Дніпропетровського фотожурналіста Юрія Боловіна часто називають «двійником» Леніна. Коли він з’являється на мітингах комуністів у традиційному ленінському вигляді, костюмі-трійці й суконній кепці, у рядових партійців і їхніх секретарів витягуються обличчя. Сам Юрій, по-ленінському лукаво жмурячись, незворушно прогулюється в натовпі з фотоапаратом, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що нічого особливого не відбувається. Адже самі комуністи не один десяток років запевняли, що вождь світового пролетаріату «живіший за всіх живих». Безсмертний образ комуністичного вождя в умовах капіталізму дозволяє заповзятливому фотографу непогано заробляти на життя. Тим більше, що бажаючих увіковічити себе з «живим Леніним» у Дніпропетровську й сьогодні більш ніж досить.
Народився Юрій Боловін у Ленінграді. Проте пролетарський Пітер, в якому перед самою війною жили батьки, Юрій пам’ятає погано, оскільки в блокаду ще дитиною його вивезли «дорогою життя» в глибокий тил.
У молодості доля кидала Боловіна по всій неосяжній Батьківщині — довелося жити й у Поволжі, й в Україні, а служити військовим моряком довелося на Далекому Сході. «На флоті, — розказує він, — в час дозвілля я захопився читанням Леніна, Енгельса й Маркса. Деякі роботи вивчив так, що й зараз можу цитувати. За чотири роки служби закінчив університет марксизму-ленінізму, вступив до партії, а після «дембеля» подався на історико-правовий факультет Далекосхідного університету». Так би й вивчився, як Ленін, на юриста, якби не неспокійний характер. «На той час, — згадує Юрій, — я вже одружився, з’явилася дитина. Довелося заробляти на життя на ацетиленовій станції, але житла свого не було. Просив у начальства й так, й сяк — все одно не давали. Й тоді у відчаї вирішив написати листи знаменитим і, звісно, небідним людям, наприклад Іллі Еренбургу, Михайлу Шолохову, Аркадію Райкіну, щоб грошей позичили на кооперативну квартиру. Написав всього 150 «листів здалеку». Але вони майже всі повернулися назад, та не куди-небудь, а прямо в партком. Викликали мене й почали розбирати на партійних зборах, хотіли навіть з партії виключити за наклеп на радянську дійсність, за демагогію, але обмежилися суворою доганою».
Взагалі, за 30 років партійного стажу в КПРС Юрію, за його словами, неодноразово оголошували сувору догану із занесенням у облікову картку. За що? Та в основному «за довгий язик», пояснює він. До начальства не виявляв належної поваги. Наприклад, влаштувавшись фахівцем з водомірних приладів, запросто зайшов порадитися з фінансових виробничих питань до самого секретаря райкому партії. «Товаришів по партії» це тоді шокувало.
Змінивши чимало професій, Юрій став професійним фотографом. «Почалося все з трофейного німецького фотоапарата, — розповідає він, — який батько привіз з війни. Якось відіслав фотографії в молодіжну газету «Прапор юності». Там знімки сподобалися, їх опублікували й справа пішла». Працював не тільки в заводських малотиражках, а й у головних газетах Дніпропетровщини. За своє життя об’їхав усю область, Україну, бував у багатьох куточках колишнього Радянського Союзу. Фотографувати доводилося й знаменитих людей, адже Дніпропетровськ в ті роки називали «кузнею кадрів». Згадує Ю. Боловін і комічну ситуацію, що виникла після відкриття пам’ятника Л. Брежнєву в Дніпродзержинську, коли партпрацівники ніяк не могли вирішити, чи можна покладати квіти живому Генсеку ЦК КПРС. «Такого маразму, — говорить фотожурналіст, — в ті роки було чимало, хоча деякі знімки можна вважати просто історичними». Доводилося Юрію багато знімати й у буремні роки «перебудови» — візит М. Горбачова в Дніпропетровськ, роботу ХIХ партконференції й XXVIII з’їзду КПРС у Москві. «На цьому з’їзді Єльцин, — згадує бувалий фотограф, — послав мене якомога далі. Адже я, як і багато хто, захоплювався ним, тому вирішив сфотографувати в усіх ракурсах і великим планом. А він нахилився до мене й порадив відкритим текстом куди піти!»
Дивна річ, але до часу про свою схожість з Леніним Ю. Боловін навіть не здогадувався. Неабияку схожість з вождем світового пролетаріату помітили оточуючі. «Декілька років тому, — розповідає Юрій, — під час виборчої кампанії я працював у команді одного кандидата в депутати Верховної Ради. Так от, він придивився до мене й запропонував нарядитися Леніним — вийшло й справді дуже схоже». Спочатку ленінський костюм-трійку Юрій придбав у магазині секонд-хенду, а кашкет купив на ринку. Однак варто йому було з’явитися на людях, як посипалися ділові пропозиції. Наприклад, один дніпропетровський підприємець вирішив відкрити ресторанчик під назвою «ПолітПивбар», де офіціанти ходили б у червоноармійських будьонівках, а весь антураж нагадував про радянські часи. «Мені запропонували роботу чи то менеджера, чи то швейцара, — розказує Ю. Боловін. — Я мав зустрічати гостей, забезпечувати відповідний колорит закладу. Господар навіть замовив для мене кілька «ленінських» костюмів. Однак цей проект чомусь затих». Проте Юрія час від часу запрошують на різні рекламні й святкові акції.
Хоча Ю. Боловін і сьогодні співпрацює з газетами, в нього, як і в багатьох колег-фотографів, є свій приробіток. «Дніпропетровський Ленін» зареєстрований як приватний підприємець і тепер фотографує весілля. «Є у нас в місті одна місціна на березі Дніпра, — розповідає він, — куди традиційно після загсу їздять молодята. Я там чекаю клієнтів, а на наступній автостоянці навіть тримаю спеціальну карету — наречений запрягається в голоблі й везе наречену. Фотографії виходять — те що треба!»
Однак з не меншим задоволенням молодята й їхні родичі фотографуються з «весільним Леніним». «Веселощів від такої забави, — говорить Боловін, — більше ніж треба!»
Взагалі, за спостереженнями фотографа, дніпропетровці ставляться до особистості Леніна, скоріше за все, з гумором, сприймають його не як політичного діяча, а як кумедного дивака. Сталося так, мабуть, тому, вважає він, що свого часу комуністична пропаганда явно перестаралася й довела до абсурду свою «ленініану». Проте й сама ідея комунізму багато чим сьогодні нагадує анекдот.
Як колишній комуніст Ю. Боловін за в минулим особливо не жалкує. «Це була утопія, — каже він, — до того ж жодного «справжнього» комуніста за своє життя я так і не зустрів. Сам намагався жити за статутом, але мене постійно викурювали з партії». Говорити про сучасних комуністів «двійник» Леніна навіть не хоче — він їм не співчуває й голосувати на виборах за них не збирається. «Нині за капіталізму, — зазначає він — я хоч трохи «роздихався» — обзавівся цифровою фотокамерою, нещодавно купив новий комп’ютер — це вам не «лампочка Ілліча», а справжній прогрес у нашій справі». Думав Боловін і повне зібрання творів В. Леніна здати в макулатуру, але стримався. Вирішив, нехай лежить поки на горищі — для внуків це буде справжньою історичною чудасією.
