Лялька — одна з речей, що неодмінно повертають кожного у дитинство, нагадуючи напівзабуті ігри й казки. Однак деякі з них можуть руйнувати ще більші часові перешкоди, повертаючи нас до звичаїв і легенд сивої давнини. Саме такі — ляльки Японії, яких завдяки Посольству цієї країни та Японському фонду можуть побачити кияни у Національному художньому музеї, а незабаром зустрінуть у своєму місті жителі Черкас.
Ляльки з’явилися в Японії у третьому тисячолітті до нашої ери. Тоді вони були амулетами та захищали від усіляких нещасть. Однак тільки з XVII століття — епохи Едо — ляльки почали виготовляти не лише задля ритуалів, а й заради їхньої краси, виникло безліч різновидів ляльок. Ляльки «Хаката» (глиняні), «Кокеші» (дерев’яні) та «Кімекомі» (в одязі з наклеєної тканини); «діти» «Ічімацу», «Осана» та «дорослі» — ляльки, що зображують героїв традиційних театрів Кабукі та Но, ляльки до свята дівчаток і до свята хлопчиків… Яскрава чи пастельно ніжна, весела чи насуплена — кожна з них не іграшка, а витвір мистецтва, прикраса оселі й гордість господарів. Щоправда, японці зізнаються, що сьогодні дедалі менше молоді цікавиться мистецтвом виготовлення ляльок. (Хоча, напевно, саме від майстерності, кропіткої ручної роботи й художньої винахідливості походить винахідливість і сумлінність японських виробників високоякісної техніки). Та все ж таки, різні школи виготовлення ляльок у Японії поки що зберігаються. Адже як і інші витвори мистецтва, що змушують милуватися красою фантазії майстра, маленька лялька вперто заважає людині перетворитися на робота.
