Біля його будинку росте майже три тисячі рідкісних видів хвойних дерев! Тсуга, туї, канадські й голубі ялинки, а також живопліт із бирючини, грабу — все це можна побачити на подвір’ї колишнього лісника, що мешкає у Клевані на Рівненщині. Екскурсію по цьому «ялинковому царстві» провів сам господар — пан Микола. Провів повз рівненько вистрижені кущі й дерева до ганку. Якраз попід вікнами росте розкішна лісова красуня. Гілочки густі, одна в одну, голки довгі сама височенна — як на картинці. «Це не сосна і не ялина, а тсуга, — пояснює господар. Її ще мій батько посадив». Цих дерев росло два: одне тут, а інше над дорогою. Його пан Микола товаришу подарував. Навідувався до нього чи не щодня. Дивився, чи добре за тсугою доглядають. І тсуга виросла як лялечка.
Ідемо далі по алеях, висаджених туями. Трохи далі ростуть конусоподібні ясно-зелені канадські ялинки. Їм уже більше двадцяти років. Ці деревця — улюбленці, бо нагадують господарю про роки навчання у лісовій школі, а також про друзів. «Тут раніше баба з дідом жили. У них були такі виноградники, що здавалося, то справжні джунглі. А ще росли квіти. На нашому ж городі, що межував із тим виноградно-гладіолусовим царством, росли то буряки, то картопля,» — згадує Микола Карасик. Коли ж облаштуванням подвір’я зайнявся, то тут утворилися алеї із лісовими деревами. Воно, звичайно, чудово, коли все росте хаотично — так, як створила природа. Але й у правильних лініях є своя краса й філософія, впевнений господар.
Підходимо до ще невеликих ялиночок із відтінком голубизни. Їх тут безліч. Торкаюся до колючої, як їжак, гілочки однієї з них. «З ними треба бавитися, — розповідає Микола. — Коли ялинки сходять, вони крихітні. Це всього-на-всього одна брунька, а навколо неї, як квіточка, хвоїнки. Ростуть вони дуже повільно, зате зілля з’являється раніше, ніж сходять ялинки. За літо бур’ян доводиться полоти разів зо три. Причому механізувати процес не вдається. Усе потрібно робити вручну з великим терпінням. А приріст деревця дають мінімальний, десь сантиметрів із п’ять».
Це «ялинкове царство» з’явилося тут не випадково. Микола Карасик разом із дружиною спеціально збирали шишки голубих ялинок. Потім на грубці висушили їх та й зібрали насіння. А весною посіяли. Ось тепер дивують новорічні деревця перехожих і сусідів. «У природі ялинки голубої форми самі не ростуть. Із насіння їх не виростиш, — ділиться секретами Карасик. — Із усіх тих, що я посадив, приблизно відсотків десять мають голубуватий відтінок, а решта — темно-зелені. Якщо ялинка росте на сонці, гілочки стануть сизими, та це не те. Справжню ялинку голубої форми можна виростити лише з черенка. Якось хотіли в мене купити ялинку. Та мені легше її подарувати, лише щоб доглядали гарно. А ще хотілося б, щоб цінували саме дерево, а не те, що пов’язано із ним».
Пан Микола обводить дбайливим поглядом своє «царство» і усміхається — тут він знову як лісник (доглядає за трьома тисячами дерев, з якими Новий рік зустрічати приємніше).
