Схоже, дим військових дій, який огортав питання участі українських художників у престижному 49-му Венеціанському бієнале, починає розсіюватися. Принаймні, учасники прес-конференції, що відбулася в Міністерстві культури, на не завжди коректні запитання журналістів відповідали досить упевнено.
Картина ж з цих відповідей вимальовується приблизно така. У «Першому проекті українських художників на 49-му Венеціанському бієнале» беруть безпосередню участь куратор проекту Валентин Раєвський, Арсен Савадов, Юрій Соломко, Олег Тістол, Сергій Панич і Ольга Мелентій. Сам проект є складовою програми «Інтервали», однойменної з показаною торік в Українському музеї величезною експозицією вітчизняного актуального мистецтва. За словами Валентина Раєвського, проект буде контрастувати з монотонною агресією і радикалізмом переважної більшості учасників Бієнале. Як основу для експозиції учасники проекту вирішили використати сам простір, відведений їм у Венеції. Фактично, український павільйон і буде основним твором, створеним спільними зусиллями вищеназваної творчої групи: щось на зразок гігантського тенту, всередині якого розміщена діорама. Переваги такої форми — мобільність і велика незалежність від оренди виставкових площ, які дорого коштують; цілком можливо, матеріальне втілення проекту потім можна буде показати і в Україні.
На закінчення слід зазначити, що Венеціанське бієнале в ціннісній ієрархії самих художників займає далеко не найперше місце. По суті, найстаріший арт-форум світу давно перетворився фактично в пам’ятник самому собі, що ідейно й актуально програє більш мобільним фестивалям, на зразок «Маніфесту» або «Документа». Однак безперечно і те, що саме Бієнале заносить країну до культурного атласу Європи, і, ширше за світ. Йдеться навіть не про артистичну спроможність тієї чи іншої нації — але, швидше, про самосвідомість взагалі, бо народ, який знає своїх митців, має шанс врятуватися від історичної сліпоти. Нині цей шанс є в України. Залишається лише сподіватися, що він не буде втрачений.
