Кожне свято класичного танцю в шахтарській столиці — неабияка подія в культурному житті, але нинішній фестиваль — особливий. І учасники, і глядачі назвали його «феєричним»... Так легендарний танцівник Володимир Васильєв писав вірші й малював пейзажі шахтарського краю, Микола Цискарідзе та Ілзе Лієпа танцювали «Пікову даму», а інші зірки світового балету побачили, як живе провінція. Про найяскравіші моменти форуму розповіли: художній керівник Донецького національного академічного театру опери і балету ім. А.Б. Солов’яненка Вадим ПИСАРЄВ і організатор фестивалю Владислав ДРЕГЕР.
— У чому особливість нинішнього, сімнадцятого за рахунком, фестивалю?
В. П.: — Цього разу багато зірок і цікаві хореографи приїхали до Донецька. Відкрив фестиваль легендарний майстер балету Володимир Васильєв. Він показав ювілейну програму в Нью-Йорку, Токіо, Парижі, а донеччани першими в Україні її побачили. До речі, Васильєв був в Україні двічі, і обидва рази — в Донецьку. Він залишив нам на пам’ять прекрасні вірші, написав картини про Донбас... Цього року на нашому фестивалі виступав соліст Большого театру Микола Цискарідзе і прима-балерина Ілзе Лієпа, які танцювали уривок із «Пікової дами». Я тішусь, що свою прем’єру показав керівник «Київ модерн-балету» Раду Поклітару. Зазначу, що саме ми відкрили цього хореографа для українського глядача. А пара танцюристів із Куби: В’єнгсі Велдес і Ельєр Бурзак буквально перевернули світ у «Дон Кіхоті»! У нас танцювала неповторна Марія Семеняченко! Ми дали можливість глядачам побачити артистів балету з Японії, Угорщини, Казахстану, Норвегії, Франції, Німеччини.
В. Д.: — Цього року, окрім донеччан, насолодитися мистецтвом класичного танцю змогли мешканці ще п’яти міст області — Слов’янська, Єнакієва, Краматорська, Маріуполя та Горлівки. Адже зал Донецької опери розрахований лише на 1000 осіб. А завдяки виїзним програмам балет подивилися ще п’ять тисяч глядачів. Довкола наших вечорів був ажіотаж, жодного вільного місця! І це незважаючи на те, що в деяких містах — наприклад, у Слов’янську і Горлівці, — в палацах культури не було опалювання, глядачі сиділи одягненими, а зірки світового рівня стоїчно терпіли незручності...
— Фестиваль «Зірки світового балету» проходив під патронатом дружини Президента України Людмили Янукович. Які вистави любить і відвідує перша леді країни?
В. П.: — Людмила Олександрівна — берегиня нашого фестивалю. Усі сімнадцять років вона опікується святом класичного танцю. Ось і цього року дружина Президента України побувала на відкритті фестивалю й на завершальному гала-концерті в Донецьку, а також на балетній виставі для дітей «Білосніжка і сім гномів» у Маріуполі. Цю виставу ми показали спільно з вихованцями балетної школи з Осло (Норвегія). Людмила Олександрівна приїхала привітати дітей, знайшла час, щоб подякувати норвезькій делегації. Дружина Президента дуже любить дітей, багатьом допомагає. Що ж до балету, то улюблена вистава першої леді — «Дон Кіхот». Цей балет ми включили в програму фестивалю 9 жовтня, в день народження Людмили Янукович.
— Балет вважається елітарним мистецтвом. Отже, кількість глядачів заздалегідь обмежена?
В. Д.: — Наведу такий приклад. Для трансляції відкриття і закриття фестивалю ми розмістили на будівлі театру великі екрани. І люди зупинялися подивитися танець, хоча погода була не дуже хороша. Отже, це потрібно? До речі, Володимир Васильєв розповів, що в балет потрапив випадково — просто йшов вулицею і за порадою товариша заскочив до зали, де йшов урок. Буквально після першого заняття майбутній зірці балету запропонували залишитися. Можливо, і в залах, де ми даємо концерти, сидять майбутні зірки українського балету.
В. П.: — У прямому ефірі через інтернет відкриття фестивалю подивилися 6,5 мільйона українців. До речі, екрани на театрі — це була ідея Владислава Олеговича. Це допомагає популяризації класичного танцю. Адже балет не вчить нічому поганому — він учить красі.
— Писарєва в Донецьку називають людиною, яка привчила шахтарів ходити на балет.
В. П.: — Коли я починав свою творчу кар’єру, в нашому театрі на виставі сиділи 13 осіб. Шахтарі на балет тоді не ходили, а театр був на реконструкції. Але я боровся за цих тринадцять людей! Я так виступав, що наступного дня глядачів вже було 36, а потім була вже повна зала. За вісімнадцять років сталася революція у свідомості людей. І не лише в Донецьку, а й в області. Це була моя мета. Сьогодні гірники на балет ідуть, шукають зайвий квиток, — і це дуже приємно. Тому що мій батько був шахтарем, і я знаю, яка це важка праця, і яка відповідальність. Але праця артистів балету, повірте, не менш важка.
В. Д.: — Вадим Писарєв — «візитна картка» нашої країни, він відомий далеко за межами України, працював по всьому світу і міг залишитися в будь-якій країні. Але він вибрав саме Донецьк. Один із його проектів, що працюють на імідж області, — фестиваль «Зірки світового балету». Я не розглядаю організацію фестивалю як інвестицію. Вадим Писарєв — мій друг, і перш за все я допомагаю йому. Уперше я виступив організатором фестивалю торік. Ми фактично врятували захід, який міг закінчитися, ледве відкрившись. І знаєте — нам сподобалося. Тому докладемо всіх зусиль, щоб наступного року підняти фестиваль на новий рівень.
— Чи думаєте ви про нові спільні творчі проекти?
В. П.: — Відразу після фестивалю я їду до Івано-Франківська, де 15 жовтня відкриваю балетну школу. Така ідея з’явилася в травні, коли донецький балет гастролював Західною Україною. В Івано-Франківську я побачив багато талановитих танцюючих дітей. Їм просто необхідно дати класичну освіту! Тому з Донецька відправляємо двох викладачів. У свою чергу, запросили до нас Івано-Франківську філармонію: хочу, щоб музиканти виступили перед нашими земляками. А ще мрію повезти в Західну Україну балети Сергія Прокоф’єва, що народився на території Донецької області. З батьківщини великого композитора ми подаруємо чудову музику і танець.
В. Д.: — Проект, який ми розпочинаємо, називається «Схід — Захід». Це проект, який об’єднує дві частини України. Не секрет, що в Західній Україні ставлення до вихідців із Донбасу не завжди позитивне. І навпаки. Є деякі стереотипи, міфи, які заважають країні нормально розвиватися і жити. І хто ж може зруйнувати ці міфи, як не класичний балет і Вадим Писарєв?
