Він почав малювати у 9 років. У 15 років відкрив власну художню школу для таких, як він, молодих художників. Встиг створити понад 120 картин, більшість із яких присвячена саме Україні та його рідному місту — Донецьку.
Так коротко можна викласти біографію 17-річного Артура Озерова, який встиг стати в шахтарській столиці справжньою знаменитістю.
Нещодавно Артур закінчив 11 клас середньої школи № 69 м. Донецька і паралельно з цим займається у своїй власній майстерні, яку назвав «Майстернею молодих художників епохи Відродження України». Школу з такою незвичайною назвою Артур створив сам, перемігши минулого року в конкурсі проектів на грант Президента України. До цієї мети він ішов дуже довго. Ще в 15 років він написав першого листа до Секретаріату Президента, в якому представив свій проект і попросив виділити на нього кошти. Ця перша спроба отримати урядовий грант не мала успіху лише через те, що у керівника майбутнього проекту ще не було паспорта — необхідного документа, який підтверджує громадянську зрілість учасника конкурсу.
Утім, уже через рік Артур зробив наступну спробу, і ось тоді-то Президент України, не вагаючись, підписав грант на суму 49 тис. грн. Рекомендації щодо проекту, до речі, дали керівники провідних музеїв та галерей Донецької області, керівництво школи, в якій навчається Артур, а також особисто донецький міський голова Олександр Лук’янченко, який знайомий з юним художником уже кілька років і абсолютно впевнений, що ця молода людина стане одним із найвідоміших художників Донеччини. Проект почав діяти вже у серпні минулого року, і зараз він здійснюється за підтримки Міністерства України у справах молоді та спорту.
Слід відзначити, що це була не перша перемога Артура Озерова. До цього була лавина призових місць у міських, обласних та всеукраїнських «змаганнях» — як художніх, так і літературних, а також звання лауреата конкурсу «Молода людина року — 2005». Першою ж виставкою Артура стала участь у Всеукраїнських зборах архітекторів 2001 року: саме тоді Артур і познайомився з майбутнім донецьким мером Лук’янченком, який порекомендував юному художникові виставити на цих зборах свої роботи, щоб «архітектори повчилися любові до рідного міста».
До речі, за словами Артура Озерова, починав малювати він випадково: «Просто батьки віддали мене до школи мистецтв — для того, щоб я чимось займався, я був дуже неспокійним. І в цій школі я досяг великих успіхів. Там працював мій перший учитель, Валерій Вікторович Гринько, який зараз викладає у нас у майстерні. Саме він у мені відкрив талант. І всі мої роботи в основному з’явилися завдяки йому», — розповідає Артур.
Що ж до тематики картин, то починалося все з малюнків динозаврів. Потім батько запропонував спробувати намалювати щось на великому форматі, Артур узяв великий лист… і так почали з’являтися його перші пейзажі. Це був переломний момент. Потім юний художник почав писати картини про Донецьк.
Зараз це основна тематика робіт Артура Озерова — Донецьк та його жителі. «Я дуже люблю своє місто, і мої картини про нього — це вшанування Донецька та всіх його людей. І я завжди намагаюся у своїх роботах показати не лише найкраще в нашому місті, але й відкрити новий погляд на нього».
«У нас у країні останніми роками все почало дуже серйозно змінюватися. У нас почали будуватися нові будинки, церкви, реконструюватися вулиці… І саме це я й маю на увазі під словом «відродження». Причому це відродження не тільки архітектурне, але й духовне, воно відбувається і у серцях людей», — пояснює він. І головним своїм завданням юний художник бачить розвиток цієї нової для нашої країни епохи, в тому числі допомагаючи своїм одноліткам, яким сьогодні важко реалізувати свої таланти. Вже сьогодні перші роботи юних талантів у рамках гранту отримали справжнє визнання на кількох виставках. Перша спільна виставка відбулася у грудні 2005 року, в Будинку техніки ЗАТ «Донецьксталь» — металургійний завод» (ДМЗ). До речі, місце це обрано не випадково. По-перше, обидва діди, а також один із прадідів керівника проекту працювали на цьому підприємстві. А крім того, саме ДМЗ є першим підприємством у Донецьку, яке було організоване англійцем Джоном Юзом. Саме з нього й почала розвиватися Юзівка — майбутня шахтарська столиця. І тому організація першої виставки проекту Артура Озерова, пов’язаного з Відродженням України, на підприємстві, завдяки якому в нашій країні народився сучасний Донецьк, — це дуже символічно. Потім була друга, в планах — організація в рамках гранту ще кількох виставок у Донецьку, а також в «Артеку», в Одесі або Львові і заключної у Києві.
«Ми обов’язково запрошуємо на ці виставки однолітків, однокласників наших учнів, — розповідає батько Артура Володимир Миколайович. — Ми хочемо, щоб їхні знайомі бачили, що вони вже чогось досягли, що у них є альтернатива байдикуванню, пустому гаянню часу». За підсумками виставок, Озерови планують ще й випустити каталог з усіма учасниками проекту та їхніми роботами.
Зараз у школі разом з Артуром займається ще сім чоловік. Четверо з них уже навчаються в художньому училищі, решта — школярі та студенти вузів. За час дії гранту кожен із них повинен написати по 18 картин, три з яких мають бути присвячені відродженню рідного краю. Школа працює по суботах та неділях, і щодня учні займаються по чотири години. Щотижня мама Артура викладає їм історію мистецтв.
Взагалі роль батьків Артура у розвитку його проекту просто неможливо переоцінити. Заради цієї справи вони залишили всі свої справи і роботу, але піклуватися вирішили не лише про свою рідну дитину, але й про інших дітей, яким також потрібна підтримка, щоб вони могли максимально розвинути свої здібності.
Утім, самі себе батьки Артура вважають просто його помічниками. «Ми займаємося організаційними питаннями — від договорів про виставки до закупівлі фарб. Тому що одному йому, тим більше у його віці, було б важко все організувати», — розповідає Володимир Озеров.
При цьому сама майстерня — від її внутрішнього затишного оздоблення до останньої сходинки ганку — була зроблена руками сім’ї Озерових. «Ми все тут робили самі. Наприклад, ганок ми викладали разом з Артуром — за день по сходинці. Щоправда, гроші закінчилися раніше, ніж будівництво, і ми один час навіть торгували тут цукерками, хоч і це нам не допомогло — довелося бабусину квартиру продавати (зараз бабуся живе з нами). Але ми все одно все зробили, і тепер на нашому ганку навіть фотографуються сторонні люди», — гордо розповідає Володимир Озеров.
Учнів до майстерні підбирали за одним-єдиним принципом — людина повинна бути передусім творчою особистістю і вміти створювати свої самостійні роботи. Зараз вихованці мають можливість спробувати масу різних технік та напрямів, хоч через цю обставину спочатку вони були навіть розгублені: коли виявилося, що можна малювати все, було дуже важко. Але зараз усі вже пройнялися дивною, творчою атмосферою майстерні і, за словами вчителя, вже до кінця року роботи учнів будуть ще яскравішими.
У майбутньому сім’я Озерових сподівається, що цей проект не буде закрито навіть після закінчення дії гранту. Безумовно, в рамках гранту розширити коло учнів уже не вийде, тому що все розраховано саме на сімох — і фарби, і матеріали. Але потім Артур та його батьки хотіли б збільшити кількість молодих художників, які займатимуться у майстерні, а її саму зробити приватною художньою школою.
Що ж до майбутнього самого Артура, то, крім роботи у майстерні, він має намір закінчити також художнє училище, а потім і художній інститут. Валерій Гринько говорить, що для цього рівень у юного художника вже достатній. «Хотілося б, щоб і в майбутньому Артур продовжував займатися творчістю, — говорить учитель. — В якому напрямі — зараз сказати важко, але я просто знаю, що те зернятко, яке в ньому було закладене в дитинстві — зернятко інтересу до творчості, живопису, — вже дало свій паросток, і цей паросток уже досить міцний».
