Добігає фінішу баскетбольний сезон 1999—2000 у всьому світі, і, звичайно, у нас в Україні. З яким настроєм завершать його наші команди, тренери і їхні підопічні, які головні, на мій погляд, питання стоять на порядку денному українського баскетболу напередодні старту (восени) наступного сезону?
Почнемо, так би мовити, з плюсів. Якщо ще недавно у чемпіонатах України неподільно володарювали практично дві київські команди — «Динамо» (серед жінок) і «Будівельник», то сьогодні на «золото» національної першості з приблизно рівними шансами на успіх претендують по три команди у станах «слабкої» і «сильної» половин — «ТІМ-СКУФ» (Київ), «Козачка-ЗАлК» (Запоріжжя), «Динамо» (Київ) і БК «Київ», МБК «Одеса», «ЦСКА» (Київ). Можна тільки порадіти за керівників юного БК «Київ» (президент — Дмитро Буряк, почесний президент Олександр Волков, директор клубу — Віталій Хоменко), фонду Олександра Волкова (генеральний директор — Олександр Ларін, директор — Лариса Шабанова), а саме з того, як здорово вони «розкрутили» команду БК «Київ» у новонародженому турнірі олімпійського чемпіона Сеула-88 Шарунаса Марчульоніса — у Північно-Європейській баскетбольній лізі (NEBL). Підтвердженням тому — заповнені трибуни Київського палацу спорту на матчах чемпіонату NEBL за участi київських «беків». Жодне місто Європи не збирає стільки глядачів!
А команда Олександра Коваленка, зайнявши на першому етапі четверту сходинку (незалежно від матчів із фінськими клубами «ТоПо» і «Хонка», які ще потрібно зіграти), має непогані шанси на другому етапі (у серії ігор плей- оф) подолати бар’єри чверть- і півфіналу і прорватися до «фіналу чотирьох найсильніших».
Своєрідними оазисами на похмурій картині сьогоднішнього дитячо-юнацького баскетболу України (після того, як розвалилася система ДЮСШ, кинутих державними структурами напризволяще) стали фонд О.Волкова, благодійницький фонд Олени Шаповалової «Юніс» і ряд інших організацій у різних містах України, де проводять змагання серед дітей різного віку, серед студентів (хоч зрозуміло, що за масштабами — це лише, образно кажучи, тінь нашого баскетболу минулих років).
Променем світла і надії можна назвати народження шести жіночих команд (укомплектованих переважно молодими баскетболістами) у Харкові (дві!), Одесі, Києві, Запоріжжі, Миколаєві, і турнір, організований секретаріатом Національної федерації баскетболу (НФБУ) для цього секстету — в рамках чемпіонату України серед клубів першої ліги. Уже зіграно три тури, 5—9 квітня в Одесі — четвертий.
Аплодисменти заробила «Козачка», яка зуміла дістатися до півфіналу в Кубку Ронкетті. На рівні національних збірних добре виступила наша жіноча команда (на базі «Козачки» і «ТІМ-СКУФу»), керована Мариною й Ігорем Ткаченками, у першому колі півфінального відбіркового раунду чемпіонату Європи-2001: три матчі (з командами Хорватії, Туреччини і Югославії) — три перемоги! Практично вже сьогодні вона забезпечила собі (на 99%) вихід у фінал, який відбудеться в залах французьких міст.
На жаль, цього ж не скажеш про нашу чоловічу збірну. Минулого сезону її головний тренер Володимир Рижов «дав зобов’язання» (?) вивести її у фінал Євро-99, та у відбірковому турнірі не зміг здолати, так би мовити, іспанський та ізраїльський бар’єри.
У нинішньому ігровому циклі (у відбірковій групі «Д») він не зумів запропонувати своїм підопічним тактику, яка уможливила б боротьбу на рівних зі збірними Словенії і Македонії. В результаті — беззуба гра і безславні поразки... На мій погляд, біда в тому, що Володимир Іванович водночас посідає три крісла: президента БК «Динамо» (Київ), головного тренера жіночої клубної команди столичного «Динамо» і головного тренера... чоловічої національної збірної! Можливо, особисто йому це зручно, але хто ще, запитуємо, виграє в цій ситуації? «Динамо» котрий рік «буксує» в національних чемпіонатах і єврокубкових турнірах, тоді як Рижов не бачить гри більшості наших чоловічих клубів, не знає, в якій формі перебуває той чи інший гравець (а вже про легіонерів і мови нема!). І на все це чомусь із олімпійським спокоєм дивляться і федерація, і Держкомспорт!
До «жирного мінуса» сьогоднішнього дня я відніс би катастрофічну нестачу коштів для нормальної роботи у більшості наших клубів! Найбільш низькооплачуваний гравець за океаном в НБА отримує за один сезон не менше ніж $250000. Цієї суми цілком вистачило б для життєдіяльності (загалом!) будь-якому нашому клубу! Як кажуть, — на жаль: поки що наші команди тримаються, в основному, на ентузіазмі, лише з надією на райдужні перспективи. І можна тільки здогадуватися, хто піде за київським «Денді-Баскетом», луганським «Спартаком» і деякими іншими клубами, які сходили через безгрошів’я з українського баскетбольного небосхилу...
...Нещодавно на засіданні Ради НФБУ одним iз віце-президентів Федерації обрано Олександра Волкова. Можливо, він, хто пізнав усі тонкощі в організації професійного баскетболу за межами України, зможе і в наших специфічних умовах, образно кажучи, хитнути стрілку від «великого мінуса» хоч би до «маленьких плюсиків»?..
