До речі, про лютні. Світлана Карунська на нинішній виставці
нарешті перезнайомила трьох своїх лютністок, так само як і двох «Танцюючих
П’єро». Взагалі ж для «Варіацій на теми» скульптор вибрала в основному
свої «музично-театральні» роботи — «Флейтиста», «Маленьку скрипачку». Навіть
сумний «Летючий голландець», як-не- як, може нагадати про Вагнера, а «Птахолов»
— про «Чарівну флейту» Моцарта (хоч сама Світлана Карунська стверджує,
що все було зовсім навпаки, що Вагнер тут абсолютно ні при чому, а Моцарт
— велика таємниця). Що ж до «Дівчинки з птахом», то вона якось абсолютно
природно зустрілася з шукачами Синього птаха з графічного циклу Олени Яновської...
Світлана Карунська — скульптор-романтик. Її роботи — дивне поєднання віри
і сумніву. Як романтик Світлана Карунська вірить у мрію, як скульптор (який
має справу з тактильним матеріалом і реальним життям) сумнівається в її
не те щоб доцільності чи непогрішності — необхідності. Тому навіть її найкраща
лютністка, що схилила голову в рогатій еннені, приховує в собі образливе,
але пронизливе зернятко гіркоти.
Графіка Олени Яновської — це ланка в ланцюгу різноманітних
творчих експериментів. Досить сказати, що художниця на своєму віку бралася
за театр і театральні афіші, а нині вдалася до поліграфічного дизайну.
При цьому графіка Олени Яновської сама по собі — такий самий ланцюг експериментів.
Навіть «Варіації на теми» — це і химерне, сповнене добродушної іронії плетиво
«Дачних спогадів», де млосні панночки в капелюшках та смугастих панчохах
(і навіть, здається, в корсетах) віддаються відпочинку на лоні природи,
і різнокольоровий вихор «Синього птаха», де символічні поневіряння героїв
Метерлінка знайшли стрімкість і невловимість казкового сну і при цьому
— повну розкутість дитячого малюнка. Проте Олена Яновська не даром працює
циклами. Можливо, назва виставки має більше відношення до її графіки навіть
більшою мірою, ніж до скульптури Світлани Карунської. Принаймні саме вона,
обравши дві не те що різні — полярні теми, вільно й природно витягує з
них низку варіацій.
