— Я з’являюся на сцені на фоні величезної заграви (декорації Херберта Капльмюллера), — згадує прем’єру артист. — У нашій опері був інтернаціональний склад виконавців. Моєю партнершею, яка виконувала роль Аїди, була Маркіта Лістер (нині одна з найкращих сопрано Америки); партiю Амонасро, царя Єгипту, виконував Петер Вінберг, Амнеріс — Олена Батюкова. Незвичайним було рішення другого мого виходу: сцена походу та військової бази. Там я, наслідуючи Майкла Джордана, закидав м’яч у кошик, а на задньому плані мої солдати займалися фізичними вправами: віджималися, підтягалися. Несподіваним для глядачів був вихід жерця, що крутить у руках м’яч і співає про те, що, за підказкою богів, полководцем армії призначать мого героя. Ефектною вийшла сцена перемоги війська Радамеса. Тут я, немов автогонщик Міхаель Шумахер, тримав у руках величезну десятилітрову пляшку шампанського, яку зарядили газовими таблетками. Але, мабуть, я сильно її збовтав, і вона ледве не розірвалася у мене в руках, обливши, немов фонтаном, ледве не всю сцену «Фестшпільхауза». У масовці хористки були одягнені, як мусульманські жінки: у паранджу, а діти — у шапочках, на яких була намальована мішень, деяких глядачів цей штрих навіть шокував.
Гришко вважає цю постановку «Аїди» етапною у своїй творчості. Адже партія Радамеса є складною як у виконавському, так і в сценічному плані. Після напружених чотирьох актів потрібні сили та майстерність, щоб виконати фінальний дует на чотири піано (!). Судячи за відгуками зарубіжної преси, прем’єра мала великий успіх і викликала величезний інтерес публіки. А критики назвали нинішнє трактування парадоксальним збігом у часі.
Як сказав Володимир, про роль Радамеса він мріяв багато років. Слухав записи дель Монако, Кореллі, Джиллі, але кращим із кращих вважає трактування цього образу Лучано Паваротті.
Влітку артист практично не відпочивав. У липні співав «Травіату» в Баден-Бадені, у серпні — брав участь у фестивалі ім. Валерія Гергієва у Фінляндії (виконав партію Рікардо у «Балі-маскараді») і співав на торжествах, присвячених 10 й річниці Незалежності України. Восени виступав у США та Австрії. Зараз ненадовго приїхав на батьківщину, до Києва — побачитися з родичами та друзями. Поява Володимира Гришка у стінах рідного оперного театру під час недавніх гастролей балету Маріїнського театру, братання з російськими артистами за лаштунками знову викликало хвилю уваги до українського тенора. Після присудження в цьому році Гришку Шевченкiвської премії, у Національній опері України його вважають людиною, яка перейшла дорогу своїм колегам. Були навіть гнівні листи групи артистів до оргкомітету. Можливо, тому на київській сцені він так рідко виступає. Час ще не заспокоїв пристрасті.
— Листи моїх колег мене шокували, — признався співак, — але зла на них не тримаю. Не приховую, мене засмутила ця ситуація. Просто люди слабі, вони змалодушничали. Усі 50 тисяч гривень премії я роздав на благодійні цілі: на Володимирський собор (де співаю у вихідні, коли буваю у Києві), на реставрацію олтаря собору Пантейлемона у селі Пирогово, на потреби церкви с. Великi Дмитровичі; четверту частину премії передав для закупівлі інвалідних колясок та медикаментів для дітей нейрохірургічної лікарні, а також — бідним сім’ям. Мій крок — це не поза, а душевний порив — щоб гроші, котрі викликали заздрість, принесли користь. Повірте, я не мільйонер, заробляю важкою працею. Більш того, мені доводиться утримувати не тільки власну сім’ю — дружину і двох дітей — але й численних родичів, як своїх, так і жінчиних. Але я вважаю, що вчинив правильно. Не буду кривити душею і говорити, що все у нас у Національній опері чудово, і ми з колегами кидаємося один одному в обійми при зустрічі. Цього немає. Але на рідній сцені — а київські підмостки я такими вважаю — я все одно буду виступати. 2 грудня співав у «Травіаті» Альфреда, а 12 грудня — виконаю партію Ленського в «Євгенії Онєгіні». Є пропозиції зняти кліп, провести сольні концерти, i навіть, спробувати свої сили на телебаченні в якості ведучого програми, присвяченої класичній музиці. Запрошують на гастролі у Маріїнський театр та Віденську оперу. Отже, потрібні тільки сили, щоб їх реалізувати.
