Точно всі ми мріємо про солодкі обійми Морфея, бо хронічно невиспана людина — змучена й непрацездатна. Як спати (на спині, на боці чи на животі) і де (на ліжку чи на дивані), звісно ж, кожен вирішує для себе сам — головне, щоби зручно було.
А як щодо пропозиції спати сидячи, та ще й у шафі?.. Кажете, не погодитеся ні за які пряники? А голландці та бретонці ще й як погоджувалися! І про це «Дню» розповіли в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15), у постійній експозиції якого є унікальна шафа-буфет XVIII століття.
Виготовлений антик у провінції Бретань, що на північному заході Франції. Пишно декорований, із розсувними дверцятами. У декорі використані точені балясини (фігурні стовпчики), і їх близько тисячі.
За словами завідувача сектору експозиції МЕХП Андрія КОЛОТАЯ, раніше науковці трактували цю пам’ятку як буфет, і зараз тут виставлено зразки пивних німецьких кухлів XVIII століття. «Але якщо подивитися на нижню частину шафи, то видно, що бракує якогось елемента, бо присутня столярна робота і відсутній декор, — розповідає музейник. — Імовірно, спереду до шафи могло доставлятися ліжко, але нещодавно з’ясувалося, що все було зовсім по-іншому».
Андрій Колотай розповідає, що науковці натрапили на фото початку ХХ століття, на якому видно, що в таких чи у приблизно таких шафах спали представники простих верств населення: ремісники, столярі, землероби, рибалки. Шафи-ліжка у Бретані були традиційними і розміщувалися в сільських будинках. Житло було однокімнатним і невеликим за розміром. У таких шафах краще зберігалося тепло, а також за рахунок того, що в шафах спали, — економилося на площі. Траплялося, шафи були двоярусні — як зони для спання (купе) в поїзді. На нижньому ярусі зазвичай спали літні люди, на верхній полиці — молодші за віком. Шафи закривалися дверцятами, що ковзали по осі або завішувалися тканиною (фіранками).
Попереду зазвичай містився великий ящик, подібний до скрині, в якому тримали одяг і постіль. Також він міг слугувати сходинкою для зручного підйому до полиці-ліжка чи спуску.
Коли ж шафу перестали використовувати за призначенням, себто — для спання, то переробили під буфет. Вона стала трохи вужчою, бо з’явилася поличка, але декор зберігся.
«Голландці теж, до речі, спали в подібних шафах», — розповідає музейник. І додає, що ті, голландські, шафи були великі за розмірами, мало не на півкімнати, але скромніше декоровані. «А щодо Бретані, то збереглися світлини початку ХХ століття, з реальними людьми, які розігрували побутові сценки для фотографування. На них і можна розгледіти прототип нашої, Музею етнографії, шафи, — зазначає Андрій Колотай. — Достеменної відповіді, чому спали саме в шафах, немає. Натомість є багато версій та припущень, здебільшого безглуздих. Отже, запитань більше, ніж відповідей. А легенди, що в шафах ховалися від тварин (курей чи свиней), з якими на той час мешкали в одній кімнаті, до кінця не підтверджені».
Дякую Андрієві Колотаю за цікаву екскурсію і вже за межами музею проводжу власну розвідку щодо отакого спання. Дехто з дослідників припускає, що на ті часи вважалося корисним спати під кутом 45 градусів, бо кров не приливатиме до голови, відповідно — зменшуватиметься загроза крововиливів у мозок. Також було зауважено, що в положенні сидячи людина менше хропе і менше кашляє. І це, як мовиться, медичний аспект питання.
Щодо інших імовірних версій, то йшлося про збереження зачіски, і це передусім стосувалося, звичайно ж, представниць прекрасної статі.
Надибала я й на версію, пов’язану із забобонами: мовляв, або ангел-хоронитель, або біси, побачивши розпластану, «в позі покійника», людину, квапилися забрати її душу. І з огляду на те, що лікарі досі говорять про сон як про маленьку смерть, цілком слушною може бути така пересторога.
Як і після всіх попередніх мандрівок музеями, пошукала документальне підтвердження факту спання в шафі — у старих картинах і фото. Трохи забрало це часу, але знайшла! Зокрема, «тематичні» полотна голландського художника XVII століття Пітера де Хоха (1629 — 1684). А крім шаф-ліжок, на цих картинах є й металеві грілки на довгому руків’ї, про які «День» уже писав («Раритетний термофор», «День» № 83 за 15 травня 2018 року). От такі приємні збіги!
Тож ходіть до музеїв — робіть розвідки. І читайте газету «День» — пожива для розуму забезпечена!
