Я вже мав нагоду висловитися на навколофутбольні теми, («День», № 215, 20.11.1999). Головна ідея там була — найманці рідко перемагають. А йшлося про апатріотизм нашим футболістів та їхніх наставників і опікунів. Ця тема згодом (незалежно?) пройшла через багато дописів. Схоже, що ми були почуті, й заходи не забарилися.
Тепер Олександр Пономарьов співав гімн, а Олег Лужний навіть підспівував. Гравці ж одностайно притискали руки до серця. Ліпше б їх навчили вправно перепасовувати м’яча! А на думку, спостерігаючи це, спадали рядки поета: «Пустое сердце бьется ровно...»
Одна справа, коли у затятій боротьбі на останніх секундах матчу підскочить і заскочить один лихий м’яч. Тут же (яка боротьба?) нас саме елементарно обіграли!
Футбольні аспекти нехай обсмоктують фахівці. Я ж пригадав ненароком, як російська збірна з хокею, складена із самих зірок НХЛ, скотилася на 7 чи 11 місце у світі. Втім і за поляків грали здебільшого легіонери! То може, справа, дійсно, в патріотизмі? Можливо, але не в показному, а в щирому.
Ще до матчу мене дещо засмутила кампанія, розгорнута в медіа — «Наша мета-2002». І водночас, у день матчу, напівпорожні трибуни. Тож, може, не патріоти ми всі? З іншого боку, чи готовий я жбурляти камiння у своїх сучасників, які порпаються у баках зі сміттям, простягають руки по допомогу, мерзнуть і хворіють? Та що вже про жебракiв, коли платня професора лише на 30 гривень перевищує винагороду його асистента, і в обох вона ледь сягає офіційного прожиткового мінімуму! То що нам усім ота метушня футбольних баронів і те, чи буде Україна репрезинтована в тій чи іншій пульці?!
Римський плебс вимагав колись: Panem et circenses (хліба й видовищ). Нас же, схоже, привчають обходитись без хліба, натомість пропонують (сумнівні) видовища!
Афішуючи щось українське на тлі нестатків та негараздів, ми лише компрометуємо, даємо привід глузувати з національної ідеї, одвічних прагнень українського етносу.
Свого часу в нас носилися, мов дурень із писаною торбою, зі стахановцями, ударниками комуністичної праці, героями колгоспних ланів. Усе це не завадило занапастити й промисловість, і сільське господарство, зрештою, розвалові СРСР. Тож, може, нехай собі футболісти нишком грають, а нам саме на часі зайнятися народним господарством. А там, дасть Бог, порадіємо і за своїх спортсменів.
