У «Мистецькому Арсеналі» відкрився IV Великий антикварний салон. Зброя, ікони, живопис — традиційні експонати експозиції раритетних творів мистецтва. Утім найбільшим досягненням цьогорічного Великого антикварного салону в «Мистецькому Арсеналі», на думку відвідувачів його відкриття, опитаних «Днем», стала ретроспектива робіт художника-шістдесятника Віктора Зарецького. «Це унікальна й неповторна виставка, — поділився враженнями з «Днем» відомий політик та громадський діяч Микола Жулинський. — Останній раз повноцінну експозицію робіт Віктора Зарецького широка публіка мала змогу бачити 20 років тому, у Національному музеї. А «Мистецькому Арсеналові» вдалося сьогодні зібрати дуже багато робіт цього великого художника, якого українці тільки починають для себе відкривати, пізнавати».
«За життя Зарецький мав лише одну повноцінну виставку», — пригадує подруга художника, український живописець і майстер декоративного мистецтва Людмила Семикіна. З її слів, лише за рік до смерті — 1989-го — друзі влаштували виставку Зарецького в Київському домі вчених. Тоді ж 29 робіт придбали для аукціону «Крісті». До цього роботи Зарецького виставлялись лише по одній на різних республіканських виставках.
На думку генерального продюсера Українського тижня моди Володимира Нечипорука, виставка Зарецького і його тема для українців сьогодні надзвичайно актуальна. «Він був людиною епохи великих особистостей. Сьогодні для українців також настав час, коли потрібно визначити, виділити, об’єднати таких людей, людей великих і сильних духом, таких, якими були шістдесятники, щоб витягнути Україну з того болота грабунку і жадоби, у яке вона вгрузла», — поділився він своїми думками з «Днем».
«Мені дуже подобається естетика Зарецького, його позитив... Він ішов у розріз епохи, в якій жив, він випереджував її, був зверху, — зауважив «Дню» актор, телеведучий, шоумен і співак Антін Мухарський. — Справжній художник — це не лише вміння малювати. Це — треба вміти жити життям художника». На думку Мухарського, сьогодні українцям потрібно навчитися в Зарецького вміння вірити у свої принципи й не відступатись від ідеалів. Художника не визнала ні влада, ні колегами по цеху. Але він щиро й послідовно залишався самим собою, тому дуже виділявся навіть серед художників. Зарецький із відчайдушною відданістю робив те, що «система» не замовляла. Утім, як художник він зумів зробити найважливіше для себе — стати упізнаваним. «Зарецький упізнаваний з першого погляду. А це надзвичайно важливо. Як для композитора важливо бути впізнаваним із трьох нот, так для художника важливо бути впізнаваним у роботі», — коментує «Дню» Мухарський.
«Життєвий шлях і творча доля вже легендарного для українського мистецтва художника Віктора Зарецького у ретроспективі здаються не просто чіткими та виразними, а навіть гіпертрофованою метафорою життя душі українця у радянській дійсності 50—80-х років», — каже натхненник проекту ретроспективи Зарецького у «Мистецькому Арсеналі», автор книжки «Терези долі Віктора Зарецького», заслужений діяч мистецтв Олеся Авраменко.
Для того, щоб представити на Великому антикварному салоні Зарецького, свої зусилля об’єднали 14 музеїв та деякі приватні колекціонери. Ретроспектива вийшла справді вражаюча. На ній Зарецький різний — від реалістичних шахтарів та доярок, які прославили художника у 50-ті роки минулого століття на весь СРСР, до містичних модерних портретів вродливих оголених жінок у стилі клімтової сецесії. Дуже потужними виглядають перші прояви вільнодумства Зарецького, рефлексії над «проклятим минулим» («Нічний арешт», 1962 рік; «Чужі», 1962 рік) та більш пізні осмислені роботи — «Василь Стус. Орач», 1989 рік.
«Це дуже велика виставка, найбільша з усіх, які були раніше. Вона перевершує також дуже представницьку виставку 1992 року, на якій було представлено картини лише київських збірок. На цій виставці вперше зібрано картини з різних галерей та приватних колекцій. Серед них є дуже відомі полотна, такі як «Доярки» харківського музею, та інші роботи», — зауважив син Віктора Зарецького Олексій.
«Вітя — щаслива людина. Він мав таку професію і залишив такий спадок! Оцей пензлик після трагедії він не залишав ні на хвилину та рятував себе красивими пейзажами, прекрасними дамами. З них робив королев та цариць. Це справді юна душа, яка так сприймала цей світ. І я прийшла вклонитися таланту цього генія», — розповіла «Дню» народна артистка України Раїса Недашківська.
