За словами голови журі композитора Івана Карабиця, відрадно, що розширилася географія учасників конкурсу, виріс його авторитет. «Дуже сильно була представлена наша українська фортепіанна школа, — підкреслив Іван Федорович. — Нині виросла ціла плеяда молодих талантів: учні середньої спеціальної музичної школи імені Лисенка, училища імені Глієра, Національної академії музики України імені Чайковського.»
МУЗИКАНТ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВСЕ ЖИТТЯ ДОВОДИТИ, ЩО ВІН КРАЩИЙ
У цьому році боротьба на конкурсі була дуже жорсткою. У другому турі учасники показували, як вони володіють академічною грою, виконують класичні твори. Через суддівське сито із середньої групи (від 14 до 19 років) у наступний тур пройшли 25 учасників, із старшої (від 19 до 33 років) — 22 піаністи. Тут вони продемонстрували, наскільки вони незалежні від штампів, як вміють збалансувати свої емоції. Багато які музиканти, демонструючи майстерність, грали найскладніші твори — до 50 хвилин. Потрібно відзначити, що всі конкурсні дні зал Національної філармонії був заповнений глядачами. У багатьох завсідників навіть з’явилися любимчики, яких вони активно підтримували. Однак не обійшлося на конкурсі і без драматичних подій.
Справжньою «рубкою» став четвертий тур, до якого потрапили дев’ять претендентів середньої групи і шість із старшої. Адже грати з симфонічним оркестром — складне випробування для молодих музикантів. Серед фаворитів публіки були піаністи з Китаю У Цунь і Ван Евей, які нині навчаються в Одеській консерваторії в класі професора Галини Попової. Забігаючи наперед, скажу, що обидва здобули бронзові медалі: перший — в середній, а другий — в старшій групі. Яскраво і темпераментно виступав Василь Нетук з Білорусі, але в фіналі, видимо, не справився з хвилюванням і «розійшовся» з оркестром. Журі погрішності не пробачило. Хоч глядачі після його гри влаштували овацію. На жаль, додому музикант поїхав без нагород. Проте йому лише 19 років, і він робить тільки перші кроки в професії. Сподобався публіці й учень 11-го класу Київської середньої музичної школи імені Лисенка Олександр Гринюк, який отримав, крім бронзової медалі, спецприз «Найталановитішому киянину» від мера столиці Олександра Омельченка — телевізор «Панасонік». До речі, прізвище Гринюк вже відоме в музичному світі, адже старший брат Олександра Олексій у 1999 році переміг на конкурсі Горовиця, а нині вчиться в Англії.
Член журі Володимир Віардо не приховував: «Нам було важко визначити найкращих з кращих, настільки високий рівень конкурсантів. Я залишився під великим враженням від всіх турів. Хоча і не приховую, що трохи розчарований, що не у всіх вистачило азарту і характеру боротися до кінця. І до фіналу фаворити перших днів видихалися. Ми, члени суддівської команди, знаємо, як важливо не тільки показати гру в усьому блиску, але й психологічно настроїтися на змагання. Хочу відзначити, що всі без винятку конкурсанти багато працювали, відчуваються досвідчені руки їхніх педагогів. Тим, кому цього разу не пощастило, не слід сумувати. Головне, вірити у свої сили й успіх. Адже професія музиканта вимагає постійно доводити, що ти кращий».
А Ігор Рябов додав, що його, як члена журі, обрадував високий професіоналізм конкурсантів. Особливо помітне зростання майстерності піаністів середньої групи. Виконувати пізні сонати Бетховена дуже важко. Особливо другу частину, де музиканти повинні передати глибинні почуття автора, філософію твору, а також показати, наскільки майстерно володіють фортепіано.
Всі учасники відмічали дуже теплу атмосферу, що панувала в дні змагань. Іногородні конкурсанти жили в Будинку творчості композиторів у Ворзелі, де всім були створені умови для відпочинку та репетицій. Членів журі оселили в готелі «Славутич». Ось тільки через щільний графік роботи наші гості лише поверхово ознайомилися з красенем Києвом.
НА ПЕРШИЙ-ДРУГИЙ РОЗРАХУЙТЕСЯ
Не розкриваючи всіх таємниць голосування, Іван Карабиць відзначив, що всі члени його суддівської команди були одностайні, коли визначали золотих медалістів. Кандидатури Дмитра Онищенка (середня група) і Марії Кім (старша група) не викликали суперечок. Їм одностайно присудили перемогу. Вони були на кілька порядків вище і помітно виділялися серед інших конкурсантів. Дмитру 18 років. Він студент I курсу Львівської музичної академії, клас Наталі Грамотєєвої. Своїм першим вчителем вважає маму — Ірину Немиру, яка відкрила йому чарівний світ музики. Два роки тому Онищенко був дипломантом конкурсу Горовиця, а нині став його золотим лауреатом. Музикант помітно виріс. На думку Карабиця, у Дмитра унікальний інтелект, він тонко відчуває твори, які виконує. У нього блискуча техніка, але при цьому гра його абсолютно позбавлена зовнішніх ефектів. Поза сценою Діма вражає цілеспрямованістю. Крім фортепіано, грає на кларнеті, пробує свої сили в композиції, пише вірші, захоплюється астрономією, географією, іноземними мовами.
— Для мене конкурс — це можливість не тільки показати себе, але й почути інших, стимул до удосконалення, — сказав Онищенко. — Ви знаєте, мені було дуже легко і приємно виступати з Симфонічним оркестром Національної філармонії. В той момент я відчув, що я не один на сцені. Другий концерт Сергія Рахманінова є одним з найулюбленіших моїх творів.
А переможницю в старшій групі Марію Кім Іван Карабиць порівняв з вулканом. У піаністки розкута, вільна манера виконання, блискуча техніка, і від її виступу в зал йде величезна енергетика. Маша народилася в Севастополі. Вона лауреат Міжнародного конкурсу в Сенігалії (Італія, 1994 р.), а також конкурсу юних піаністів Володимира Крайнєва (Харків, 1996 р.). Нині студентка III курсу Вищої школи музики і театру в Ганновері (Німеччина), клас професора В. Крайнєва. Батько — диригент, мати — піаністка. Як вважає Марія, за психологічною боротьбою конкурси схожі на спорт. Треба налаштуватися на перемогу. Вона не приховувала, що багато займалася. Коли виходила на сцену, то старалася показати, на що здатна, розкрити нюанси виконуваних творів. Вчитися до Німеччини поїхала тільки тому, що там викладає Крайнєв. Маша в захваті від свого педагога. У навчанні їй потрібен і батіг, і пряник. Мріє в майбутньому багато гастролювати. Зізналася, що не любить тишу і відпочиває, слухаючи естрадну музику. Спочатку дуже сумувала за рідними і домівкою. Подолати розлуку їй допомагає відчуття того, що вона отримує фундаментальні знання для своєї майбутньої професії. Серед численних подарунків, які отримали Кім та Онищенко, було і запрошення виступити з сольними програмами в Угорщині.
Але якщо з лідерами все було ясно, то ділити інші нагороди журі було нелегко. Наприклад, в середній групі москвич Павло Домбровський і харків’янин, нині учень спецшколи при Московській консерваторії, Роберт Уманський грали чудово. Кого з них виділити? Після бурхливого обговорення був прийнятий компромісний варіант: обом присудити друге місце. Так само зробили і в старшій групі, де срібні медалі отримали Олександр Піроженко (Росія) і Павло Єлецький (Білорусь). Шість конкурсантів розділили по три бронзові медалі. У середній групі: Олександр Гринюк (Україна), У Цунь (Китай) і Сергій Школяренко (Україна), а в старшій — Ван Евей (Китай), Едуард Кунц (Росія) і Наталя Сухіна (Україна). Були спеціальні призи: за краще ви конання обов’язкової програми, виконання творів українських композиторів і авторів країн — учасниць конкурсу, за віртуозність виконання тощо .
Примітно, що, крім змагань, величезний успіх у глядачів мали концерти почесного гостя — піаніста з Німеччини Бориса Блоха, членів журі, які є активно гастролюючими музикантами і педагогами — американців Володимира Віардо, Джерома Ловенталя, Даніеля Поллака та італійця Хуперта Ступпнера. Після лекції Девіда Дюбаля (США) — піаніста і музикознавця, який презентував ексклюзивний проект з використанням унікальних аудіо- і відеоматеріалів про Володимира Горовиця, закинули численними запитаннями. Розмову довелося продовжувати вже за лаштунками впродовж ще двох годин. У ході розмови Дюбаль повідомив приємну новину, що його книжка «Бесіди з Горовицем» нині перекладається російською мовою і восени повинна з’явитися на книжкових ринках. А Ступпнер з’явився в кількох іпостасях — композитора і диригента (його концерт для фортепіано з оркестром виконав лауреат II Конкурсу Горовиця В’ячеслав Зубков), а також музикознавця (прочитав лекцію «Виховання виконавців у системі міжнародних конкурсів» за своєю книжкою «Мефісто-вальс, або танець на клавірі»).
КРАПКУ ПОКИ МИ НЕ СТАВИМО
Підбиваючи підсумки IV Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, слід відзначити, що він допоміг розкрити нові імена, стимулював учасників та їхніх педагогів вдосконалити свою майстерність, викликав величезний інтерес публіки і віддав данину пам’яті чудовому музиканту, 100 років з дня народження якого виповниться в 2003 році. До цієї дати планується випуск книжки про київський період життя і становлення піаніста до його еміграції в Америку, яку готує музикознавець Юрій Зільберман. Добре, що організатори не забувають про талановиту молодь і після конкурсу. Вони уважно стежать за їхнім професійним зростанням, організовують їхні гастрольні концерти, проводять «Школи виконавської майстерності», випускають компакт-диски лауреатів, а також опікають при подальшій підготовці до інших міжнародних конкурсів. Так, з 26 травня стартує Міжнародний фестиваль «Київські літні музичні вечори», який проводиться на естраді в Центральному парку культури і відпочинку біля Маріїнського палацу. Кожного вихідного дня готується різноманітна програма. Серед іменитих учасників будуть й імена нинішніх переможців конкурсу Горовиця.
