Усе більш активно беруть участь у дискусії «Дня»
про проблеми вітчизняного інформаційного простору наші читачі. Сьогодні
— ще один погляд, який трактує проблему з точки зору поступовості руху
до норми. Починаючи з освіти журналіста...
Говорячи про інформаційний простір України, ми повинні
звертати увагу на те, що він знаходиться серед занедбаних сфер нашого суспільства.
Після прийняття незалежності України увага як державних структур, так і
всього населення країни була прикута до вирішення економічних питань. І
я зовсім не перебільшу, коли скажу, що доки нашу увагу привертали ці питання,
ми втратили свою душу. Так довго йдучи до свободи, після її отримання ми
до певної міри втратили розум, бо не зрозуміли ще тоді важливість щоденної
незалежної інформації, не дозволили їй вільно розвиватися. І звинувачувати
у цьому треба не тільки тих пихатих чиновників, які чинять тиск на українську
журналістику, а й себе. Адже чому ніхто не хоче зрозуміти, що кожна держава,
що намагається піднятися на вершину сучасного інформаційного суспільства,
повинна спрямовувати журналістську освіту в русло нових стандартів. Зачепивши
цю тему, ми ясно бачимо, що в нас в Україні не так уже й багато вузів,
які можуть випустити зі своїх стін «нового» українського журналіста. Це
проблема.
Професія журналіста визнається як одна з найбільш популярних,
але не можна сказати, що зараз факультети журналістики переповнені тими,
хто поведе її вперед. Молодь усвідомлює, що ця професія небезпечна і вимагає
занадто багато сил, щоб встояти на ногах і фізично, і морально, що цього
не навчать у жодному вищому навчальному закладі.
Сьогодні вже немає тоталітарного суспільства, але ми ще,
як бачимо, стоїмо однією ногою там, а іншою — тут, у сучасності. Зараз
немає проблеми «написати» й практично немає проблеми «надрукувати», «зняти»
і «випустити в ефір». Але чи зросла роль слова в ЗМІ? Далеко не завжди
на подібні запитання можна дати позитивну відповідь. Заспокоює лише те,
що нам, журналістам, і всій системі ЗМІ довіряє більшість громадян України.
Довіряють нам тому, що ми намагаємося бути особистостями, формувати особистість
з кожної людини, бо саме особистостей воліє бачити українець.
Тут постає питання: «Що за особистість, якщо вона не знає
рідної української мови?» Та не треба поспішати! Скрізь повинна бути послідовність.
Ми часто чуємо звинувачення: «Інтер — головний русифікатор України». Але
різко перетворити цей канал на україномовний — це все одно, що знищити
його. І коли вже занапастили, то за один день виправити всі помилки неможливо.
Це стосується не тільки «Інтера», а й усієї системи ЗМІ.
Тому хочеться сказати, що кожний журналіст, який хоче працювати
незалежно від «брудних» грошей, повинен усвідомити, яка його відповідальність
перед народом, що він зробив для розвитку інформаційного простору в Україні.
І лише тоді ми будемо мати не тільки те, що маємо, а й те, що хочемо мати,
і те, на що заслуговуємо.
