Початок самостійного життя, коли залишки юнацького максималізму поєднуються зі справжньою відповідальністю (ще не за когось, а лише за самого себе), багато у кого співпадає зі студентськими роками. Якими вам запам’яталися ваші студентські роки? Щасливими і безтурботними — почуєте в більшості випадків відповідь на це питання. І хоч майже всі абітурієнти на початку своєї студентської «кар’єри» рвуться до мегаполісів, найбільше теплих спогадів, як правило, залишається у тих, хто обирає для навчання маленькі міста.
В чотирнадцятитисячному Острозі майже дві тисячі населення — студенти або, як їх називають в Острозькій академії, спудеї, що з’їхалися сюди з усієї України. Студентський дух тут відчувається в усьому. Та й інфраструктура міста побудована на забезпеченні студентського життя. Підприємливі острожани відразу зрозуміли, що студенти, хоч і бідний народ, а заробити на них можна непогано. Ціни на квартири в маленькому Острозі якщо й не перевищують, то давно вже зрівнялися з цінами сусіднього обласного центру Рівного. Правда, меню в місцевих «кафешках» не шокує відвідувачів непомірним кошторисом — воно розраховано на середню стипендію, яка, до речі, згідно з бюджетом-2008 складає майже 500 грн. Для прикладу, ще 2002 року «мученики науки» отримували аж 39 грн., що навіть при врахуванні інфляційних процесів за шість років було просто знущанням і над студентами, і над їхніми батьками.
Студентам притаманно все навколо наділяти символізмом. В повільному, розміреному Острозі та камерній Острозькій академії це проявляється особливо. Тут кожна історія зі студентського життя переповідається, як легенда. З часом навіть самі герої цієї історії перестають себе впізнавати в оповідях — так багато деталей та перекручених фактів з’являється з кожним новим оповідачем. Звичайне «попити пива» тут теж носить майже ритуальний характер. Пиво острозькі студенти рідко п’ють з нецікавим співрозмовником. Це — або із ввічливості, або під час канікул, коли Острог порожніє на очах, і знайти однодумців стає вкрай важко. Хоча «однодумець» — не головний критерій. «На пиво» можна сходити і з опонентом. Головне — щоб він вмів приводити вагомі аргументи в дискусії. Аби-яке пиво тут теж не п’ють. В особливій пошані пиво «Сангушко», назване на честь литовського князя, родинний замок якого знаходився (та й знаходиться досі) недалеко від Острога — під Славутою. Дмитро Сангушко — постать XVI століття, овіяна легендами, які в Острозі знає кожен студент. Правда, кожен по-своєму.
Князь Сангушко — коханий Гальшки Острозької, племінниці князя Василя-Костянтина Острозького, яка на схилі літ разом із дядьком заснувала Острозьку академію, ставши першою жінкою-меценаткою в Європі. В одруженні Гальшки й Дмитра була не зацікавлена польська шляхта, оскільки об’єднання двох православних родів та ще й на фактично непідконтрольній на той час королю території загрожувало Речі Посполитій. Але одруження племінниці було в інтересах Василя-Костянтина Острозького — найбагатшої та найвпливовішої людини Європи того часу. Василь-Костянтин влаштовує втечу Гальшки й Дмитра до одного з монастирів, де вони й одружуються. Проте їхнє щастя було нетривалим. В погоню за ними король відправив підстаркуватого польського шляхтича, видати Гальшку за якого було домовлено з її матір’ю Беатою. Польське військо знаходить закохану пару. Вони жорстоко вбивають Сангушка прямо на купі гною. Студенти кажуть, що єдине, про що благав той, — дати йому в руки меч, бо на той час загинути без меча в руках було неймовірною ганьбою. Доля ж Гальшки — за переказами, найгарнішої та найбагатшої жінки Європи XVI століття — надалі склалася трагічно. Проте це вже наступна історія.
В академії викладає чимало недавніх випускників. Тому нормальна справа, якщо викладач своїм студентам пояснює незрозумілу тему за шматком піци, дискутує з ними про філософію Канта в парку на лавочці або обговорює наступну поїздку на один із улюблених студентами фестивалів.
Частих гостей — політичних, громадських, культурних діячів — тут не жалують. Не сподобався виступ — піддають нищівній критиці. Згадують, як їх розчарувала шанована в академії літературна група «Бу-Ба-Бу». На день народження Олександра Ірванця, письменника і, за сумісництвом, викладача Острозької академії, чекали з нетерпінням, бо той пообіцяв привезти із собою Юрія Андруховича (що теж викладає в академії) та Віктора Неборака, і влаштувати ювілейний виступ «Бу-Ба-Бу». В призначений час зібралася величезна аудиторія і шанувальників творчості літературних «ветеранів», і просто зацікавлених. Та виступ «Бу-Ба-Бу» вийшов млявим і нецікавим. Чи то очікування були завищені, чи то просто у «писак» щось не вийшло, але довго ще обговорювали невдачу «Бу-Ба-Бу» в кімнатах гуртожитків та за кухлями «Сангушка».
Ось в таких турботах і проходить студентське життя. Якщо не враховувати пари, здачі, незарахи та інші студентські негаразди — такі дрібниці, коли до омріяного диплому ще так далеко, а все життя попереду...
