Огрядна пані з щитом і мечем, що височіє над Києвом, могла б не тільки махати зброєю і крутити головою, а ще й повертатись навколо. Як це придумав зробити один вінничанин. Про нього та його проект писали в місцевій пресі, але столичні архітектори не стали ризикувати. Остерігаючись, щоб від зайвих рухів величезна конструкція не рухнула, цю ідею не пiдтримали. Тому зараз навіть у вінницькому центрі науково-технічної інформації (ЦНТІ) не пам’ятають прізвища того земляка-дивака і не знаходять його креслень. Та й не дивно. Бо на Вінниччині чимало винахідників, а їхні винаходи вражаючі.
— Що нам говорити про те, що не застосували, коли у нас є розробки, які працюють, — каже заступник директора ЦНТІ з інформаційної роботи Станіслав Кубинський. — Наприклад, вічний акумулятор — це стовідсоткова правда.
Вічний акумулятор, що працює на електроліті зі спеціальною формулою, винайшов Микола Солдатенков. Науковці не заперечують правдивості винаходу. Всі ним захоплюються і ніхто не бере в серійне виробництво. Тому автор своїм винаходом користується сам. Свій вічний акумулятор він встановив у своїх «Жигулях», і, як каже Станіслав Кубинський, їздить спокійно і не заглядає до акумулятора вже вiсiм років. Винахідник відкрив формулу, що робить електролітний акумулятор вічним, але не патентує її. Боїться, що ідею одразу вкрадуть. Єдиний претендент на втаємничення — онук винахідника, але і він дізнається секрет акумуляторної вічності лише коли дід вмиратиме. Принаймні така наразі його воля.
— Миколі Солдатенку пропонували виїхати з винаходом за кордон, але він не погодився, — продовжує Кубинський. — Каже, що хоче, аби вічний акумулятор був досягненням нашої країни і нашого народу.
Такі ж патріотичні думки витають у більшості винахідницьких голів. Вінниччина — край аграрний, тому більшість винаходів покликані полегшити селянську працю і зробити її ефективною.
НОУ-ХАУ ДЛЯ СЕЛА
— Щороку в нашій області від засухи страждає все більше посівів, але це не від браку дощів, бо середня кількість опадів за століття суттєво не помінялася. Треба змінити технологію обробітку грунтів, — каже Сергій Дрововоз.
Він винайшов плуг, який по-спеціальному розрихлює землю.
— У нас одним і тим же плугом орють різні грунти. Тому втрачають врожай. З винаходом раціоналізатора погоджуються біологи, а селяни, коли бачать плуг в роботі, одразу хочуть ним орати. Але бажання на сьогодні єдиний ресурс, яким господарства володіють вдосталь. Ще за кращих економічних часів на одному з місцевих заводів експериментально вилили 42 плуги Дрововоза, але на сьогодні плуги, звісно, зносились. Нові замовляти ні за що. Та все ж тими плугами, які ще живі цього року, вхитрились обробляти 2 тис. га землі. Над подібним плугом зараз думають німці.
— Навіщо мені продавати кудись свій винахід? — знизує плечима Сергій Дрововоз. — Мені треба, аби мій плуг працював тут. Я розробляв його, щоб від нього була користь Україні і українцям.
Над технікою, але вже для фермерів та дачників, працює мешканець села Королівна, що на Вінниччині, Леонід Цвігун. Він подав до ЦНТІ ідею відкрити по Україні пункти прокату сільськогосподарської міні-техніки та розробив до неї різне причандалля, що робить її багатофункціональною.
Так само самопожертвенно про українців дбають і ті винахідники, що зробили відкриття в галузі медицини. Один з останніх таких винаходів — променевий терапевтичний апарат. Від тих, що існують, він відрізняється малогабаритністю, цифровою системою роботи в різних режимах як з одним, так і з двома променями. Зараз в Україні цим апаратом лікують в п’яти шпиталях, у тому числі у санаторії Кабміну.
ГОНОРАР КУКУРУДЗОЮ ТА... ВИТОПТАНИМИ ДІЛЯНКАМИ
Напередодні Дня винахідника й раціоналізатора 21-му з найталановитіших вінницьких «кулібіних» обласна адміністрація вручила грамоти й конверти. Сто гривень, які там лежали, Сергій Дрововоз збирається пустити на таблиці, які проілюструють ефективність його плуга. До цього винахідник отримав за нього від місцевих фермерів 12 тонн кукурудзи та тонну цукру. Що з них, каже, бідолах брати, що дали, те й взяв. Дрововоз — кандидат технічних наук, живе у Вінниці. Зерно здав на комібкормовий завод, а солодкий чай п’є й досі. Це хоч щось, бо його колезі з села Леоніду Цвігуну гонорари за винахідливість, як він пише в листі до ЦНТІ, платять односельці. Покраденими у нього дерев’яними табличками та витоптаними посівами на його дослідних ділянках.
За формулу вічності акумуляторнику Миколі Солдатенкові, інженеру одного з місцевих підприємств, i того не дають.
— Йому за пуск у серійне виробництво вічного акумулятора поки що жодне підприємство не обіцяє жодної копійки, — каже Кубинський. — А він ще й винайшов речовину для миттєвого зняття іржі. При нагоді демонструє це, як фокус.
Співавторри променевого терапевтичного апарату гонорар за продане устаткування (на рахунках лікарень немає грошей) ділять на чотирьох. На запитання, чи вистачає тих грошей на пиво, коли співавтори збираються разом, один із них, Станіслав Тужайський, лише посміхнувся. А один із присутніх співробітників ЦНТІ додав:
— Раціоналізаторство і винахідництво все одно відродиться. Тепер багато розумних підприємців, які хочуть вдосконалити своє виробництво, шукають спосіб заробити гроші, а разом з тим наших винахідників. I не дивина, якщо ряд винаходів до нашого ЦНТІ не дійшли, або їхні автори вичікують кращих часів. Бо навіть реєстрація ноу-хау мало що гарантує його власникові. Закон про авторське право є, але кого із тут присутніх винахідників він захистив?
