Конфліктна ситуація навколо першої в історії участі України в найстарішому всесвітньому форумі сучасного мистецтва — бієнале у Венеції — два роки тому внесла розкол до і без цього не дуже згуртованого і зовсім нечисленного середовища українського contemporary art. Песимістично налаштовані критики тоді навіть пророкували, що перша українська презентація буде й останньою: адже ухвала про участь у венеціанській виставці згідно з її статутом приймається на рівні національних урядів і обходиться державним бюджетам недешево, а українські урядовці, мовляв, надивившись на інтриги та розбрат наших митців тратити на них гроші більше не захочуть. Однак кабінет Кінаха, а — за ним — і Януковича проявили розуміння стратегічної важливості присутності України в світовому концерті актуального мистецтва, наявність якого в країні характеризує присутність у ній плюралізму та демократії в очах світової культурної спільноти.
На конкурс за право репрезентувати країну на найпомпезнішому міжнародному художньому бієнале (виставці, що відбувається раз на два роки) було представлено проекти декількох кураторів, серед яких Олексій Титаренко та Вікторія Бурлака, а також куратор української національної презентації на 49-му Венеціанському бієнале Валентин Раєвський, який досі судиться з групою мистецтвознавців і журналістів, котрі критично оцінили в пресі його проект і методи досягнення художніх цілей. Спеціально створена при Міністерстві культури та мистецтв України експертна комісія віддала перевагу одному з двох проектів, запропонованих для Венеції митцем Віктором Сидоренком — віце-президентом Академії мистецтв України і директором створеного минулого року при ній Науково-дослідного Інституту сучасного мистецтва. Проте академічний ступінь митця в цьому випадкові не означає автоматично, що на знаменитій сцені актуального мистецтва він виступить із висловлюванням у дусі лише традиційного мистецтва. Про міру реальної сучасності проекту Сидоренка говорить і те, що його співкуратором у Венеції виступить визнаний український фахівець у галузі contemporary art, його теоретик та ідеолог Олександр Соловйов.
Робоча назва української презентації — «Жорна часу». Це буде мультимедійна інсталяція з неодмінним для сьогоднішнього візуального мистецтва відео, вже декілька років модними (особливо — у Великобританії та Північній Америці) аудіо-ефектами та унікальними оптичними технологіями — розробленими українськими вченими та активно експортованими за кордон люмінофорними штучними кристалами. Не обійдеться й без традиційного жанру малярства, основної спеціалізації Віктора Сидоренка, який демонструвався на декількох міжнародних виставках (серед них — Салон Центральної та Східної Європи в Парижі 1998 року) і репрезентованого в респектабельних зібраннях від президентських апартаментів в Алмати до колекції Жан Жака Людовикович В’єя (Jean Jaques Ludovikovich Viella) у Версалі. Проект національної презентації України на 50-ій Венеціанському бієнале утаємничено від публіки до моменту інавгурації форуму, але нам стало відомо, що сюжетна лінія малярського ряду роботи Сидоренка буде пов’язаною з образом «Тайної вечері», який митець вважає вічним і навіть більш старожитнім, аніж християнство.
Директор візуальної секції ювілейного Венеціанського бієнале, який народився у Флоренції, головний куратор Чиказького музею сучасного мистецтва Франческо Бонамі позначив основну концепцію нинішнього форуму, актуалізувавши марксистське питання про того, кому належить мистецтво: «Мрії та конфлікти. Диктатура глядача». Для Віктора Сидоренка ідея диктатури глядача означає скоріше деструкцію: графіті на фресках собору св. Софії в Києві, знищення талібами найбільшого в світі зображення Будди в горах Афганістану, волюнтаристський вплив спонсорів нью-йоркського Музею метрополітен на експозицію в його залах. Ідея того, що глядач і час перемелюють мистецтво, немовби якісь жорна, мабуть, відбиватиметься в його проекті.
Симптоматично, що на нинішньому Венеціанському бієнале українські митці знову виявилися запитаними не лише в нашій національній презентації. 2001 року колишнього киянина Олега Кулика було представлено у Венеції в павільйоні Чорногорії, а нинішній директор Галереї М. Гельмана у Києві Олександр Ройтбурд (який проживав, на той час, у Нью-Йорку) брав участь у проекті директора візуальної секції 49-ої бієнале Гаральда Зеємана «Плато людства» в італійському павільйоні. На цей раз відео та світлини українського митця Сергія Браткова, який мешкає зараз у Москві, вибрано для кураторського проекту Віктора Мізіано «Повернення митця», затвердженого російським урядом як національна презентація РФ на венеціанському форумі.
