Український етап Кубка світу поєднали з Регіональним кубком — змаганням, яке все більше набирає вагу останнім часом. А організувати кінноспортивне свято взялися Міжнародна федерація кінного спорту, Федерація кінного спорту України, Держкомітет із питань фізичної культури та спорту України і Благодійницький фонд «СпортЕліт». Зазначимо також, що газета «День» виступила інформаційним спонсором змагань, які проходили з п’ятниці по неділю у кінноспортивному клубі «Магнат», розташованому в селищі Чубинське Київської області.
В Україні етапи Кубка світу проводилися до цього п’ять разів. Почин Львова, який двічі приймав змагання, підхопив Київ. І незважаючи на те, що змагання взяли таку солідну паузу, наші вершники продовжували брати участь у багатьох етапах Кубка cвіту у Центрально-Європейській лізі. Вони організовані за територіальною ознакою. Всього їх на даний момент діє тринадцять. У принципі, ця система стала вимушеною мірою, адже спочатку турнір був задуманий як серія гран-прі в різних країнах. Але ідея була відкинута, оскільки транспортування «спортивного снаряду» на великі дистанції є ризикованою і виснажливою практикою. Етап, що пройшов на «Магнаті», — це відбіркові змагання, переможець яких отримує унікальну можливість виступити у фіналі Кубка і помірятися силами з кращими конкурентами світу.
У п’ятницю зглянулася погода і повіяла прохолодою, ніби запрошуючи учасників показати все, на що вони здатні, не відволікаючись на виснажуючу липневу спеку. Елегантна Ірина Мусієнко, Президент Федерації кінного спорту України, голова журі голландець Ян Віллем Кернер, та й практично всі 22 учасники першого маршруту розсипалися в усмішках і, якщо і хвилювалися, то принаймні зовні це не було помітно.
Характер коня багато в чому схожий на людський. Йому також властиві перепади настрою, як і нам. Та й старти для коней не менш хвилюючі, ніж для їхніх вершників. Відчувають відповідальність, нервують, копитом б’ють, озираються перелякано... Не всі, звичайно, але якщо така реакція у коня була присутня, то знаючі люди практично відразу виносили вердикт — дистанцію буде проходити важко, зі зривами. Так в основному і виходило. Практично ніхто не уник помилок, а Анастасія Канішинська навіть врізалася в одну із перешкод, не на жарт перелякавши глядачів, які щиро вболівали за кожного учасника, переживали їх невдачі і бурхливо вітали найбільш успішні і видовищні стрибки. Але найгучніші овації дісталися все ж майстру спорту міжнародного класу Олегу Красюку, який двічі (!) бездоганно пройшов дистанцію, не прострочивши час і не зачепивши жодної планки. Два його фінальних результати в 66,63 і 62,37 виявилися недосяжними для конкурентів. Справа в тому, що регламент змагань передбачає виступ одного учасника на двох конях. Ні красень Квафіліо, ні Лейсфул не підвели. Крім нього, безпомилково відкатався тільки один вершник — Андрій Вощакін на Хопері. Четвертий, але «п’єдестальний» результат показав Ігор Дмитрієв на Горністі. Хотілося б відмітити і поведінку жокеїв. Незважаючи на показаний результат, вони незмінно дякували своєму коневі, поплескуючи по загривку, ніби говорячи «спасибі» за підтримку. За підсумками стартів Олег Красюк став абсолютним чемпіоном України, Ігор Дмитрієв — другим і Андрій Вощакін — третім. За що були нагороджені грошовими призами та кубками.
Проте у тих, що програли, також була можливість відчути себе чемпіоном. Копії кубків продавалися тут же, на території клубу за 200 гривень. Хоч покупців і не знайшлося. Зате прицінювалися і купували вальтрапи, попони, кінні бріджи за ціною 300—360 грн. Так, ціна не низька, але цей вид спорту споконвічно елітний, і щоб ним займатися, потрібні чималі кошти. І ціна на бріджи, як ви розумієте, в цьому відношенні не показова. У Олега Красюка, говорять, обидва коня коштують понад сто тисяч доларів. Проте сам Олег у інтерв’ю для «Дня» вирішив про це не говорити і, усміхаючись, обмежився лаконічною фразою: «Можна я не буду відповідати? Дуже дорого». І утримання чотириногих спортсменів, відповідно, недешеве.
До речі, глядачі живо обговорювали на трибунах недавній подарунок арабського шейха Володимиру Путіну — п’ять породистих коней, вартістю мільйон доларів кожен. Були й інші розмови, які так чи інакше зачіпали тему коней. Люди серйозно цим захоплюються і з задоволенням готові вислухати або розповісти що-небудь новеньке із кінноспортивних новин. Або почитати спеціальну літературу. «Кування і хвороби копит коней», наприклад.
Найбільш хвилюючим для учасників і цікавим для глядачів став, безумовно, відбірковий етап Кубка світу, який завершував програму змагань. Тут вимоги до учасників помітно зросли. На відміну від інших маршрутів, які треба було проїхати за 76 секунд, в етапі цю «планку» підняли до 68 секунд. Підняли її і в прямому значенні зі ста тридцяти сантиметрів до півметра. Випробування на міцність проходили вісімнадцять кращих спортсменів за підсумками року. Але боротьби не вийшло. Знову блискучу перемогу отримав Олег Красюк на Лейсфулі, пройшовши дистанцію знову, вже традиційно, без штрафу за 67,7 сек. Міг він повторити і п’ятничний подвиг, але Квафіліо не зміг із першого разу взяти останній (!), чотирнадцятий, бар’єр. Вийшло з другого. До речі, якщо кінь двічі не може подолати перешкоду — вершника знімають із змагань. Але Олег не дрогнув і в критичний момент зробив все по- чемпіонськи. Як він потім розповідав авторові цих рядків: «Образливо звичайно, але я сам винен. Вже подумки був на фініші і розслабився, не зумів правильно підвести коня до останнього бар’єра». Другим став гість із Молдови Артур Чолпан на Пінку, привізши собі чотири очки штрафу (саме стільки дається за кожен збитий бар’єр.) Третім став Вадим Легходух на Пропані. І «усього лише» четвертим Красюк із Квафіліо, який не виправдав надій. Невдахою етапу став Володимир Вощакін, чий Бутафор перед стартом закульгав, і йому довелося знятися зі скачок.
Таке явне домінування одного вершника над іншими пояснюється тим, що Олег уже давно тренується в Німеччині, а двоє його коней також німецькі. «Щоб конкурувати з кращими світовими вершниками, треба тренуватися там. У нас поки що немає гарних шкіл, практично немає баз, кваліфікованих тренерів, та й коней, на жаль. А щоб успішно виступити на Кубку світу, це все життєво необхідно». А на запитання про те, наскільки наш етап Кубка світу відповідає кращим світовим зразкам, Олег відповів, що складно їх порівнювати. «Там уже сформовані традиції, дуже сильний склад учасників, і вони, звичайно ж, по класу вищі. Адже це об’єктивний процес. У нас же нічого за останні п’ять років не проводилося на такому рівні».
А про те, що рівень був найвищим — свідчить хоча б той факт, що почесним гостем змагань став сам директор Кубка світу Макс Омана, який скромно сидів у тіні під тентом, попиваючи напої.
Турнір закінчився, роз’їхалися машини, рівняють після скачок іподром, і тільки іржання Квафіліо порушує тишу клубу. Задоволене? Роздосадуване, що мимовільно підвів хазяїна? А може, він жалкує, що свято закінчилося, і нескоро ще доведеться покрасуватися своєю заплетеною гривою і новенькою попоною перед захопленими глядачами? Хто їх розбере, цих коней. Одне відомо напевно — без нього б і частинки цього свята не було.
