, автор розділів «Звичаєво-обрядова функція гуцульської вишивки» та «Джерела гуцульської вишивки» Олена НИКОРАК, за загальною редакцією якої здійснене видання. — Ця книжка пройшла через душу кожного, бо таке мистецтво підносить людину, робить її чистішою. Художнє оформлення альбому створила Ірина Пасічник. Історико-етнографічну розвідку написав Дмитро Пожоджук, селищний голова Космача, опис колекції здійснила Ярослава Ткачук, директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия). Автори статей Раїса Захарчук-Чугай, доктор мистецтвознавства та Катерина Сусак, дослідник, викладач, колишній ректор Косівського державного інституту декоративного та ужиткового мистецтва.
«Ця книга задумувалася з прагненням зробити це мистецтво, яке ще збереглося, відомішим, зрозумілішим, аби сприяти водночас його збереженню, його увічненню та його відновленню в соціально-економічному контексті ХХІ століття», — пишуть у передмові Елен та Жан-Поль Везіан.
Донести до європейського читача магію старовинної гуцульської вишивки виявилося справою нелегкою, — розповіла про труднощі над роботою французької версії перекладач Зірка ВІТОШИНСЬКА. — Нині в Україні більшість словників застарілі (60-х років), а в сучасних немає потрібних відповідників. Адже лексика видання особлива: включає назви, терміни, означення тканин, одягу, предметів хатнього вжитку, які характерні тільки для цього регіону. Весь самобутній й колоритний світ Гуцульщини. Доводилося добирати відповідники з латини та інших романських мов. Ця книжка розкриває перед читачами Франції живе народне мистецтво України. В європейських країнах вже забувають фольклор танці, пісні, вишивки, національний одяг. Вважають його пережитком і надають перевагу сучасним модам. В Україні народне мистецтво живе, і ми не маємо права дати загинути цим здобуткам нації нашій історичній пам'яті. Ми повинні показати приклад усій Європі, як потрібно берегти витвори народного генію. Тому що мистецтво не має етнічних кордонів воно належить всьому людству.
— Вихід у світ такої фундаментальної праці французькою мовою має велике значення для українсько-французьких відносин. Французи мають можливість відкрити для себе до цього часу незнаний пласт українського мистецтва. Ми робимо все можливе, щоб зв'язки, в тому числі й культурні, між Україною й Францією розширювалися, щоб наші народи більше знали один про одного, — сказав «Дню» посол Франції в Україні Жак ФОР. — Наприклад, минулого року в Софії Київській відбулася виставка бронзових виробів епохи Людовіка XIV. Українські митці у свою чергу часто бувають з виставками в Парижі. Наступного року плануємо організувати виставку мистецьких творів з Лувру. Варто нагадати, що відносини між нашими державами мають глибоке історичне коріння. В ХІ столітті дочка київського князя Ярослава Мудрого Анна Ярославна була королевою Франції, яку за справедливість, далекоглядність, мудрість та просвітництво французькі піддані шанували й любили. І саме культура є тим простором, який дає широкі можливості для співпраці, знайомства з мистецькими надбаннями наших народів...
— Про культуру України й особливо про її народне мистецтво, — додає Елен ВЕЗІАН, — на жаль, у нас знають ще небагато. Тому що у Франції та й у всій Європі Україну все ще сприймають як частину колишнього Радянського Союзу. І тільки останніми роками, під час помаранчевої революції, французи відкрили для себе Україну — молоду незалежну державу, що територіально знаходиться в центрі Європи. Суспільні події тієї доби у нас широко обговорювалися у ЗМІ, на телебаченні, звучало багато передач по радіо. Думаю, таке видання буде великим відкриттям для французів.
— Ми цінуємо наші зв'язки з Україною, сказав у виступі директор Французького культурного центру Матьє АРДЕН. — Тому зацікавилися такою ініціативою та всіляко допомагали здійснити цей проект. Франція й уся Європа повинні більше знати про культуру України. Наш Центр всіляко сприяє розширенню культурних зв'язків між нашими державами. Ми завжди відкриті для співпраці. Немає сумніву, що Франція високо оцінить цю фундаментальну працю про самобутнє мистецтво екзотичного Гуцульського краю, відкриваючи для себе одну із граней в мозаїці народної творчості України. Ми повинні добре знати минуле, тільки тоді зможемо з упевненістю дивитися в майбутнє.
Як підтвердження цьому, в Галереї народної творчості та декоративно-ужиткового мистецтва «Світлиця» за участі Фонду збереження та розвитку української традиційної культури нині проходить виставка «Квітучий рай на полотні» вишивальне мистецтво викладачів та студентів Київського інституту декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука. Вишивальне мистецтво в Україні — це не тільки минуле, воно — складова частина багатої й розмаїтої сучасної культури. І якщо зараз є майстри, які вивчають і запозичують досвід далеких пращурів, то жити цьому мистецтву вічно.
