Як, напевне, знають наші читачі, з вересня по грудень
«День» проводив конкурс для студентів «Уїк-енд у Ризі». Його учасники виводили
формулу успіху України в наступному тисячолітті. Завдяки спонсорам конкурсу
— авіакомпанії AIR BALTIC та фірмі VIA KIEV — представництву VIA RIGA в
Україні — його переможці Дмитро Головко та Станіслав Людкевич побували
напередоні католицького Різдва у столиці Латвії. Відразу після повернення
хлопці принесли до редакції свої письмові враження від цієї короткотривалої,
але насиченої зустрічами й відкриттями подорожі. Те, що побачили ці два
київські студенти в колишній радянській республиці, гадаємо, зацікавить
і усіх наших читачів. Отже, в нову Прибалтику — із Дмитром і Станіславом!
У Ризі п'ють пиво «Aldaris», розмовляють російською і вірять
у майбутнє своєї країни
Місто зустріло нас справжньою зимою, прикрашеними ялинками
та усмішками. Вдивляючись у це місто його вулиці, крамниці, кав'ярні, людей,
важко повірити, що лише дев'ять років тому Латвія й Україна були у складі
однієї країни, – настільки тут усе відрізняється від нас. Рига дуже нагадує
закордонні європейські міста. Але коли чуєш російську мову (дуже часто
й скрізь), відчуваєш, що все-таки щось спільне лишилось... На жаль чи на
щастя? Зовні начебто все «о'кей»: дві мови й дві культури співіснують і
розвиваються у мирі й злагоді. І, повірте, не варто слухати розповіді Лужкова
чи Бабуріна про нелюдське ставлення латишів до російськомовних. Розмовляти
російською ніхто не забороняє, так само, як і читати та співати. На будь-яке
запитання російською латиш чемно й докладно дасть відповідь зі смішним
для нас акцентом. І що цікаво — кількість молодих людей, які спілкуються
цими двома мовами, приблизно 50х50, і коли спостерігаєш за «двомовними»
компаніями на вулицях чи дискотеках, відчуваєш, що молодим набагато легше
«порозумітися», ніж дорослим, а тим більше пенсіонерам. Але важко стверджувати,
що тут усе спокійно. «Війна» йде, але прихована, на інших рівнях, боротьба
мов і культур за життєвий простір. Латиська «наступає» із законодавчого
флангу, а російська — з інформаційного.
І на окремому прикладі ситуація буде виглядати так: людина
наполегливо вчить латиську, щоб отримати громадянство й пристойну роботу,
отримує освіту латиською, нею ж веде документацію. Нею ж будуть навчатись
і її діти, але більшість книг, преси, відео-, аудіопродукції, телепередач
— російською. Нею ж спілкуються, наприклад, багато друзів, колег по роботі
плюс міцні торговельні зв'язки, сильні позиції російської як мови міжнародного
спілкування і таке інше. Але, безперечно, перемога буде за латишами, і
це закономірно.
Стара Рига — це живий музей: вулиці і квартали, що збереглись
із середніх віків. Тут міститься знаменитий Домський собор з одним із найбільших
у світі органом, Церква Святого Петра, що кілька разів була зруйнована,
Ризький замок, який на сьогоднішній день поєднує функції музею та резиденції
президента Латвії. Окрім цього, цей район — найулюбленіше місце розваг
столичних мешканців. Веселі молоді компанії гуляють вулицями Старої Риги,
кав'ярні й клуби переповнені. Скрізь лунає дивовижна різдвяна музика, і
хоча під неї співають незрозумілою мовою, вона викликає позитивні емоції,
примушує задуматись про вічне і втягує у святкову ейфорію.
Вразив своїм розмахом Музей історії Латвії, де дуже вдало
підібрані й оформлені експонати від Середньовіччя до року, що минає. У
свій спосіб оригінальним виявився латвійський живопис — більш за все він
нагадує стиль російських передвижників, при тому, що має свої неповторні,
цікаві риси. Мости, набережна, панорама, що відкривається на протилежний
берег річки Даугави, дуже нагадує Санкт-Петербург. Хочеться подякувати
пращурам латишів, які колись збудували в несприятливих умовах таке красиве
місто!
Хочу розчарувати тих, хто часто голосно заявляє: «У нас
все так погано, а, наприклад, у Прибалтиці — ..!» Поїдьте в Ригу, й ви
пересвідчитесь, що там безліч тих же суспільно-економічних проблем, що
й в Україні: безробіття, енергетична залежність, корупція, проблеми з виходом
товарів на зовнішній ринок, розвал сфери туризму, демографічна криза. Люди
отримують невисоку зарплатню, а мають сплачувати за квартиру близько $100,
високі ціни в магазинах, студенти не можуть повноцінно вчитись, бо, як
і в Україні, майже всі мають підробляти.
Зовні латиші схожі на німецькі та скандинавські народи:
біляві, світлоокі, міцної статури, охайні, дисципліновані, працьовиті,
чемні, розумні, стримані. Вони високо цінують сім'ю, мораль, природу, мову,
культуру, звичаї своєї землі. Кажуть, вони протистояли процесу асиміляції
за часів Радянського Союзу саме завдяки дуже міцному інституту сім'ї, де
плекали в дітях усе те, що успадкували від своїх батьків.
Відмінності.
На вулицях Риги, незважаючи на всі труднощі життя, небагато
тих, хто про себе каже: «Извините, мы не местные», не торгують бабці, не
ходять безцільно тупі й товсті міліціонери, зовсім нема емігрантів з близького
та далекого зарубіжжя й нема метро. Люди набагато менше плюються і матюкаються,
дівчата менше палять, а в транспорті нема «давок».
Тоді як громадяни України продовжують «накопичуватись»
у Києві, латиші збагнули, що жити краще-таки у гарненьких власних будиночках
поблизу Риги, на природі, подалі від міської суєти. Їжа у латишів ситна
й смачна, багато різноманітних страв з овочів і риби.
Окрім Риги в нас була дуже цікава екскурсія в Юрмалу. Погодьтеся,
цікаво подивитись на життя відомого курорту взимку, а дорогою можна спостерігати
чарівну латвійську природу.
Жили ми у шикарному п'яти- зірковому готелі — за що окрема
подяка спонсорам. У готелі я провів багато часу в оздоровчому комплексі,
що включав у себе зали із новітніми тренажерами, сауну з басейном, кімнати
відпочинку. Латиші дуже люблять своє пиво «Aldaris», яке за багатьма показниками
нагадує наше «Оболонь». У молодіжних нічних клубах гуляння йде «на повну».
Коли я спілкувався з мешканцями Риги, в мене у свідомості
вимальовувалась складна картина історії та сьогодення цього народу, багато
в чому схожа з українською. Протягом майже всієї історії Латвія прагнула,
але не змогла стати незалежною державою аж до 20-х років, і то ненадовго.
Латиші оборонялись від тевтонців, росіян, фашистів, кадебістів. Вони на
собі відчули, що таке колективізація, інтернаціоналізм, Сибір, боротьба
з «буржуазним націоналізмом». Латиші дуже радіють, що позбавились Радянського
Союзу, сподіваються на майбутнє, на себе та свою владу, на допомогу Європейського
Союзу. Вони вірять, що все сумне й важке в їхньому житті залишається позаду,
і чекає на них гідне життя, як у Західній Європі, — треба тільки докласти
зусиль, щоб досягти цього. Вони тягнуться до Європи, намагаються довести,
що за всіма показниками будуть не гіршими, варто тільки допомогти їм.
Хочеться від усього серця привітати з Різдвом і Новим роком
усіх громадян чудової країни Латвії, до якої я встиг проникнутись щирою
симпатією, побажати їм процвітання, успіхів у подоланні всіх життєвих труднощів.
Велика подяка спонсорам — VIA KIEV та AIR BALTIC, головному
редактору п. Ларисі Івшиній і всьому колективу газети «День» за чудовий
конкурс і приз у вигляді подорожі. Зі святом вас, успіхів і здоров'я!
Дмитро ГОЛОВКО, студент філологічного факультету КДУ
Курс Норд-Вест: тримати на Балтику
Представник VIA RIGA зустрів нас у ризькому аеропорту й
відвіз до чудового готелю «Radisson», який на час уїк-енду, останнього
перед католицьким Різдвом, став нашою домівкою. Дизайн готелю та рівень
сервісу немає сенсу описувати, оскільки я вважаю, що через декілька років
п'ятизірковий європейський клас буде абсолютно звичним для України та її
громадян.
Екскурсовод допоміг нам поближче познайомитись з 800- річним
містом. Солідний вік аж ніяк не зіпсував Ригу. Набагато більше їй, як і
всій Латвії, зашкодило перебування в Союзі Соціалістичних...
Увечері на дискотеці ми мали змогу оцінити безпосередньо,
так би мовити, людський чинник, познайомившись з місцевим населенням (молодою
його частиною). Для людини, яка не знає латиської мови, перебування в Ризі
рівноцінне перебуванню в Японії (нічого не розумієш), але і тут є різниця
на нашу користь: більшість володіє російською, що деякою мірою спрощує
спілкування. Мова взагалі є досить суттєвим чинником ефективності комунікації
в Латвії. Приємно зазначити, що латиші при настороженому ставленні до нас,
як до російськомовних іноземців, дізнаючись, що ми з України, ставали привітними
та доброзичливими. У принципі, це логічно — українці, на відміну від східних
сусідів, ніколи претензій до латишів не мали (як і латиші до українців).
Не буду розписуватись за всю молодь Латвії, але частина, яку бачили ми,
виглядає досить обнадійливо: прагматичні, упевнені в собі, налаштовані
на працю. Найголовніше — відчувається впевненість у завтрашньому дні та
майбутньому своєї країни.
Екскурсія в Юрмалу була дещо екзотичною: курортне містечко,
яке влітку схоже на потривожений вулик, взимку нагадує сад із царства Снігової
Королеви.
Чудова вечеря в нашому готелі з живою джазовою музикою
стала яскравим завершенням триденного свята, яке дало нам змогу не лише
перенестись на декілька широт у північному напрямку, а ще й на багато кілометрів
— у європейському. Реформи, проведені в Латвії в поєднанні з бажанням латишів
і ресурсами скандинавів, зробили цю країну привабливою як для своїх громадян,
так і для іноземних туристів. Рига в різдвяних вогнях виглядає анітрохи
не гірше, ніж у розпалі курортного сезону. Не заперечуючи багатьох проблем,
які постають перед латишами в процесі повернення до Європи, слід зазначити,
що Латвія може слугувати прикладом для України в багатьох аспектах. Яскравою
ілюстрацією цього твердження є те, що основною темою для обговорення в
пресі і на телебаченні в передріздвяні дні став звіт мерії Риги про витрачені
на святкову ялинку в центрі міста близько шести тисяч доларів — рижани
вважають, що така сума завелика і вимагають пояснень від посадових осіб
про способи витрачання грошей платників податків.
