Старт весняної частини національного футбольного чемпіонату прогнозовано не став хоч трохи помітною подією в житті країни. Натовпи вболівальників, які за три місяці скучили за футболом, не шикувалися в черги біля кас стадіонів, а телевізійні трансляції матчів, яких стало більше, не опанували верхніх рядків рейтингів. Навряд чи причиною цьому були вибори до парламенту, які у ці дні опанували більшу частину інформаційного простору. Досить згадати осінь 2004-го, коли у самий розпал політичних протестів на Майдані десятки тисяч людей прийшли у столиці на матч Ліги чемпіонів. На відміну від згаданої Ліги, матчі внутрішнього українського календаря викликають щораз меншу увагу. Реальних причин цього явища кілька.
ПОГОДА
Слухняно розписавши розклад чемпіонату відповідно до вимог Міжнародної федерації футболу, яка забажала, аби ігри національних змагань завершились у травні, наше футбольне керівництво у черговий раз знехтувало інтересами глядачів. Не виключено, що все найцікавіше у чемпіонаті України відбудеться саме у березні, а коли зелена трава таки виросте на понівечених у зимову погоду футбольних полях, дивитись нам уже не буде на що. Чи була в цьому така вже крайня необхідність?
Наші сусіди-росіяни, які теж підкоряються вимогам ФІФА, почнуть чемпіонат 17 березня, тобто майже на два тижні пізніше за нас. Чи не можна було нам зробити те ж саме? Можливі посилання на брак часу для проведення потрібної кількості матчів навесні наша Професіональна футбольна ліга відкинула сама, відклавши гру в Алчевську між місцевою «Сталлю» та дніпропетровським «Дніпром» з 5 березня на 28 квітня. Причини саме цього перенесення зрозумілі: оперативно підігрівати футбольне поле в місті, яке взимку залишилось без тепла, виглядало б не зовсім доречно політично. Народ би цього не зрозумів. Хоча поле на стадіоні постраждалого міста навряд чи було б гіршим, ніж на аренах інших міст, де команди таки вийшли грати в футбол.
Відомо, що на поганих полях долю результату часто вирішує не майстерність футболістів. рівень тактичної грамотності чи тонкощі тренерських задумів. Багато що залежить від бажання гравців віддавати всі сили боротьбі саме в таких умовах. Перший весняний тур показав, що таке бажання є далеко не у всіх.
ГРА
Чемпіон України у черговий раз засмутив своїх прихильників. «Шахтар» грав вдома проти «Таврії» приблизно так само, як перед тим грав проти французького «Лілля» на Кубок УЄФА. І якби не одинадцятиметровий, призначений наприкінці гри, «шахтарі» швидше за все так і не змогли забити бодай одного м'яча у ворота гостей. Навряд чи доцільно розглядати нічию у цій грі виключно в контексті суперництва «Шахтаря» і «Динамо». Проблема набагато серйозніша. Вже вкотре шалені інвестиції в команду «Шахтар» приносять досить сумнівний результат. Легіон високооплачуваних іноземців давно знищив поняття «шахтарський характер», який впродовж десятиліть був притаманний саме команді із Донецька. Команда перебуває у черговому тупику, вивести її із якого навряд чи під силу нинішньому тренеру. Власники клубу самі загнали себе у безвихідь, забажавши купити великі футбольні перемоги за гроші. А це у футболі вдається далеко не завжди. Інакше б звання чемпіонів світу виборювала не відносно бідна Бразилія, а Саудівська Аравія, Кувейт та інші емірати, де грошей на футбол можуть витратити скільки завгодно.
Попри виїзну перемогу з рахунком 2:1 над маріупольським «Іллічівцем», яка дозволила лідеру чемпіонату відірватися від переслідувачів вже на п'ять очок, не дуже потішило своїх уболівальників і київське «Динамо». Якби арбітр матчу кілька разів у спірних ситуаціях не прийняв доволі суперечливих рішень, не бачити б киянам перемоги. Видається, що стратегічно поразка в Маріуполі була б для команди більш корисною, ніж перемога на кінчику суддівського свистка. Тому що проблеми у «Динамо» ті ж самі, що й у «Шахтаря», — високооплачуваних футболістів більш ніж досить, а ось бажання віддавати всі сили грі є не у всіх. Тривожно, що у Маріуполя за «Динамо» слабо зіграли насамперед не бразильці, а українці, чи не кожен із яких — кандидат до національної збірної.
Поєдинки за участю команд, які не виборюють чемпіонство, а таких у нас 14 із 16-ти, теж пройшли не на найвищому рівні й практично без глядачів. Навряд чи кому особливо цікаві подробиці штовханини «Закарпаття» з «Волинню» чи «Арсенала» з «Харковом». Від цих та інших матчів залишились лише рядки протоколів та очки у турнірній таблиці. Хіба що «Металург» із Запоріжжя викликає інтерес через те, що це черговий «проект Грозного», а цей тренер вміє створювати команди-сенсації.
СВІТ
Не секрет, що головна увага всіх українських шанувальників футболу, та й не тільки їхня, прикута нині до майбутнього дебюту національної збірної України у фінальному турнірі Кубка світу. Жити у передчутті великого футбольного свята приємно всім. Різниця лише в тому, що в провідних футбольних країнах світу світовий фінал — лише кульмінація захоплюючого футбольного сезону. У нас же між першістю світу і національним чемпіонатом немає навіть прірви. Наш внутрішній футбол загнали на таку далеку периферію громадської уваги, що писати про нього стає все складніше. Народ же дивиться тепер по спортивних каналах зовсім на інший футбол. Той, якому не заважає ані погода, ані арбітри, ані календар.
Результати 20 туру чемпіонату України:
«Арсенал» — «Харків» — 0:0
«Закарпаття» — «Волинь» — 1:1
«Шахтар» — «Таврія» — 1:1
«Ворскла» — «Чорноморець» — 1:2
«Металіст» — «Металург» (Д) — 2:0
«Іллічівець» — «Динамо» — 1:2
«Металург»(З) — «Кривбас» — 2:1
«Сталь» — «Дніпро» — перенесено
