Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вероніка Чекалюк: «Неможливе — можливе»

28 квітня о 18.00 у Київському державному музеї Тараса Шевченка відбудеться Третій родинний бал
21 квітня, 2011 - 00:00
СОЛІСТИ «РОДИННОГО БАЛУ» / ФОТО АНДРІЯ ДРИГИ

ДЛЯ ТИХ, КОГО МИ ЛЮБИМО

Модерн в архітектурі, унісекс в одязі, онлайн спілкування... І живемо ми у віртуальному світі. Мислимо глобально. Маємо там друзів і коханих, сім’ю багатьом давно замінив комп’ютер.

Сучасні леді нині переймаються здебільшого кар’єрою. Все інше — потім. Однак у круговерті буднів минають роки. А позаду сторінки життя — сірі, одноманітні. Але це не про нашу героїню. Вероніка ЧЕКАЛЮК закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Т.Г. Шевченка, кандидат наук з соціальних комунікацій. Автор проектів дитячого музиклу «Діти — квіти», родинних балів «Для тих, кого ми любимо». Як PR-директор оперного співака Володимира Гришка, успішно втілила в життя кілька соціально-культурних проектів державної ваги, зокрема, «У пошуках перлин», «Обличчя нової опери», «Світові хіти». Розробка концепції, сценарії, пошук спонсорів і партнерів, менеджмент, реклама тощо — все це, і багато іншого, лягло на її тендітні плечі. І не було: не знаю, не можу, не вмію... Говорить, що працює для тих, кого любить.

РОДОМ ІЗ КАЗКИ

— Мені пощастило народитися в Києві. У родині закоханих романтиків і мрійників. Перші роки мого життя пройшли в старовинному будиночку на вул. Ярославів Вал, 1. Тоді в нас була кругла кімната з балконом і скрипучою дерев’яною підлогою — ми жили прямо у вежі замку Барона, так звуть у народі цей дім-палац. Ми мали круглу кімнату на верхньому поверсі з окремим входом. До нас можна було піднятися крученими сходами або через парадний вхід. Раніше чорний хід був для челяді або для таємних відвідувачів. Вночі по тунелях нашого будинку було чути шелест, що створювали кажани. Тоді я притискалася до мами і слухала казки... — розповідає Вероніка. — Казки про те, як добро перемагає зло... Я досі вірю: якщо загадати бажання на першу зірку, що з’явилася на небі, то задумане неодмінно збудеться! Проте, я впевнена на сто відсотків: крім великого бажання, треба ще й докласти максимум зусиль, щоб мрія стала реальністю.

Наприклад, якщо ти мрієш про те, щоб бути відомою співачкою, то маєш знати, що за славою стоїть щоденна клопітка праця: навчання у школі, уроки вокалу та хореографії. Щоб бути успішним художником — треба відчувати життя, вміти передати красу Всесвіту на полотні, дарувати людям їхню мрію, навчитися нести щастя! У кожній професії є свої сходинки, свої етапи становлення! Але за будь-яких обставин треба Мріяти й Вірити!

ПРО ЩО МРІЮТЬ ДІТИ

— Я була співорганізатором багатьох світських заходів в Україні, але жоден з них не був стовідсотково таким, про який я мріяла, тому вирішила створити власний соціальний проект: Бал «Для тих, кого ми любимо!». Це чудова нагода долучитися до втрачених традицій — побувати на балу, поринути у світ краси, вишуканих манер і спілкування. Це не просто вечірка з танцями та фуршетом. Час можна провести з рідними людьми, всією сім’єю. І навіть наймолодшим дітям буде цікаво. Перший бал було проведено напередодні Нового року... Ми з однодумцями — Зурабом Хромаєвим, Вікторією Вязьмитиновою, Леонідом Зябрєвим, Світланою Смирновою і Тетяною Костиковою — час від часу зустрічалися, щоб обговорити концепцію, порадитися: про що мріють діти? Про подарунки, іграшки, розваги? Так... але моє переконання підтримали одноголосно: найбільше кожна дитина мріє про те, щоб тато і мама були вдома, щоб у родині був спокій і затишок, любов. Тому було започатковано казковий бал для усієї родини. Обмежень за віком немає! Головні критерії свята — спілкування, любов і гармонія! Здорові родини — це запорука величі держави. Здорові не лише фізично, а й духовно.

Вдруге захід відбувся в рамках Року, присвяченому 200-річчю Фридеріка Шопена в Україні за підтримки Посольства Польщі. Презентовано дитячий мюзикл «Діти-квіти» на музику польського композитора. Акторами стали юні обдаровання. Благодійні внески, зібрані на балу, передано на ремонт дитячому будинку в селі Басанівка Чернігівської області. Організатори балу побували у закладі, поспілкувалися з вихованцями на тему вибору майбутньої професії, вручили їм подарунки.

Тож гості балу мали нагоду не тільки змістовно провести дозвілля разом з родиною, а й водночас зробили добру справу — допомогли тим, хто цього потребує.

ПРО АНДРЕА БОЧЕЛЛІ ТА... СВІТЛОФОРУМ

— Я — кандидат наук із соціальних комунікацій, це моя професія і покликання — сприяти налагодженню контактів між людьми, прищеплювати їм бажання піклуватися про ближніх. Маю ще одну романтичну мрію — хочу реалізувати соціальний проект з участю італійського тенора Андреа БОЧЕЛЛІ. Мета заходу — залучення меценатських коштів для облаштування усіх світлофорів України звуковими сигналами для незрячих, як це є в Європі! Наявність у країні інфраструктури для людей з обмеженими фізичними можливостями — одна з ознак розвиненості країни. Становище інвалідів — важливий критерій оцінки соціальної політики в ЄС, куди прагне Україна! До речі, коли в Євросоюз збиралися прийняти Чехію, її міністр соціальної політики сів у інвалідне крісло та проїхав вулицями Праги, щоб перевірити їх на відсутність перешкод для інвалідів. В Україні ці проблеми дуже актуальні.

Маестро Бочеллі теж зворушила ця ідея, і, як говорить мій партнер у Нью- Йорку та Італії, Бочеллі готовий зробити виняток і дати концерт в Києві. У цьому напрямі й працюю зі своєю командою вже другий рік поспіль.

Андреа дуже популярний у світі, дає обмежену кількість концертів, тож його приїзд в Україну — сенсація. У перспективі такі проекти — це залучення інвестицій в розвиток українського туризму. Крім того, Андреа Бочеллі — живий приклад успішності за будь-яких обставин, навіть попри природні вади людини. Адже він — незрячий.

...Впевнена, щоб змінити оточуючий світ, Всесвіт, хай кожен почне з себе. Якщо кожен буде удосконалювати себе, творити добро для своїх ближніх, то життя довкола стане кращим.

ДОВIДКА «Дня»

Замок барона — будівля, побудована 1898 року у вигляді середньовічного замку, викликала немало суперечок і розбіжностей в середовищі києвознавців. З’явилася живуча легенда про якогось графа і тютюнового фабриканта Сальве (у Києві справді довгий час випускалися цигарки з такою назвою), який нібито збудував цей імпозантний терем для своєї коханки і часом навідувався до неї інкогніто. Деякі дослідники вважали власником будинку барона Максима Штейнгеля, відомого підприємця і винаря. Та й назва «Замок барона» закріпилася за будинком на Ярославовом Валу намертво. Це місце досі приваблює своєю загадковістю й вишуканістю архітектурних форм.

Тетяна ОСТАПЕНКО. Подробиці на сайті www.vbal.com.ua
Газета: 
Рубрика: