Sziget — це живий організм. Його «серце» пульсує вдень, вночі і навіть раннього ранку, а «судинами» рухаються сотні тисяч людей — різного віку, національностей і підтримуючих ідеологію абсолютно різних, а часом протилежних субкультур. Але це не заважає їм не просто співіснувати в межах одного фестивального острова, а й тиснути одне одному руки, ділитися пивом і розмовляти про високе. Що сприяє такій атмосфері? Хто знає... Абсолютно точно можна твердити одне: відчуття всезагального єднання незалежно від будь- яких «але» стало необхідною умовою життя уже для тисяч і тисяч тих, хто рік за роком потрапляє на острів Обудаї.
Фестиваль Sziget пройшов цього року в Будапешті вже вп’ятнадцяте. За словами свідків зародження і розвитку фестивалю, раніше все було зовсім інакше — більше камерності і андеграунду, значно менше людей і втричі нижчі ціни. Але треба мати на увазі те, що Sziget — не той фестиваль, який тримається на зусиллях одного ентузіаста (на кшталт нашого Олега Скрипки) і коштах двох спонсорів. Sziget — це велика корпорація, яка існує на комерційному, а не на ідейному підґрунті і має відповідну мету — робити гроші...
ДЛЯ КОЖНОГО СВОЇ ЗІРКИ
Масштабним фестиваль був не завжди. Деякі ветерани розповідають, що ще п’ять—сім років тому на фестиваль можна було потрапити за 40 у. о., а ціни на острові були навіть нижчими, ніж у самому Будапешті. Тепер вхідний квиток на фестиваль коштує 120 євро, а з правом жити у кемпінгу — 150 євро. Ціни на їжу та випивку значно дорожчі, ніж у Будапешті. Саме за рахунок цього фестиваль набирає обертів з кожним роком, а організатори мають можливість запрошувати музичних зірок найвищого рівня — виконавців будь-яких музичних стилів і жанрів. Щоправда, цього року, порівнюючи з попередніми, програма фестивалю була слабшою, надто як для ювілейного, п’ятнадцятого «Сігета».
«Гачками» для відвідувачів стали The Chemical Brothers, Faithless, Pink, Manu Chao, Madness, Nine Inch Nails, Tool, The Killers, Cesaria Evora і ще дуже багато інших. Власне для кожного зірки свої. І це — одна з найсуттєвіших ознак фестивалю. Єдиного і явного хедлайнера немає. Не було жодного концерту, на який би прийшли буквально всі. Найбільший натовп зібрали шведські електронники Faithless (які, між іншим, нещодавно виступали в Києві, не викликавши особливого ажіотажу). Під час того, як десятки тисяч людей розчинялися у електронних ритмах шведів, хтось насолоджувався звуками джазової сцени, лежачи на траві, хтось просто сидів у барі, спілкуючись із новими знайомими, а хтось, перебравши дешевого (за тамтешніми мірками) вина, віддавався музиці найбезглуздішого майданчика з усіх, що були тут, на фесті, — «єврейського диско». На фоні тотального нашестя якісної музики, яка звучить тут з кожної щілини, «наживо» і цілодобово, пластмасова синтезаторна музика «єврейського диско» і пейси трьох ідейних єврейських музик примушували зупинятися з відкритими ротами всіх, хто проходив повз, а когось взагалі «розривали» більше, ніж Pink і The Chemical Brothers разом узяті.
ТЕСТ НА НАЦІОНАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ
На Sziget багато хто приїжджає просто заради тусовки, а музика — то не більше, ніж приємний бекграунд. Як не як — 350 тисяч народу, поспілкуватися є з ким. За сiм днів фестивального життя нам вдалося поспілкуватися з Литвою, Фінляндією, Францією, Іспанією, Німеччиною, Сербією, Угорщиною, США, Великобританією, Австралією, Австрією, Росією, Італією. Sziget, поміж іншим, виявився чудовим тестом на національні стереотипи. Точніше, яскравим свідченням того, що їх потрібно позбуватися. Бо фіни, виявляється, не такі вже й спокійні-врівноважені, не всі росіяни шовіністи-великодержавники, а французи, як з’ясувалося — найспівочіша нація, — а не українці, які співи на фестивалі вважали зайвими.
Просто тусуватися на Sziget насправді простіше. Тим, хто перш за все приїхав за музикою, дуже непросто. Щоб почути все, що ти хотів би почути, доводиться в буквальному сенсі розриватися. Це ще добре, коли один твій улюблений гурт виступає одразу за іншим твоїм улюбленим гуртом. У тебе є шанс добігти, наприклад, від Hammer World Stage (Сцена важкої музики) до Main Stage (Головна сцена), бо відстані тут, зізнатися, немаленькі. Найгірше — коли виступи гуртів накладаються. Так сталося, цього року з представниками Росії — гуртом «Ленінград» і українцями — Esthetic Education. «Естетиків» люблять в Україні, добре знають у Росії і за кордоном, куди вони часто приїжджають із клубними виступами. Але більшість потенційних слухачів нашого гурту — українців і росіян — віддали перевагу «Ленінграду». Власне, як і тисячі європейців, які так само прийшли на виступ легендарного російського ска-гурту. Наприклад, лондонець Оскар. Хриплоголосий немолодий панк-здоровань з туманного Альбіону носить величезний ірокез і знає слова «Ленінграду» напам’ять.
УКРАЇНЦІ НА ФЕСТІ
Ну, а нашими Esthetic Education ми стовідсотково можемо пишатися. Їхня музика актуальна і дуже європейська, і, між іншим, як раз європейської молоді на їх виступі було найбільше. Юрій Хусточка, бас-гітарист гурту, каже, що цілком задоволений тим, як його гурт сприймала публіка. «Найголовнішим на фестивалі для мене було спілкування. Тут у гримерці я міг спокійно зустрітися і поспілкуватися з будь якими музикантами, якібули мені цікавими».
А от на виступі другого представника України — гурту Танок на Майдані Конго (ТНМК) майже вся аудиторія була українською. Вокаліст ТНМК, Фагот, навіть кинув зі сцени жартівливу репліку, мовляв, даю 20 євро за кожне незнайоме обличчя.
Якщо бути зовсім відвертим, то це не єдині українці- музиканти, яких почув фестиваль. Gogol Bordello — це американський гурт-винахідник стилю gypsy punk (циганський панк), вокаліст й ідеолог якого — українець Євген Гудзь. На їх рахунку вже не один альбом, але особливої популярності вони набули за останній рік — встигли виступити з Мадонною на екологічному шоу світового масштабу «Live Earth», а Євген Гудзь зіграв у режисерському дебюті тієї ж таки Мадонни. Gogol Bordello виступають на «Сігеті» вдруге, цього разу вже на головній сцені. Музику, яку вони грають, можна порівняти з електрошоком, тотальним пронизуючим електрошоком — тіло саме рухається, незважаючи на серпневу 45 градусну спеку. Про те, що відбувається власне на сцені, можна говорити окремо — повний хаос із людей, вина, гітар, скрипок, барабанів і циганських вибриків. Найголовніший в усьому цьому циганському «лахмітті» — український карпатський біс Гудзь. Литовець Кароліс давно знає і любить Gogol Bordello. Після їх виступу, задихаючись, він каже, що в захваті від вокаліста: «Він просто зводить з розуму всіх, хто його бачить і чує. Це якийсь кавалок харизми. У нас у Литві, та і взагалі в Європі, таких людей немає і бути не може. Вони просто не народжуються. Така людина може бути родом тільки з України. Я вам відверто заздрю!»
До речі, українців на фестивалі було аж дві тисячі чоловік — із Києва, Ужгорода, Львова, Дніпропетровська. Були, звичайно, українські ветерани фестивалю, ті, хто з року в рік його не покидає. Хоча найголовніший український «сігетівець» з Ужгорода Банди, який пам’ятає «Сігет» ще з першого(!) року, цього разу фестиваль проігнорував. Він посилається на те, що Sziget став занадто попсовим і там немає вже того духу, який був першопочатково. Перш за все, за його словами, це пов’язано з «розкруткою» фестивалю (щороку сюди з’їжджається все більше і більше люду), а також з усе більшою закомерціалізованістю. Москвич Рустам з такою думкою не погоджується. Він на фестивалі вперше, і не бачить нічого поганого в тому, що кількість відвідувачів збільшується. «Врешті-решт, погодьтеся, що і рівень музикантів щороку підвищується», — каже він.
«Сігет» недарма називається музично-культурним фестивалем. Йдеться, ясна річ, про якісну музику і не менш якісні культурні видовища. Так, кожного вечора збирала свою аудиторію театральна сцена. Велику увагу привертав неймовірний театр, який складався зі здоровенної конструкції на кшталт атракціону з парку розваг і підвішених до неї акторів.
Sziget people — magic people (Люди-Сігет — магічні люди) — так кажуть про відвідувачів фестивалю, і в цьому нічого дивного чи незвичного немає. Зрештою, Sziget — фестиваль, а на фестах усі завжди магічно дружні, веселі, усміхнені. Найсуттєвіше те, що цей фестиваль, як ніякий інший, дає можливість відчути себе космополітом, буквально стиснути весь світ у себе в кулаці і зрозуміти, поміряти і зважити те, яким він є сьогодні. А, можливо, і побачити, яким він буде завтра. Ось у чому неповторність Sziget. Але є одне «але». Якщо вам закортіло приміряти на себе глобально-абстрактну шкуру космополіта, без англійської мови це навряд чи вдасться здійснити. А ще без відчуття внутрішньої свободи. Бо, якщо для закордонної молоді це стан нормальний, вони вже народжені такими, то нам усе ще доводиться докладати зусиль, аби цю свободу відчути. В оточенні закордонної молоді відчуваєш, що нам до розкутості (у позитивному сенсі) ще далеко. Троє українців, усвідомлюючи це, привезли з острова Обудаї мурашок, (які, за словами вчених, передають інформацію) і випустили їх на Труханів острів... Ну що ж, можливо, і Труханів скоро стане невід’ємною частиною житія космополітів. P.S. До питання про стереотипи. «Що ви знаєте про Україну?». Відповідь: «О, Україна!.. Кличко, Вєрка Сердючка і політика». Добре принаймні, що вже говорять не Чорнобиль...
