Отже, вічне — у миттєвому. Іноді це рідкісні подарунки, на зразок трьох райдуг на післягрозовому небі. Іноді ж — і частіше — несподіване у звичному. «Вловлювання краси» — це не «полювання на красу». Втім, на думку Георгія Філатова, в просторі світу краса розподілена все-таки нерівномірно. Так, художник явно вважає за краще відправлятися на її пошуки за місто або — хоча б — у парк. Якщо ж справа відбувається все- таки у Києві, то це — «Ярославів вал», «Андріївський узвіз» або «Боричів тік».
Серед темпер Георгія Філатова (а на виставці в Дитячій академії представлені виключно його темпери) можна знайти присвячені всім порам року — у всіх їхнiх стадіях і градаціях або, краще сказати, «півтонах». Але, як здається, переваги художник віддає все-таки весні та осені. Так само з усіх годин доби він вибирає ранок.
Як і належить диву, те, що відбувається в роботах Георгія Філатова, позбавлене чітких часово-просторових характеристик — воно немов би вже і здійснилося (і зафіксовано), і продовжує здійснюватися на наших очах. Цілком пояснена раціонально «хиткість» його світу (чи то вологий осінній туман, чи напівпрозорий серпанок раннього ранку) може бути трактована вже як «покрив», що приховує велику таємницю. При цьому художник завжди не просто небагатослівний — лаконічний.
Світ, одночасно і наш, і створений (або, краще сказати, — вперше побачений) Георгієм Філатовим, — неосяжно широкий, захоплююче цікавий, незмінно новий; і при цьому — тендітний, хиткий, магічний і незбагненний — принаймні для всіх, крім Майстра.
