Так само «безпричинною» видається іноді й дитяча злочинність, про яку так полюбляють писати окремі видання, не дошукуючись коренів проблеми. Що рухає малолітнім злодюжкою, коли він залазить, приміром, через вікно в чужу квартиру? Що змушує підлітка виходити пізнім вечором на вулицю й грабувати дорослих перехожих? Чому в дитини підіймається рука на свого ровесника?..
Може, схильність до правопорушень — наслідок родинного виховання? Може, це вплив дворових «наставників»? А може, той чи інший хлопець або дівчина ще в утробі матері були «запрограмовані» на злочин?.. Очевидно, тут є робота для психоаналітиків, педагогів, тих же правоохоронців. Адже не відшукавши причини попереднього злочину, неможливо передбачити наступний.
Утім, кілька останніх «дитячих» справ у Черкаській області доводять, що причини підліткової злочинності не такі вже й глибинні — вони здебільшого лежать на поверхні. Наприклад, нещодавно в обласному центрі було викрито велику групу школярів віком від 12 до 15 років, на рахунку якої понад 30 (!) крадіжок. Дмитро М., Євген Є., Роман Ш., Дмитро Ю., Олександр М., Дмитро Ш., Іван С., Андрій М. та інші брали з помешкань та гаражів гроші, побутову техніку, автозапчастини... У більшості випадків хлопчаки, продавши крадене, насамперед купували продукти й наїдалися. А якось після чергового «рейду» Дмитро М. не втримався, тут же роззувся й одягнув на себе щойно поцуплені з чужої квартири шкарпетки.
...Виношуючи дітей, матері навряд чи пророкують їм злодійську долю. Рідко в якій родині синам чи донькам з дитинства прищеплюється потяг до злочинів. Не вчать цьому i в дитсадках та школах. Але нічого з нічого не буває. Агресія дітей до суспільства скоріш за все мотивується взаємною «любов’ю» суспільства до підростаючого покоління. Балансування родин на межі бідності, безробіття старших, помножене на ілюзію повернення «світлого минулого» з ковбасою по два двадцять, відсутність перспективи в самих підлітків, яких після школи чекає та ж біржа праці, — саме це й змушує представників нової генерації піклуватися про себе самим. І зазвичай — не найкращим чином.
Холодного березневого дня мешканець райцентру Христинівка, 14-річний Дмитро Т. скористався тим, що на автобусній зупинці було малолюдно, i пограбував свого ровесника, який стояв поруч. Грабіжник ретельно перевірив у жертви вміст кишень, витрусив із них дві гривні. Потім оцінив якість шапки — і це в господарстві знадобиться. Зрештою пригадав, що невдовзі настануть теплі дні — либонь, і сорочка стане в пригоді, і примусив переляканого підлітка скинути ще й сорочку.
Саме голод і нестатки здебільшого штовхають молодих людей на злочин. У селі Ліщинівці того ж таки Христинівського району Руслан М. поклав був око на овочесховище, що належало будинку-інтернату для людей похилого віку. Розраховувати на золоті зливки чи коштовності тут не доводилося. Молодого злодія цікавили речі більш прозаїчні, та від того не менш потрібні в повсякденному житті: картопля, морква, цибуля, буряки... Проникнувши до льоху через вентиляційний люк, юнак викрав звідти харчів на 400 (!) гривень.
Цілком у дусі часу вчинили й двоє підлітків із Черкас — брати Ігор та Євген Н., котрі викрали могильну огорожу з центрального цвинтаря. Юні «металісти» віком відповідно 14 та 11 років, звісно ж, не хотіли нікому завдати лиха. Єдиною їхньою метою було продати огорожу приймальникам кольорового металу i за виручені гроші купити «чогось смачненького».
Не маючи фаху, не маючи права на роботу, не маючи опіки та уваги з боку дорослих — зрештою, не маючи вдосталь одягу, їжі, підлітки часто-густо йдуть шляхом найменшого опору: беруть те, що погано лежить. Беруть найнеобхідніше. Беруть, щоб одягнутися. Беруть, щоб погратися. Беруть, щоб наїстися.
