«Ти шукаєш героїв для нової книжки? Ми тобі допоможемо!» — сказали мені друзі, коли я приїхала у справах до Вінниці. І запитали: «Знаєш Немирів?» У голові одразу ж закрутилося: скіфські вали, дендропарк, старовинний маєток, марка відомої горілки, здається, санаторій. «Так, санаторій «Авангард». Їдь туди, не розчаруєшся!»
Вийшовши з маршрутки під самими ворітьми санаторію «Авангард», парковою алеєю прямую до палацу. Відчиняю двері, й прямо з порога мене вітає господиня маєтку, княгиня Марія Щербатова, онука графа Потоцького. Звичайно, з портрета.
У палаці, де колись гриміла музика та гості фландрували анфіладами кімнат першого поверху, нині, зрозуміло, інше життя. Саме тут і розташувався лікувальний корпус санаторію. Ні люди в білих халатах, ні «фландрування» відпочиваючих між кабінетами на процедури не відволікають уваги. А вся вона — на картини, якими обвішано стіни, ба, Портрети визначних людей Поділля, куточки старовинного Немирова, мальовничі подільські краєвиди. Роботи майстрів пензля — знаних, відомих й маловідомих, як місцевих, так і столичних, з багатьох інших міст України. «Яка то чудова ідея — розгорнути в санаторії галерею», — думаю я і йду знайомитися з її автором — головним лікарем санаторію Юрієм Миколайовичем Ладубою, заслуженим лікарем України, людиною, якій на роду написано щоразу стояти біля витоків нової справи.
В березні 1988 року Юрію Ладубі запропонували створити на базі будинку відпочинку санаторій. Що тут було? Спальний корпус на 196 місць — у палаці княгині, зручності — в коридорі. Дві котельні на вугіллі. «Я — єдиний лікар, три медсестри й один медкабінет», — згадує Юрій Миколайович. Із того часу все тут змінилося. Цікавлюсь, як прийшла ця ідея поєднати медицину та мистецтво?
— Я — прагматик, бо людина, яка займається конкретною роботою, має бути прагматиком. Спеціальної мистецької освіти не маю, хоча — почесний член Спілки художників України, — усміхається Ладуба. — Якось до мене звернулися зі Спілки художників із пропозицією провести пленер. Приїхали академік, професори, шість заслужених художників України. На вернісажі виставили більше сотні картин, з яких 36 робіт залишилося нам. Відкрили галерею два роки тому як філію Вінницького художнього музею, маємо статус народної художньої галереї. Самі, на свій кошт, утримуємо мистецтвознавця. Самі формуємо фонди, даємо художникам замовлення: писати куточки старовинного Немирова. А щодо наших пленерів. Їх уже відбулося п’ять, на них приїжджали митці з усієї України. Цього літа пройде шостий.
— Як лікар, що ви можете сказати про вплив мистецтва на здоров’я людини?
— Мистецтво діє на наше підсвідоме, а туди стільки негативу загнано! Щоб вигнати його, підготуватися до нормального сприйняття лікування — це також процедура, у якій ми цілком покладаємося на мистецтво.
До речі, ми не тільки створили галерею, але й намагаємося реставрувати палац. Скільки я порогів оббив, скільки кабінетів пройшов, щоб тільки пробити це! Ми — акціонерне товариство, а палац — пам’ятка архітектури, державна власність. Потрібен був проект реконструкції, щоб почалася реставрація, бо цвяха не можна забити, одразу оштрафують. А наше завдання — поки держава знайде гроші на наукову реставрацію, зберегти цій унікальній споруді життя.
Знаєте, чому я все це роблю? Бо мені цікаво. Я так міркую: немає провінції, а є провінційне мислення! А якщо спуститися на рівень провінціала, то тоді все стає нецікавим, буденним.
