Влада сiростi є зло

Сьогодні підсумовуємо результати п'ятого — останнього
— тижня конкурсу «Експерт «Дня» в номінації «Три кращі журналістські публікації
тижня». Ними стали:

— Володимир ЗОЛОТОРЬОВ «КОМУ ПОТРІБНІ ЦІ ВИБОРИ?» («День», № 156);

— Володимир ВОЙТЕНКО «НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА...» («День»,
№ 155);

— Федір ШИРОКОВ «ОПУСКАННЯ РОЗУМУ» («День», № 157).

І — за традицією — окрім найвдаліших ваших відгуків на статті-переможниці,
подаємо і рецензії на ті роботи, які за кількістю отриманих «за» не набагато
відстають від них. Імена ж тих журналістів, які отримали найбільше читацьких
відгуків протягом усіх п'яти тижнів, будуть названі в ювілейному, у зв'язку
з нашим триріччям, випуску газети від 17 вересня. А в суботньому номері
«Дня» читайте велику добірку аналітичних роздумів читачів щодо «плюсів
та мінусів претендентів на посаду президента країни» — третьої теми конкурсу
«Експерт «Дня».

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ «КОМУ ПОТРІБНІ ЦІ ВИБОРИ?» («День»,
№ 156)

Правовий лікнеп автора заслуговує вдячності, особливо в
нашому хаосі перманентного структурування, де фахівцеві важко зібрати до
купи всі нюанси й перипетії суспільних змін. Названі симптоми хвороби «політичної
безвідповідальності» лікуються. На це потрібен час — доки не визріє середній
клас і біологічна, здорова мотивація особистостей не зафункціонує в її
нормальних, природних проявах. А так — годі чекати народження відпрацьованої
політичної моделі.

В Америках, Європах теж був свій тернистий шлях становлення
політичних структур. Але ж попри все хочеться прискорити процес, кинувши
на шальки терезів наші тисячолітні пологи Державності. За цими проявами
«дитячої хвороби», підкріпленими спостереженнями В.Золоторьова, є передчуття
(перефразовуючи В.Леніна), що «Україна вагітна Президентом — месією». Дав
же нам Бог незалежність, то й Вашингтона дасть.

Знову вражає своїм професіоналізмом В.Золоторьов. Виявляється,
ми живемо не просто в країні дурнів, а в країні дурнів українського походження.
Ніхто ні за що не відповідає, чи вже правдою є казка з міністерським портфелем?
Куди йдемо і що робити? Чекати? Ні, досить, жовтень не за горами.

Володимир ВОЙТЕНКО «НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА...» («День»,
№ 155)

Я переконаний, що українська мова є підмурівком і гарантом
державності України. Саме вона стане основою об'єднання людей навколо загальнонаціональної
ідеї відродження, розквіту духовності й економічного розвитку держави.

Мені незрозуміло, чому кандидати в президенти не роблять
основного наголосу на цьому чиннику. Напевно, бояться втратити голоси російськомовного
населення. Але мій досвід роботи у великому виробничому колективі підказує,
що робітники та інженерно-технічні працівники середньої ланки управління
розуміють важливість і необхідність державності української мови, тобто
вони — «за». «Проти» — лише директорський корпус великих підприємств, присланий
«на посаду» в свій час Москвою. Вони приїхали на час і повернуться на свою
батьківщину, як тільки зникнуть можливості «робити гроші». Це вони і їхнє
оточення сіють зерна ностальгії, «як же добре жилося при соціалізмі». Їм
справдi жилося добре тоді. Але вони лицемірять: їм зараз живеться ще краще.
Інакше б вони вже давно виїхали. Розпізнати їх дуже легко: не знаючи жодного
слова по-українськи, вони, криво посміхаючись, запитують: «Ну, і що вам
дала ваша «нєзалєжность»?» Вони ніколи не кажуть «незалежність».

Але таких людей набереться у нас максимум 2%. Не їм вирішувати
нашу долю.

Можна повністю погодитися з думкою професора В.Войтенка,
що українська інтелігенція повинна перш за все опікуватися проблемами української
мови. Звичайно, і на восьмому році незалежності нашої держави ще тільки
формується національна еліта, а тому ми можемо позаздрити нашим найближчим
сусідам — Росії та Польщі, де національна еліта сформована й мову свого
народу вони бережуть та збагачують. А в нас і сьогодні актуальні слова
М.Драгоманова: «Але російська мова є рідна... для нашої звичайної інтелігенції».
Малоросійство і донині сидить у кожному з нас.

Вирішальною для подолання проблем української мови є поступова,
але неухильна українізація всієї сфери освіти та сприяння з боку держави
українському книговидавництву.

Федір ШИРОКОВ «ОПУСКАННЯ РОЗУМУ» (День», № 157)

Те, що в СРСР праця науковця оцінювалася в 50 крб. авансу
й 70 крб. зарплати — відомо. Тому й «відпливли» та й «відпливають» мізки
за кордон... Або ж, наприклад, хто в нас отримував державні квартири? Звичайно
ж, чиновники та гегемон — робітничий клас, а науковцям «надавали» ЖБК (житлові
кооперативи), тому й їхали на заробітки в усі кінці «необъятной» інтелектуали.
Потім можновладці вирішили, що можна їх використати і на місцях: створили
МЖК (молодіжний житловий кооператив), працюйте, мовляв, на новобудовах
рідного міста й за 2 роки заробите квартиру! Якби ж то так: відпрацювали
науковці будівельниками вже мало не 10 років тому, а квартир і досі не
мають, і ходять, бідолашні, по судах і сановниках, шукаючи справедливості,
замість того щоб зміцнювати державу високими технологіями... І малий та
середній бізнес рухають люди високоосвічені, енергійні, талановиті — це
ті інтелектуали, які загартовані «виживанням» ще в доперебудовні часи.
Але тепер держава їх душить надвисокими податками...

Андрій ПЕХНИК «ЯК ПЕРЕМОГТИ НА ВИБОРАХ В УКРАЇНІ...»
(«День», № 156)

Автор публікації розкриває зміст політичної самореклами
партій, кандидатів у депутати та на посаду президента. Політична реклама
діяльності «роблення виборців», згідно з якою «публіка» не складається
з активних і свідомих громадян, спрямована на те, щоб примусити потенційного
виборця стати споживачем популістських гасел (автор наводить цілу низку
таких гасел, наприклад, «Ми — за народ!», «Весна — пора міняти владу»,
«Будьмо!» тощо). Важливо зрозуміти вплив рекламної політичної стратегії
на руйнування внутрішнього змісту життя, на занепад символічних структур
поза «я». Цей руйнівний вплив утворює новий код, який бентежить, не дає
спокою, грунтується на мовних та візуальних знаках, тобто діє на підсвідомий
рівень людської психіки. Автор публікації застерігає виборців не потрапляти
на гачок популістських гасел, хоч би яким скрутним не було життя, тому
що на скрутному житті громадян популісти й демагоги спекулюють, щоб опинитися
біля «корита».

Олександр БЕЗРУКОВ «ПОЛІТИЧНИЙ ТАЛАНТ, АБО НОТАТКИ ДИЛЕТАНТА»

Суперечливою, але цікавою є ця стаття. Автор правильно
пише, що влада сірості (а протягом мого життя вона завжди була такою) є
зло, оскільки керувати державою і суспільством повинні талановиті люди.
Треба погодитися з ним і в тому, що талановита людина може мати великий
авторитет, якщо навіть не буде займати офіційної посади. Прикладом є відомий
політик останніх років колишнього Союзу академік Сахаров. І, нарешті, автор
правильно пише, що народ не вірить владі й не сприймає серйозно її дій.
Прості люди вважають, що вона все робить не для народу, а для себе. Народні
депутати й урядові чиновники цю думку про себе підкріплюють тим, що постійно
відстоюють і збільшують привілеї, які для себе встановили. Тому кожний
пересічний громадянин усе більше й більше переконується, що треба покладатися
лише на себе, а не на державу, її чиновників і депутатів.

«ПОШТА «Дня» («День», № 157)

Цікаві, іноді протилежні думки читачів щодо стану української
мови в Україні. І це дуже добре, бо свідчить про незаангажованість газети.
Варто й далі практикувати подібні сторінки (і тематичні, і збірні), бо
газета сильна своїми читачами та їхніми листами.