Це черговий успішний проект продюсерів Олександра Роднянського, В’ячеслава Муругова та Костянтина Кікічева, який розповідає про 15-літніх підлітків, курсантів cуворовського училища, які лише починають доросле життя. Вони повинні пройти непростим шляхом становлення особистості перед тим, як усвідомлять власну відповідальність і гордість за обрану професію офіцера.
Серіал знімався у Твері. Автора ідеї та продюсера В’ячеслава Муругова із цим містом пов’язують свої особисті спогади та родинні зв’язки — його батько військовий лікар Олександр Васильович і зараз мешкає у цьому місті. В’ячеслав Муругов — відомий продюсер, автор серіалів «Солдати» та «Студенти», а тепер і «Кадетів».
— В’ячеслав, ви навчалися у Тверському суворовському училищі. Як сталося, що ви стали суворовцем?
— Я із сім’ї військових. Разом із татом ми їздили по країні. Останнє місце служби батька було місто Бологоє тоді ще Калінінської області. З дитинства хотів бути лише військовим. Якось у програмі «Служу Радянському Союзу» побачив репортаж про якесь суворовське училище й загорівся стати суворовцем. У 15 років я вступив до суворовського училища у Твері (у ті роки в Калініні), тому що воно було ближчим до дому. Лише потім, коли вчився, зрозумів, як мені пощастило, що я потрапив саме до цього училища, адже ще у часи абітурієнства з мене вибили всю романтику. У всіх дітей був стрес і одне бажання: додому, до мами, до тата! Але потім нам вручили форму, й за місяць ми подружилися з хлопцями. Ця дружба допомагала долати труднощі. У нас були дуже сильні викладачі. Ті знання, які я отримав у стінах училища, допомогли мені в житті.
— А потім ви продовжили військову кар’єру?
— Я обрав шлях до Пензенського артилерійського інженерного училища. Там проучився п’ять років, отримав диплом за спеціальністю «інженер-механік». По закінченні ВНЗ була можливість служити у Німеччині — у нас половина випуску туди поїхало. А мені хотілося романтики — поїхати, скажімо, до Сибіру. Але батьківщина вирішила інакше: я вирушив до міста Брест. Я приїхав, і буквально за лічені місяці розвалився СРСР. З’явилася країна Білорусія, в якій була своя білоруська армія. Постало питання: або прийняти присягу як офіцер Білоруської армії, або від’їжджати. У мене перед очима був приклад хлопців, які повернулися зі служби в Німеччині — поламані долі, брак житла. Я подумав, і залишився служити у Бресті. Присягу білоруською досі напам’ять знаю. Але поки служив, познайомився з командою КВК Білоруського державного університету. Якось розповів капітанові команди жарт. Йому сподобалося і він запитав чи можна ним скористатись. Через якийсь час виступ команди БДУ, де прозвучав мій жарт, показали по телебаченню. Учасники команди КВК звернулися до мене: «Можеш ще?» І тут пішло. Я почав їздити грати, став провідним автором команди. Але настав момент, коли треба було обирати. 1997 року надійшла пропозиція від хлопців, які працювали з Ігорем Угольниковим у «Доброму вечорі», писати сценарії для цієї передачі. У той період я служив у Бресті у званні капітана. Командир у мене був хороший, та він сказав: «Тобі потрібно зрозуміти, що не можна жити подвійним життям». Зізнатися, на той момент кар’єра військового перестала мене цікавити і в 28 років я вирішив повністю змінити своє життя. У серпні 1997 року я вирушив до Москви.
— Як прийняла вас столиця Росії?
— Я працював як проклятий, але через три місяці програма «Добрий вечір» із Ігорем Угольниковим закрилася. Потім писав для «Ранкової пошти», а потім мені запропонували працювати у «Пісні року». Я пройшов невеличкий тендер і виграв його. Став писати сценарії для «Пісні року» та паралельно працювати для програми «Армійський магазин».
— Від КВК відійшли зовсім?
— Певний час працював із «Новыми армянами», допомагав у створенні команди «Четыре татарина», але в якийсь момент КВК став мені нецікавий як гра. Хоча я вдячний КВК і Олександру Васильовичу Маслякову за все! Але КВК залишився в минулому. Настав новий період у моєму житті. Після «Пісні року» надійшла пропозиція прийти на телеканал Ren TV. Мною був створений відділ розважальних серіалів. Найяскравіші проекти, які я придумав, це серіали «Солдати» та «Студенти». Були проекти, де я виступав і у ролі сценариста. До речі, перший мій досвід у серіалі як сценариста — це «Прискорена допомога» на ОРТ. Пропрацювавши 3 роки на Ren TV, я перейшов на телеканал СТС. І ось уже рік курирую всю серіальну індустрію цього каналу.
— У Тверському суворовському училищі знімали серіал «Кадети». Вибір місця зйомок став не випадковим?
— Я міг би знімати серіал і у Москві, і у Пітері й не обов’язково в училищі. Адже можна будь-який інтер’єр декорувати під суворовське — зараз це нескладно. Не приховуватиму, для мене принципово було знімати серіал у Твері, в рідних стінах, де я колись навчався. Тут були та існують донині могутні традиції. А як продюсер можу сказати, що у місті Твері красиві види, красиві люди.
— В’ячеслав, як ви ставитеся до сучасної армії?
— Я вважаю, армія повинна бути професійною. Примусьте мене віддати борг батьківщині з математики, я його, напевно, погано виконаю, тому що не дуже любив цю науку. Я вважаю, що солдатами народжуються, а не стають. На жаль, армія — консервативний організм, який не встигає за суспільством, тут необхідні глобальні зміни. І мені здається, вони поступово відбуваються.
