Навколо мене утворюються порожнини. Звинувативши мене у бездіяльності та консерватизмі ("Який ти нерозумний, тато!"), діти поїхали до Німеччини. Мабуть, я їх більше не побачу. Теща пішла на підводному човні до Англії. Тестю місця не вистачило - він наздоганяє її своїм ходом у костюмі важкого водолаза через Ла-Манш. Кажуть, є багато методів нелегальної міграції. Найпростіший - у замороженому вигляді у рефрижераторі, потім у запакованому вакуумним методом пластикові "Кури - зроблено в Україні". І, нарешті, у свіжонарізаному: "Суповий овочевий набір". За невелику плату вами вистрілять з гармати, націленої на США. Моїм сусідом нещодавно вистрілили - але приціл збився. Він зараз у Владивостоці вирішує питання, або стрілятися назад в Україну, або доплатити до Японії.
Але я емігрувати не можу. Я патріот. Я вирішив, що починаю іноземне життя на батьківщині. Для початку - підтягнута американська фігура.
Увечері я повідомив дружину, що ми починаємо жити по-новому. Картопля (3 мішки), півкабана (подарунок родичів), тушонка у банках (5 ящиків), 20 батонів ковбаси - усе віддав на гуманітарну допомогу голодуючим емігрантам з Африки, які живуть у нашому будинку поверхом нижче. Я купив соки і почалося європейське життя. Вранці ми п'ємо апельсиновий сік. Дружині це нагадує "Санта-Барбару". У своячки з'явився діатез, і вона почала чухатися. Я страждаю від печії. Чому після цих соків я не виглядаю, як ці рожевощокі американці з серіалів? Під очима з'явилися мішки, обличчя схудло, а живіт залишився, як і був, великим та круглим. Я став схожим на великого переляканого птаха. Ночами мені сниться кров'янка. Та сама, що її готувала бабуся Аня, яка прожила 95 років і мала 16 дітей. Довголіття бабусі мене переконує, і я переходжу до рішучих заходів. Вночі я проходжу на кухню і вгризаюся у шматок кров'янки, купленої у підземному переході. Дружина також ночами встає. Я підозрюю, що вона їсть кров'янку, яку я купив. У сім'ї все робиться тишком-нишком, знаєте, так лицемірно. Ввечері вмикаю телевізор і бачу: чергову партію нелегалів вивантажують з рефрижератора на державному кордоні. Я дивлюся і думаю: "І навіщо вони туди їдуть? Кислятину їхню пити? Залишайтеся тут, з нами, хоч поїсте, як люди!"
