Цього року Україна вперше масово долучилася до специфічної ініціативи і провела 18 травня «Ніч музеїв», яку вже протягом 10 років проводять у Європі. Поштовхом до приєднання України до цієї цікавої акції став лист рекомендаційного характеру від Міністерства культури і туризму України — як реакція на лист Міністерства культури і комунікації Франції, яке і є ініціаторами проведення «Ночі музеїв» на європейському рівні. До речі, у Франції учасниками акції цього року стали понад сто музеїв — і це тільки у Парижі. Звичайно, на українських теренах масштаби поки значно скромніші, проте кількість музеїв, що долучилися до цього дійства, вже немала. Про це розповів «Дню» віце-президент Українського комітету Міжнародної ради музеїв Зиновій Мазурик. Особливо активно відгукнулися на рекомендаційний лист міністерства львівські музеї. Зокрема, літературно-меморіальний музей Івана Франка відзначив цю подію джазом наживо і читанням поезії Франка. І, за словами Зиновія Мазурика, якому протягом ночі довелося побувати одразу в декількох музеях, людей, що забажали побачити, почути і відчути «Ніч музеїв», було достатньо.
Сьогодні навіть Міністерство культури та туризму України не поспішає робити щодо цієї акції висновки, адже з боку міністерства заздалегідь скоординованої дії не було, і кожна область, і кожен музей підійшов до цього дійства по-своєму.
Загалом, попит на музеї в Україні помітно зростає з кожним роком, а самі музеї поступово відновлюються. Звичайно, проблем не бракує, адже утримувати музеї повинна держава. Тому в основному негаразди зосереджуються у фінансовій сфері, хоча все частіше з’являються небайдужі до цієї справи спонсори. І попри зовсім невеликі зарплати основним і найціннішим «спонсором» стає та молодь, яка приходить працювати в музеї і приносить із собою кардинально нові підходи до роботи й нову динаміку. І дуже важливо, що чи не кожен музей в Україні сьогодні стає не знудженим своїм консерватизмом закладом, а живою відкритою структурою.
«День» з’ясовував, як змінився музейний світ України протягом останнього часу.
Людмила СТАНІСЛАВСЬКА, директор Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника:
— За останні роки застарілий у поглядах музейний світ зазнав змін і став цілеспрямовано виходити на рейки ринкових законів, стаючи органічною частиною соціокультурного, економічного та політичного життя України. Саме тому наш музей, як і інші розвинуті експозиційні організації, сьогодні перебуває у процесі пошуку нових форм діяльності, розширення зони обслуговування. Нашою метою стає не лише те, щоб відвідувачі залишалися задоволеними, але й приїздили ще зі своїми друзями. З 2007 року будується історичний відділ на тему «Поділля та м. Кам’янець-Подільський у ХХ— ХХI ст.», планується також побудувати експозицію «Історія фортифікації Поділля та роль Кам’янецької фортеці у цій системі (Х—ХII ст.). Уже реконструйовано оборону замку часу наймасштабнішої турецької навали 1672 р. Сьогодні ми втілюємо велику кількість нових проектів. У стінах Старої фортеці проводяться нічні екскурсії. За основу театралізованого дійства взято історичні події та персонажі XVI—XVII ст. У ході такої екскурсії відвідувачі мають можливість разом із «старостою» та його «свитою» познайомитися з історією фортеці, її озброєнням, позмагатись у стрільбі з лука та арбалета, послухати історичні думи у виконанні бандуристів, потанцювати оригінальні подільські танці та пригоститися українським народним частуванням. Цього року в картинній галереї започатковано майстер-клас із писанкарства, у ході якого демонструється вся технологія виконання мальованок, традиційних писанок та фотосправи. Наразі ми розширюємо сферу послуг, займаючись продажем друкованої продукції, влаштуванням діючої експозиції арбалетів, проведенням комерційних виставок, виставок-розпродажів, корпоративних заходів, презентацій та рекламних акцій. І, варто зазначити, це дає свої результати: у 2007 році музей відвідали 222 908 осіб, для яких проведено 8 755 екскурсій. До речі, за рішенням групи експертів музей включено до переліку 25-ти учасників міжнародного проекту програми міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів «МАТРА/Музеї України». Але ми не вважаємо, що на цьому потрібно зупинятися, і тому плануємо втілити у життя масу нових проектів. Сьогодні працюємо над тим, щоб створити меморіальну кімнату засновника сучасної української байки — кам’янчанина Микити Годованця. Займаємося створенням історичного відділу у хронологічних рамках від 1917 року до сьогодення, який відображатиме події Української національної революції 1917—1921 рр., колективізацію, голодомори, Другу світову війну. Допомогти може кожен, надавши документи, речі (в тому числі побутові меблі), оскільки експозиція, окрім політичного, демонструватиме і побутовий та соціально-економічний зріз. Пріоритетним для нас залишатиметься і організація стаціонарних виставок. Нині кам’янчани щороку мають можливість оглянути 14—16 художніх виставок. Досить велике місце у цьому переліку займає популярна у Кам’янці-Подільському фотовиставка газети «День». Вона вже не вперше отримала позитивні відгуки. Хочеться подякувати всім, хто допомагав нам у розвитку цієї нелегкої справи та закликати українців цінувати своє минуле, яке допоможе нам цілісно зрозуміти ситуацію сьогодення, а в подальшому і розвинутись, виходячи на нові обрії світової політики.
Юлія ЛИТВИНЕЦЬ, головний хранитель Національного художнього музею України, Київ:
— Останнім часом інтерес до музею зріс. Коли у 2001 році я прийшла працювати сюди, то часом за день могло прийти від чотирьох до восьми чоловік. Ніколи не було такого, щоб стояли черги. Зараз дуже багато чого змінилося. Передусім — атмосфера в самому музеї, пройшла зміна поколінь. Тому що музейний працівник — це на все життя. Якщо ти прийшов молодим — то звідси тебе виносять... Це специфіка професії. Сьогодні прийшли молоді, зацікавлені. Часом кажуть, що молодь за такі гроші працювати не приходить. Приходить. Почали з’являтися нові ідеї, музей став відкритим. У моєму розумінні музей — це не тільки науковий законсервований заклад, це соціальний заклад. Тільки він почав ставати відкритим — глядач потягнувся. Зараз багато людей, черги. Коли великі виставки, не вистачає людського ресурсу.
Ольга КОПИЛ, директор Житомирського музею космонавтики імені Сергія Корольова:
— Відвідуваність музеїв дуже залежить від соціального стану народу. Я добре пам’ятаю той сумний час, коли масово не виплачувалися зарплати. Тоді у нас в залах було порожньо, і від цієї пустки ставало моторошно. Коли ж гроші почали виплачувати, знову з’явились відвідувачі. Із шкіл прийшли вчителі, учні, відновилися екскурсії. Зараз у нас відвідуваність зростає. За радянських часів, коли до складу музею входив тільки меморіальний будинок, де народився С. Корольов, за рік до нас приходило в середньому 50 тис. відвідувачів — їхали з усіх кінців колишнього СРСР. І після великого спаду, про який я згадувала, поступово музей став відновлювати свою популярність — у минулому році в нас з урахуванням проведених масових заходів було близько 40 тис. відвідувачів. Не було грошей. До ювілейної дати — 100 ліття від дня народження С. Корольова — виділили гроші та відремонтували меморіальний будиночок. А ось із павільйоном «Космос» проблеми наростають, бо чим більше він старішає, тим більшого ремонту потребує. А коштів, як завжди, бракує. Є в нас і план добудови цього павільйону, але попередній проект міська влада не затвердила — начальник управління архітектури і містобудування Валерій Головатенко сказав, що для такого музею треба щось шикарніше. Проте іншого проекту ніхто не зробив. Окрім того, у нас були наміри прибудувати планетарій, додаткові службові приміщення... Популярності музею могла б додати реклама. Але в нас знову не вистачає коштів і не завжди доходять руки. І наші проблеми схожі з проблемами інших музеїв регіону, тому що це культура, для якої діє залишковий принцип фінансування. Тобто на зовсім невелику зарплатню, на оплату енергоносіїв, на охорону кошти виділяються. І все. А на придбання експонатів?.. Щодо ремонту, то справи ніби зрушуються з мiсця. Наприклад, реконструюється старовинний будинок магістрату, куди повинні перевести обласний краєзнавчий музей. Для покращання перспектив музеїв треба, щоб більшого поштовху в нас отримала туристична галузь в цілому. Бо самі музеї не можуть зрушити цю справу, оскільки необхідно розбудовувати всю інфраструктуру — готелі, шляхи, сервіс тощо. Добре було б, щоб ця галузь розвинулась, як в європейських країнах — у Словаччини і Чехії, наприклад, туризм дає істотну частину доходів. Коли на автодорогах на під’їздах до Житомира з’явилися дороговкази, що в місті є наш або інші музеї, це додало відвідувачів, які знаходять нас за цими дороговказами. Потрібно, щоб ця інформація була і на вулицях міста. Але самим музеям її встановити складно — це значні кошти. Щодо позитиву, то з нами радо співпрацюють інші організації міста і області, бо низку заходів ми б не змогли проводити самотужки.
Олег БАЗИЛЕВИЧ, науковий співробітник музею «Писанка», м. Коломия:
— «Писанка» ніколи не була обділена увагою, особливо у великодній період. Адже, як ви знаєте, це єдиний у світі музей писанки, тому в дні Воскресіння Христового ми часто приймаємо гостей не лише з України, але й з за кордону. Говорити про якісь тенденції, як-от вік аудиторії чи щось таке, важко, проте однозначно можна сказати, що як відкрили «Буковель», туристів у нашому музеї явно побільшало. Люди збагачують свій культурний досвід і дуже часто одним з етапів цього процесу стає відвідування нашого музею.
Надія КАПУСТІНА, директор Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького:
— Можу сказати, що популярність нашого музею поступово зростає. І в цьому не останню роль відіграє зміцнення матеріальної бази. За останні роки держава повністю закрила питання оплати комунальних послуг, адже був час, коли в музеї взимку не топили. Практично вирішене питання охорони музейних споруд. Виділяються кошти на придбання експонатів, а також на ремонт і капітальне будівництво. Останнє для нас особливо важливе, оскільки з п’яти музейних споруд дві було збудовано у ХIХ сторіччі, а три — на початку ХХ. Сьогодні нам необхідно відремонтувати другий поверх Музею літературного Придніпров’я. На стадії проектних робіт поки що перебуває реконструкція Дому-музею О. Блаватської. Ідуть узгодження і підготовка проекту будівництва лапідарію — окремої виставочної будівлі, де експонуватимуться кам’яні скульптури. Звісно, говорити про повне благополуччя поки що не доводиться. Для того, щоб не лише існувати, але й розвиватися, необхідно виявляти винахідливість самим і залучати спонсорів. Слава Богу, серед них є люди, небайдужі до долі вітчизняної культури. Нещодавно вони, наприклад, допомогли поміняти дверний блок у головному приміщенні музею, вони придбавають нові експонати, оплачують транспортні витрати під час перевезень виставок. Для нас це особливо важливе, оскільки саме обмінні виставки привертають підвищену увагу відвідувачів. Їх ми експонуватимемо не лише в основному приміщенні музею, а виділили спеціальну кімнату в Домі-музеї академіка Д. Яворницького. Так, нещодавно там була розміщена виставка, присвячена художній творчості Т. Шевченка, яку привезли з Києва. Наразі виставлено полотна живописців української старовини — Репіна, Сластіона, Самокиша з харківських музеїв. Відвідуваність Дому-музею відразу зросла, адже не кожен зможе поїхати до столиці чи іншого обласного центру, аби подивитися там картини чи музейні експонати. Велику увагу городян привернула виставка скіфського золота, в тому числі — знаменитої пекторалі. Одним словом, для того, щоб музеї жили й розвивалися, необхідно урізноманітнити форми роботи. Наприклад, із 2005 року ми проводимо нічні екскурсії музеєм під назвою «Людина і степ», у ході яких використовується спеціальне освітлення, демонструється бій запорожців на шаблях тощо. Взагалі, хочу зазначити, що останнім часом до нас на роботу прийшло багато молоді. Вони виявляють ініціативу, і більшість із них — творчі люди. Нехай зарплатня у нас не така велика, зате є можливості для росту в науці. Але й у самому музеї роботи непочатий край, скажу лише, що через зміни в нашому житті необхідно постійно оновлювати музейні експозиції. Зала, у якій у нас експонувалася післявоєнна історія краю, поки що не працює — в ній має бути представлена історія українського ракетобудування. Адже Дніпропетровськ — це космічна столиця України, і нам є що показати. Затримка наразі лише у браку фінансових коштів. Щойно ми вирішимо цю проблему, наш музей збагатиться дуже цікавою експозицією, яка, певно, привертатиме увагу як наших громадян, так і іноземців.
Олена ГРИНЕВИЧ, завідувач відділу Миколаївського краєзнавчого музею:
— Головна проблема, яка турбує наш колектив, — це відсутність нормальних умов для роботи. У музеї 108 тисяч експонатів і... всього лише дві зали, де ми можемо розмістити експозиції. Нам необхідне нове приміщення. Будівля, в якій знаходиться музей, для нас не підходить. Адже щороку до нашого музею приходять сотні тисяч людей, щоб дізнатися історію нашого краю. Зацікавлення історією зростає, кількість відвідувачів — також. А ось виставити всі експонати для огляду ми, на жаль, не можемо. Хочу додати від себе, що й міська, й обласна влада неодноразово обіцяла краєзнавчому музею знайти відповідне приміщення. У цьому напрямі була проведена певна робота. Але час минає, а музей тулиться у двох залах. Адже інтерес до нашої історії в молодого покоління зростає... Ще одна проблема — низька зарплатня музейних працівників, недостатня увага до їхніх потреб влади у районах і містах області. Спасибі спонсорам і меценатам вони допомагають музеям. Але музейні працівники мають право сподіватися і на більш істотну підтримку держави.
