Рішення керівництва британського медіаконцерну BBC скоротити мовлення в Росії на 19 годин у тиждень і закрити низку програм Російської служби — подія знакова. Насамперед вона характеризує позицію Заходу стосовно Росії. Автори листа в газеті Times, які виступили з протестом проти такого рішення, абсолютно вірно оцінили його як поступку російській владі.
Ця поступка робиться в той час, коли російське керівництво проігнорувало прохання Великої Британії видати для віддання під суд Андрія Лугового, який підозрюється не просто у вбивстві її громадянина Олександра Литвиненка, а в здійсненні першого в історії акту радіоактивного тероризму на її території. Ця поступка робиться в той час, коли російська влада виступає з різноманітними звинуваченнями і претензіями проти британських організацій і компаній, коли створюються фільми, в яких Велика Британія представляється історичним ворогом Росії.
Схоже, не лише в Росії, але й на Заході погано засвоюють уроки недавнього минулого. Стали вже традицією поступки західних країн войовничому авторитаризму. Всі пам’ятають Мюнхенську змову у вересні 1938 року, коли Англія та Франція пішли на поводі в Гітлера, погодившись на розділ Чехословакії. Менш відоме інше: в 30-ті світ слухав репортажі Уолтера Дюранті, але ігнорував заклики Евальда Амменде, який своєю книгою Human Life in Russia (London, 1936) прокричав про голод у СРСР у 1932 – 1933 роках.
Західні інтелектуали були тоді зачаровані сталінською модернізацією, що відбувалася на фоні кризи в їхніх власних країнах. Це радники американського президента Франкліна Делано Рузвельта примусили його повірити, що Сталін мало чим відрізняється від західних лідерів, що Політбюро, подібно Конгресу в США, обмежує свободу його дій і що Сталін як особистість являє собою поєднання якостей Авраама Лінкольна і Вудро Вільсона. Їм також вдалося переконати Рузвельта в тому, що лише за допомогою втручання держави в економічне життя можна успішно подолати депресію 1929 року, внаслідок чого видужання американської економіки розтягнулося на довгі роки. А в серпні 1939-го, в момент укладання фатального договору між СРСР і Німеччиною, 400 американських інтелектуалів підписали відкритий лист із протестом проти «фантастичних тверджень, неначе Радянський Союз і тоталітарні держави практично одне й те саме».
Внесок Радянського Союзу в розгром нацистської Німеччини посилив любов західних інтелектуалів до Сталіна. Так, у Франції до 70-річчя вождя 1949 року з’явився фільм «Людина, яку ми найбільше любимо».
У 70-ті роки «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина на деякий час протверезив лівих на Заході й дещо приглушив їхній радикалізм. Однак їхнє сприйняття сучасного капіталізму, їхня впевненість у необхідності посилення ролі держави в економіці для блага суспільства залишилися незмінними. Навіть розпад Радянського Союзу, який для більшості виявився несподіванкою, не вплинув на їхні уявлення про оптимальний державний устрій, які, по суті, зводяться до соціалізму, що, за їхнім переконанням, лишень і робить дійсність зрозумілою та впорядкованою. Ось чому, критикуючи владу в своїх власних країнах, ліберальні інтелектуали Заходу чомусь завжди виявляються на боці авторитарних правителів недемократичних країн.
Це неправда, що в засобах масової інформації Заходу розгорнена русофобська кампанія проти Росії. Читачам інтернет-порталу www.inosmi.ru потрібно пам’ятати, що він дає надто вибіркову підбірку іноземних статей про Росію. Навпаки, західні ліберали поважають Володимира Путіна, якщо оголошують його людиною року і розміщують його портрет на обкладинку журналу Time. Тому вони такі половинчасті й непослідовні в оцінці позиції Росії стосовно Грузії. Тому вони вважають сучасну Росію цілком нормальною країною, хоча й визнають за нею деякі недоліки. Саме тому з таким задоволенням беруть участь у засіданнях Валдайського клубу і в проекті «Російський світ».
Обрання президентом США Барака Обами, відомого своїми лівими переконаннями, — це також результат безпрецедентної кампанії ліберальної еліти, яка отримала перемогу в умовах найглибшого розчарування зовнішньою політикою Джорджа Буша і важкої фінансової кризи, джерела якої ведуть знову ж до ініціатив ліберальних політиків і демократичного Конгресу.
Немає нічого сумнішого, ніж констатувати глибоку кризу в розумінні значення подій не лише в Росії, але й на Заході. У випадку з рішенням ВВС скоротити програми Російської служби головне не в тому, що слухачів стає менше, а в тому, що радіостанція, яка в радянський час була ковтком свіжого повітря для інакомислячих, по суті, зрадила своїх шанувальників і зрадила саму ідею свободи. Замість того, щоб у відповідь на політику Кремля та його дії щодо Великої Британії посилювати роботу з роз’яснення подій у Росії, замість того, щоб, розширюючи коло своїх слухачів, почати називати речі своїми іменами, радіостанція вважала за краще відійти в сторону.
Звичайно, розуміння того, що відбувається — це, передусім, проблема самої Росії. І вона дуже важка в умовах, коли, згідно з даними останніх опитувань громадської думки, три чверті населення вважають, що країна рухається у вірному напрямі і що час правління Путіна приніс країні лише позитивні результати.
Що ж залишається в цих умовах? Старатися бути вільною людиною і вірити, що історія розставить все на свої місця. Не відразу, але обов’язково розставить.
