— Що заважає жити у Києві, про що ви не можете забути навіть у свято?
Лідія ПОПОВИЧ, етнограф:
— Мабуть, побутовий безлад: відсутність гарячої води, перебої зі світлом. Мабуть, це те, що заважає і в будні, і в свята. Що ж до бурхливого будівництва, в якому столиця буквально переплавляється, то, звичайно ж, незручності є, але це, сподіваюся, на благо. Єдине, я не впевнена, що потрібно на майдані Незалежності встановлювати цей пам’ятник. Це, на мою думку, не вчасно, тому що не таке у нас, українців, матеріальне становище (в тому числі, і у киян), щоб ми зараз проводили будівництво з таким розмахом. Краще було б впорядкувати «ворота міста», в тому числі і авіа-: наприклад, Жуляни зараз знаходяться в дуже поганому стані. Що ще заважає? Чиновницька сваволя. «Заважають» високі ціни в кафе. Нещодавно ми були у Львові — там можна на п’ять гривень посидіти в кафе, випити каву по- вірменськи і з’їсти які-небудь млинці-деруни, що для Києва практично немислимо. І при цьому там такий рівень обслуговування, який завжди дивує приїжджих киян.
Анатолій КОНЧАКІВСЬКИЙ, директор літературно-меморіального музею М. Булгакова, філії музею історії Києва:
— Останні дні для мене проходять у постійному відчутті свята — проходять «булгаковські» дні. Ми приймаємо гостей, проводимо урочисті заходи. Наш музей володіє особливою, «доброю» аурою, яка захищає його працівників від навколишнього світу з його проблемами. На мою думку, свято — це коли праця тобі в радість, коли займаєшся улюбленою справою, і ти отримуєш або чекаєш якогось результату. Що ж заважає? Напевно, не тільки мені, але і всім киянам — невпорядкованість нашого побуту, невирішеність транспортних проблем у місті. Мені потрібно добиратися на роботу з району Національного виставкового центру — це дуже складно і в економічному, і в моральному, і в фізичному плані.
Євген БИСТРИЦЬКИЙ, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»:
— Мені нічого не заважає у буденні дні, щоб я про це згадував у свята. Взагалі свята я не люблю. Їх зараз дуже багато, і мені здається, що ними або намагаються відвернути думки людей від того, що життя не складається нормально, — за принципом «хліба і видовищ», або це непродумана політика. Той же «Пробіг під каштанами» — абсолютно нормальна ідея, і її не обов’язково робити у свята, а й у будні, регулярно — три-чотири рази на рік.
Валерій ЦИБУХ, голова Держкомітету з молодіжної політики, спорту та туризму:
— Я киянин і, звичайно, мені приємно, з так широко відзначається цей день. Він є неформальним і, як хтось влучно сказав, це як свято храму на селі: для участі у ньому з’їжджаються люди зі всієї країни. А що мені заважає? Лише одне — брак часу, щоб взяти участь у святі — не на рівні гостя, а учасника. Мені приємно, що днями мерія міста виявила ініціативу щодо предствлення Києва як претендента на майбутні Олімпійські ігри у 2016 році. Ми, звичайно, активно підтримуємо цю ініціативу, тому що це буде сприяти розвитку фізичної культури і спорту, розвитку матеріально-технічної бази і створить позитивний імідж і столиці, і Українi.