Особлива вакансія у Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка викликала чималий інтерес на українських інтернет-просторах. Це не дивно, адже конкурси на заміщення посади музейного кота в нас проводять нечасто. Навіть чіткий перелік вимог був сформований, щоб кандидати могли зорієнтуватися, чи потягнуть потенційну посаду. Зокрема, серед обов’язкових вимог були: «дитячий або юнацький вік (бажано 6—8 місяців); рудої масті (принципово!!!); чоловіча стать (не сприйміть за сексизм!); відсутність судимості та злочинних намірів; охайність і дотримання санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм». А серед додаткових — «лагідний характер і доброзичливе ставлення до братів наших більших і менших (відвідувачів себто); розуміння специфіки музейного життя та актуальних завдань франкознавства; володіння іноземними мовами та знання основних засад життєвої філософії кота Мура; готовність ловити мишей та працювати в позаурочний час (зокрема нічний)»...
Після резонансу навколо конкурсу майбутні роботодавці нагадали, що: «Музейні коти — поширена світова практика. Згадаймо бодай знаменитий «котячий спецзагін» Британського музею, а для Франка ці шляхетні тварини мали особливе значення. Зокрема, за спогадами доньки письменника Анни, «великий жовтий кіт з зеленими очима, що його ми трохи побоювалися, сприятелювався тільки з татом, і як тільки тато сідав за стіл писати, лягав у тата на карку й муркотів голосно якимсь дивним муркотанням, особливо вечором і вночі». Письменниця Катря Гриневичева також згадувала: «Франко, як звичайно, сидів тоді над паперами, на рамені у нього дрімав друг учених — кіт». Тож цей «друг учених», на нашу спільну думку, має повернутися до Музею і стати його окрасою, легендою й символом».
Ваш кіт підходить під вимоги? На жаль, від 22 березня вакансію вже закрито. «Було понад 20 претендентів на посаду музейного кота з цілої України. Не лише зі Львова, а й з Івано-Франківська, Житомира, Києва, Харкова... Навіть один музей (житомирський Музей космонавтики ім. С.П. Корольова) запропонував у дарунок кота. Обрали ж із колективом руденького котика зі Львова», — підсумовує результати конкурсу директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан ТИХОЛОЗ.
«Ідея народилася справді з бажання представити нашим відвідувачам повнокровного й справжнього Франка — не як камінного ідола, а як живу людину, — продовжує Богдан Тихолоз. — Письменник дуже любив усяку живність взагалі і котів зокрема. За спогадами сучасників, у його домі на Понінського, 4 (тепер — меморіальний музей на Франка, 152) мешкав колоритний рудий кіт. Він був не лише чотириногим другом класика, а й своєрідним лікарем-терапевтом, оскільки зціляв його тілесні недуги й душевні страждання.
Хочемо, щоб до Франкового дому повернувся руденький котик — реінкарнація колишнього Мурлики, а разом із ним повернулося повнокровне життя. Музейний кіт має стати не тільки «господарем», а й живим символом і серцем Франкового дому».
