Чесно кажучи, чотиридисковий CD-бенефіс Тризубого Стаса здивував багатьох. Здавалося б, відійшли в минуле роки гітарних трибунів, що гнівно й весело клеймили за допомогою сатири, гумору й стьобу компартійців «брежнєвського» розливу. Здавалося б, наші барди «червонорутівської хвилі» зробили свою справу — благородну справу очищення суспільства від бруду через сміх крізь сльози. І нині їх — бардів — майже не чути. На жаль. Не будемо аналізувати причин цієї «німоти», аби в черговий раз не звинувачувати в усьому ненависну попсу. Можливо, самий Час викликає на кон певні жанри, а потім — знову занурює в небуття. Як би там не було, але це — не про Тризубого Стаса. Його пісні, написані у 80-ті, сьогодні, як не дивно, не менш актуальні. Власне, не має значення, коли саме Стас їх написав, тому що усі ці гострі й дотепні речі не стали менш цікавими сьогодні. Самодостатність Стаса як музичного сатирика-гумориста стає очевидною, коли ви один за одним перебираєте чотири диски, слухаєте пісні й розумієте: це і є наше спільне життя, наша спільна історія, побачена очима дуже спостережливої, розумної людини, яка — до того ж — є власником фантастичного почуття гумору.
Свій компактовий серіал Тризубий Стас назвав «Я повертаюся». На першому диску він зібрав пісні, створені напередодні «Червоної Рути-89», яка й відкрила Україні Тризубого Стаса. Народними хітами з них стали «Повний абзац», «Глобус України», «Демократизація», «Ангола». Цікаво, що «Тризубим» Стаса Щербатих назвали хлопці з групи «Гроно». І прiзвисько міцно причепилося. Стас родом iз Алтаю, але ще маленьким потрапив на Івано-Франківщину і закохався в той край. За свідченням самого Стаса він завжди мав три «зуба»: один «зуб» — на компартію, другий — на комсомол, третій — на профспілку. Тривалий час він співпрацював із львівським Театром пісні «Не журись!», про який згадує з ностальгією. У свій час «Не журись!» об’єднав найбільш неординарних акторів, співаків, режисерів, художників. І ставив неймовірні вистави, в яких Стас був і співаком, і актором. А ще Стасові вдавалося передбачати катаклізми — політичні передусім. Пригадую такий епізод. Останній день «Червоної Рути-91» у Запоріжжі. Фінальний гала-концерт на стадіоні. Тризубий Стас співає, а стадіон підспівує «Гуд бай, компартія, гуд бай!» «Загальна ейфорія» закінчується ранковим холодним душем: поява «ГКЧП» на екранах телевізорів перекреслювала усе, що пов’язано з ідеалами «Червоної Рути». Ми сидимо перед запорізьким готелем і невесело жартуємо з приводу кого, коли і в який спосіб пов’яжуть в найближчі день-два. Хтось терміново обмінює квитки на Київ на квитки у міста, де є родичі або знайомі — аби пересидіти лиху годину… Стас спокійно п’є пиво і заявляє: увесь цей цирк закінчиться через кілька днів, не треба панікувати й метушитися… Як у воду дивився!
Отже, Тризубий Стас «повернувся» з дисками «найкращого», тобто — відсіяного часом. І такого виявилося чимало. Слід сказати, що повертається він вчасно, адже навколо бачимо такі «Монблан» або — як хочете — «Говерли» нових і гострих тем, що обійтися без примруженого ока Стаса досить важко. Повертайся в силі, Стасе.
