Творчість Ріхарда Вагнера, що відкрила новий розділ в історії світового театру й музичного мистецтва, давно подолала межі простору й часу. Сьогодні про композитора пишуть і говорять, сперечаються, ставлять на різних оперних сценах так само часто, як і 100 років тому.
Початком його зростаючої популярності стало відкриття влітку 1876 року унікального театру нового зразка в мальовничому баварському містечку Байройті, куди з’їхалася політична й культурна еліта з усіх країн і континентів. Унікальним виявився і поставлений у цьому театрі твір, який був зовсім не схожим на всі створені до цього опери. Композитор і поет в одній особі, Вагнер назвав його тетралогією «Кільце нібелунга». Вистава, розрахована на чотири вечори, об’єднала в один цикл міфологічний сюжет про джерела світового зла, про фатальну силу золота, про зраду, підступність, владолюбство і про животворящу силу любові, яка лишається єдиною незнищенною цінністю після фінальної всесвітньої катастрофи.
Такий грандіозний задум, як будівництво театру зі спеціальною метою представити публіці тетралогію, що створювалася впродовж двадцяти шести років, не міг би бути втіленим у життя, якби в геній Вагнера не повірили найбільш чуйні його сучасники. Першим серед них був його друг Ференц Лiст. Вирішальну роль у долі композитора відіграла зустріч із пристрасним шанувальником його мистецтва, юним баварським королем Людвігом ХI, який у майбутньому незмінно надаватиме йому допомогу і підтримуватиме всі його починання. Але окрім знаменитих і знатних людей прості цінителі мистецтва різних країн почали об’єднуватися, аби сприяти будівництву театру й реалізації усього грандіозного проекту. Вносячи посильний матеріальний внесок, члени перших вагнерівських товариств отримували право бути присутніми на перших виставах тетралогії. Таким чином напередодні відкриття першого фестивалю в Байройті зародився рух, який постійно розростався і поширювався, залучаючи до своїх лав усе нових і нових вагнерівських прихильників.
Пройшло 113 років від дня смерті композитора, і хвиля світового вагнеризму докотилася до української столиці. У листопаді 1996 року під гостинним дахом Будинку вчених уперше зібралися разом професіонали й любителі, які заявили про створення Київського вагнерівського товариства. Воно стало третім подібним об’єднанням в Україні після Львова і Харкова і 106-м на карті інтернаціонального вагнерівського руху. Незабаром про появу нового загону прихильників Вагнера дізналися в Байройті. Товариство пройшло реєстрацію в інтернаціональному центрі у Фрайбурзі, куди стікається вся інформація, де регулярно випускається журнал поточних новин і публікуються щорічні звіти про діяльність вагнерівських товариств різних країн світу.
У кожну останню суботу місяця на вагнерівських зборах у Будинку вчених можна дізнатися не лише про творчість самого Вагнера, про постановки його творів на різних оперних сценах, а й чим живе сучасний оперний театр, як пов’язані його новітні тенденції з історичними традиціями. Про це розповідають не тільки професійні музикознавці. З цікавими доповідями й повідомленнями виступають і любителі мистецтва, власники цінних колекцій записів, які готові поділитися своїми «скарбами». Діляться своїми враженнями й ті, кому пощастило побувати на оперних спектаклях у Байройті, Мюнхені, Москві, Петербурзі.
Паломництво в Байройт «на Вагнера» давно стало заповітною мрією всіх професіоналів, які займаються музикою і театром. Саме для творчої молоді ще за життя Вагнера і з його ініціативи був створений особливий стипендіальний фонд, який дає змогу безплатно відвідати фестивальні вистави. Адже, щоб потрапити на фестиваль, звичайним глядачам доводиться не лише сплачувати поїздку, перебування в місті й дорогі квитки, а й упродовж кількох років чекати своєї черги, щорічно повторюючи заявки. Участь у вагнерівському товаристві дає унікальну можливість побувати влітку в Байройті й відвідати спектаклі молодим київським музикантам і представникам творчих професій з інших міст і країн. На сьогоднішній день вагнерівськими стипендіатами стали вже шістнадцять молодих киян — піаністів, музикознавців, співаків, композиторів. Їхні захоплюючі розповіді, демонстрація фотографій, буклетів, знятих відеосюжетів завжди викликають жвавий інтерес аудиторії.
З нагоди 10-літнього ювілею Київського вагнерівського товариства добродійний концерт у залі Будинку вчених дав чудовий музичний колектив, ансамбль солістів «Київська камерата». Його художній керівник і головний диригент Валерій Матюхін запропонував до уваги глядачів цікаву, ретельно підготовлену програму, в якій музика Вагнера звучала нарівні з творами Моцарта і Шостаковича — композиторів, ювілеї яких святкувалися нинішнього року. Поряд iз прославленими іменами музичних геніїв звучали твори трьох українських авторів різних поколінь. Показово, що це виявилися перші «проби пера», хоча «Симфонієтта» Віталія Губаренка написана багато років тому, а варіації для струнного оркестру Олексія Войтенка та Віталія Вишинського створені зовсім недавно. Олексій і Віталій ще вчаться в Національній музичній академії України ім. П. Чайковського, але як представники Київського вагнерівського товариства обидва вже відвідали Байройт. Музику всіх трьох українців, незважаючи на відмінність індивідуальних почерків, об’єднувала емоційна відвертість, мелодійний дар, висока поетичність, яку чудово відчули й передали музиканти «Камерати». Кульмінацією вечора без сумніву стало виконання вокального циклу Ріхарда Вагнера «П’ять віршів Матільди Везендонк». Його трактування таким прекрасним майстром, як Людмила Войнаровська, на всі нюанси якої чуйно реагував оркестр, вирізнялося глибиною проникнення в музику, тонкістю інтерпретації, відчуттям особливої магії вагнерівської «нескінченної мелодії».
У переддень нового року київські вагнеристи планують провести ще один святковий вечір. Він носитиме назву «Мій Вагнер» і буде підготовлений тими, кому випало за честь стати вагнерівськими стипендіатами і безпосередньо залучитися до мистецтва великого художника.
