Паралельно з «їх» концертно-музичною Україною виник український музикознавський текст про «нашу» Росію з «нашими» Бортнянським, Чайковським, Стравінським. І ось зовсім недавно з’явився «наш» Глінка. Попередивши вшановування 200-річчя композитора, які тільки мають бути в 2004 році, у Києві вийшла присвячена цій даті книга Сергія Тишко і Сергія Мамаєва «Мандри Глінки: коментар до «Записок». Частина I «Україна».
Наукова інтрига закручується навколо поїздки Михайла Івановича — основоположника російської музичної класики — на Україну за співчими для Імператорської Придворної Капели в 1838 році. Власне, фактів по цій поїздці накопичено не так уже і мало, але традиція хохлів ставити точки над «і» перетворює картину, що вже склалася.
Спершу автори переконливо спростовують думку про те, що «Записки» не призначалися для друку. Потім, зупиняються на одній «прикрій помилці», що проникла в українську наукову й іншу літературу внаслідок механічного перенесення сучасних уявлень на події минулої. Мова йде про помилкове трактування висловлювання XVIII — XIX століть про Малоросію як відгук про Україну загалом. Для сучасників Глінки поняття «Україна» і «Малоросія» не були абсолютно синонімічні. Малоросією в чіткому значенні називалися землі по лівому березі Дніпра, а слово «Україна» означало землі прикордонні, що, за словами авторів, ніби підсвідомо ще оспорюються у Польщі — Полісся, Поділля, Волинь. Дослідники підкреслюють, що «сучасники Глінки, відгукуючись як завгодно захоплено або принизливо про Малоросію, не мали ні найменшого наміру зачепити національну гідність місцевих жителів, або полестити їй, висловитися про Україну загалом, як часом це представляється нашому сучаснику, що екстраполює сьогоднішню політичну кон’юнктуру на тогочасні обставини».
Подальші сюжетні віражі перетворюють книгу про мандрівки Глінки в справжній пригодницький роман. Деякі з них виглядають особливо сучасно. Виявляється, що приблизно з кінця XVIII ст. в Росії, а насамперед в Петербурзі виникла своєрідна «малоросійська мода». Її сліди в літературі — «Подорож по всьому Криму і Бесарабії в 1799 г.» П. Сумарокова, «Подорож в Малоросію» (1803 р.) І. Шалікова, «Подорож в полуденну Росію. 1805» В. Ізмайлова, «Щоденник моєї подорожі в Київ в 1817 г. « И. Долгорукого.
Виявляється, що на початку царювання Олександра I в Росію для наукової і педагогічної роботи були запрошені закарпатські масони, які потім зіграли визначну роль в становленні російської системи освіти. Це — В. Кукольник-батько, його послідовник на місці директора Ніжинської гімназії, лікар, юрист і філолог І. Орлай, перший ректор оновленого Петербурзького університету, сенатор М. Балугянський, професор права П. Лодій.
Виявляється, що «засмучуючись про долі панських наложниць — як кріпачок, так і вільних представниць нижчих станів — Шевченко, Герцен, а пізніше Лєсков...— брали в своїх численних зверненнях до цього предмету тільки одну сторону. З іншого боку — дівчата були звичайно зовсім не проти близьких відносин з паном. «Цікаві міркування про бастарди завершує цитата з листування Модеста Мусоргського: «Злука кріпачки з аристократом-поміщиком... на благо росіянам».
Кульмінація книги — розділ-відкриття про українське походження опери Глінки «Руслан і Людмила». Стиль і аргументи цього розділу не тільки цікаві завдяки отриманим висновкам, але і безумовно корисні з точки зору методології. У той час як вся Росія ламає мізки над питанням, бути або не бути «Патріотичній пісні» Глінки державним гімном, у нас роздумують над тим, що відчувала ця людина, коли писала свою музику. Проте і тут є про що згадати. Коли в найближчому оточенні Глінки «виникло прагнення до деякої «канонізації» особистості композитора і «сакралізації» усього його способу життя», малорос Микола Маркевич, співучень Глінки по Благородному пансіону, взяв та написав: «Глінка Михайло (sic!) Іванович — наш геніальний Маестро... Палкий, пристрасний, він зіпсував собі ім’я людини надмірною пристрастю до вина, і прогнанням своєї красуні-дружини...»
Що ж, правий був Михайло Іванович — великий російський композитор — «все в житті контрапункт — тобто супротилежність».
