Упродовж року є дві дати, маловідомі для широких верств населення, але дуже важливі для вузьких кіл. Це 16 серпня і 4 жовтня — Всесвітній день бездомних тварин і Міжнародний день захисту тварин. У ці дні зоозахисники проводять різні акції, іноді про них скупо згадують у ЗМІ. Але рідко хто замислюється, для чого ці дати існують і від кого треба захищати тварин. Поняття захисту передбачає наявність зла, яке необхідно перемагати. Що ж є цим злом в аспекті ставлення до тварин? Користолюбство, жорстокість, байдужість, черствість, безвідповідальність... — список можна продовжити. Усе це — характеристики істот, які іменують себе хазяями природи. Хазяями, які можуть знищувати і милувати слабких. Ось приклади зла, здійснювані людиною.
Зло чужими руками
Скільки за свою «кар’єру» собачих і котячих життів знищив кожен із професіональних «коробочників», навряд чи хтось наважиться підрахувати — страшні вийдуть цифри. Для торговців тваринами кошенята і цуценята — товар, який може псуватися, втрачати вигляд, заважати новим надходженням. І поводяться з непроданим товаром, що втратив кондицію, вони відповідно: вивозять у ліс, викидають у найближчу річку, сміттєвий контейнер (ще живих, у запечатаній коробці!), у підвали, покинуті будівництва. Багато хто з господарів, які регулярно здають виводки своїх котів і собак на базар, не замислюються про їхню подальшу долю. Або ж свідомо не хочуть нічого знати, за пару десятків гривень перекладаючи вантаж відповідальності на совість людей, у яких цієї совісті просто немає. Оплачуючи послуги коробочників, хазяї, по суті, оплачують убивство безневинних малюків і дозволяють процвітати кривавому бізнесу. Можна нарікати на державу, яка дивиться крізь пальці на таку витончену жорстокість. А можна просто не постачати коробочникам живий товар — і бізнес відімре, коробочники зникнуть самі.
Замаскована жорстокість
Сусіди по дачі щоліта заводять цуценя і котеня, а на зиму від’їжджають, залишивши підрослих малюків напризволяще. Знайомі викинули новонароджених котенят своєї кішки на вулицю — може, зглянеться добра душа... Мені під двері підкинули цуценят... Ми завели кішку, а вона нам зіпсувала євроремонт — заберіть, а то присплю... Завели собаку, а ніколи гуляти з ним — влаштуйте кудись, а то вижену... Узяв собаку для охорони, а він погано сторожить, я його вигнав — запропонуйте мені іншого, щоб гарантовано сторожував... Купили на базарі карликового пінчера, а він виявився дворняжкою — мені такий не потрібен... Знайшли в лісі прив’язаного до дерева домашнього собаку... Із проїжджаючої машини викинули домашнього пса... Там лежить збитий пес, а я допомогти не можу — немає часу, грошей. Допоможіть ви, менш зайняті і більш забезпечені...
Це далеко не повний список скарг, які найчастіше надходять до громадських зоозахисних організацій. Можливо, в одній із ситуацій ви впізнали себе?
Бездомні — наша біль
Чому їм слід допомагати? Тому що вони, як і ми, відчувають біль і страждання, можуть радіти і скучати. Тому що вони — такі самі, як і домашні — хочуть бути вірними хазяїну і служити йому. Просто їм не пощастило. Хтось із них народився на вулиці, когось вигнали, когось іще цуценям викинули — може, підбере добра людина. Вимитий і відгодований, будь-хто з них може стати таким домашнім улюбленцем, як і його породисті побратими. Так, кілька сотень колишніх бездомних собак Харкова за допомогою волонтерів-зоозахисників знайшли свій дім і тепер не відрізняються від справжніх домашніх — дарують хазяям свою любов і відданість, викликаючи у сусідів суперечки на тему: якої породи цей цікавий песик.
Але ж гавкіт — це його мова, він щось повідомляє нам. Бездомні собаки і кішки — це індикатор нашої совісті. Її наявності — у тих, хто не може пройти повз голодні очі і не допомогти. Хто не може насолоджуватися життям, знаючи, що поруч мерзне і помирає з голоду беззахисна істота.
Її відсутності — у тих, хто, маючи можливість їм допомогти, стоячи біля керма влади, не вважає проблему бездомних тварин однією з пріоритетних або ж іде найлегшим шляхом — убивства.
Хто їх захищає В Харкові
Для чиновників і спеціальних служб тварини, як бездомні, так і домашні — це передусім цифри, формули, виконані і невиконані плани, голоси електорату, бюджетні гроші та інші речі, далекі від інтересів тварин. Власне захистом, для якого апріорі вищою цінністю є життя і благополуччя тварини, займаються лише громадські організації, яких у Харкові на пальцях однієї руки перелічити можна. Та й у «чистоті помислів» деяких із них можна засумніватися. Зважаючи, що громадська організація існує лише за рахунок членських внесків і добровільних пожертвувань; що її члени займаються зоозахисною діяльністю у вільний від роботи та сім’ї час, якого практично немає, що активних членів — не більше двох десятків осіб, — зовсім сумна складається картина. Катастрофічно бракує фінансів, людських ресурсів, сили впливу на органи влади.
Серед харків’ян є багато людей, які за власний кошт стерилізують, лікують бездомних собак і кішок, намагаються знайти їм дім. Тільки що одиниці зі своїми далеко не безрозмірними зарплатами і можливостями можуть вдіяти проти системи, де собаки безправні, гнані, розмножуються з катастрофічною швидкістю, а всі вживані заходи щодо вирішення проблеми бездомних тварин перекручуються охочими до наживи виконавцями...
Держава — це я
Можна чекати, поки абстрактні сили в особі держави вирішать проблему захисту тварин — зігріють, нагодують, знайдуть дім, захистять від жорстокості. Можливо, комусь пощастило народитись у країні, де пересічному громадянинові не треба вирішувати глобальних питань життя у суспільстві. Комусь, але не нам.
Де вихід? Доки не буде створено комплексної державної стратегії, системи законів і механізмів їх реалізації, доля тварин залежить від пересічних громадян, нас із вами — від нашої здатності бачити наслідки своїх вчинків, нашої чуйності, вміння відчути біль слабшої істоти, від терпимості, бажання допомогти самим тваринам або тим, хто намагається їм допомогти. У кожного обивателя, який не має стосунку до зоозахисту, виникає запитання: я-то чим можу допомогти? Варіантів відповіді безліч. Простерилізувати або утримувати від в’язки своїх домашніх улюбленців, якщо вони не використовуються у плановому розведенні. Адже лише кожен п’ятий малюк, що з’явився на світ, затребуваний, решта виявляються зайвими і різними шляхами поповнюють лави бездомних. Розповісти своїм знайомим про проблему надвиробництва тварин, про зло у вигляді коробочників.
Ставши свідком жорстокого поводження з твариною, не пройти байдужим повз ситуацію — зупинити, присоромити, повідомити в правоохоронні органи (нагадуємо про існування 299 статті Кримінального кодексу України). Наша байдужість часто є мовчазною згодою з жорстокістю.
Якщо ж ви у принципі байдужі до тварин або вони викликають у вас роздратування, то хоча б не штовхніть ногою зайвий раз бездомного кота або собаку.
