У ньому брали участь 10 театрів із різних міст. Жанр і напрям вистав — не обмежувалися. Тому на суд журі було представлено найрізноманітніші постановки і за формою, і за змістом, із ляльками і акторами живого плану, традиційні та експериментального характеру. Журі очолив художній керівник Київського міського театру ляльок, президент Українського центру Міжнародної спілки лялькарів УНІМА, викладач кафедри акторської майстерності та режисури театру ляльок Київського театрального університету ім. Карпенка-Карого Сергій Єфремов.
У рамках фесту пройшов круглий стіл «Проблеми розвитку професійних театрів ляльок. Підготовка кадрів для театрів ляльок в Україні». Нині найголовніша — вироджується майстерність роботи з лялькою, бо актори часто не володіють професійною технікою лялькаря. Головний режисер Львівського театру ляльок Олександр Куцик підкреслив, що на фестивалі ця проблема виявилася особливо гостро. Багато які театри все більше й більше відходять від ляльок і використовують роботу «живого плану» (коли на сцені актор грає без ляльки). По-перше, так легше, а по-друге, справжніх майстрів із виготовлення ляльок в Україні можна перерахувати на пальцях. Якщо раніше їх нам постачав Санкт-Петербург, то сьогодні Одеське училище не може заповнити цю прогалину.
Журі присудило премію «За кращу режисерську роботу» — виставу «А де ж п’яте?» (режисера О. Куцика). А в номінації «За краще втілення сценічного образу» режисерові Михайлу Овсянникову за виставу «Злюка» (Дніпропетровськ). У постановці львів’ян приз «За кращу епізодичну роль» отримав Олександр Кочергін і за кращу ляльку — художник Т. Улінець.
Як зазначив голова журі Сергій Єфремов: «На жаль, особливих відкриттів і потрясінь творчого характеру на фестивалі не сталося. Якість вистав страждає від зловживання живим планом, від невміння працювати з мікрофоном, підводить багатьох режисерів і невміле вирішення сценічного простору». А член суддівської команди Л. Попов звернув увагу на одноманітність вистав, представлених на форумі. «Колектив повинен мати свій стиль, індивідуальність. Тому вигідно виділявся в програмі театр із м. Рівне, який показав «Алі-Баба і розбійники» (режисер Володимир Подцерковний). У цій постановці були фантазія, вдале поєднання ляльок і живого плану, цікаві режисерські знахідки, яскрава колірна гама костюмів і сценографії, професіонально злагоджений акторський ансамбль і, звичайно ж, музика і живий вокал». Рівненський театр показав цікавий мюзикл (композитор Валерій Марченко), який переміг у трьох номінаціях: краще музичне оформлення вистави, краща чоловіча роль другого плану (Станіслав Лозовський) і — краща вистава фестивалю.
Можливо в абсолютній перемозі Рівненського театру відіграє роль і такий факт, що з 30 лялькових театрів України його директор Володимир Данилюк єдиний має спеціальну освіту (він закінчив Київський театральний університет, факультет «Організація і планування театральної справи». А за першою освітою Данилюк — театральний художник, і свій диплом захищав у Маріїнському театрі виставою «Снігова королева»).
Як вважає Данилюк, директор театру має не лише вміти діставати гроші на виставу та ремонт приміщення, але й мати художній смак, розумітися на творчих процесах.
На круглому столі було також піднято проблему: директор і головний режисер лялькового театру. Сьогодні в нашій країні багатьма колективами повністю керують адміністратори, які твердять, що оскільки немає добрих режисерів, то вони змушені самі «створювати мистецтво». Але, як відомо, лялькова режисура в Україні славиться багатьма іменами талановитих і самобутніх режисерів (не лише корифеїв, але й молоді): Сергій Єфремов, Михайло Яремчук, Юрій Сікало, Анатолій Поляк, Леонід Попов, Борис Азаров, Сергій Брижань, Олександр Куцик, Володимир Лісовий, Олександр Свиньїн, Наталя Орєшникова, Оксана Дмитрієва, Олександр Кузьмін, Євген Ткаченко, Ярослав Грушецький та інші. А може, директорам бракує елементарного терпіння і почуття такту щодо режисера? Чому не приживаються головні режисери в театрах ляльок Львова, Миколаєва, Полтави?
Дуже болючим для лялькових театрів є питання репертуару. Нині театри забувають про класику, адже саме на ній виховується підростаюче покоління...
На фестивалі Запорізький театр ляльок показав «Лісову пісню» Лесі Українки (режисер Олександр Кузьмін). І нехай у журі були претензії до постановника в плані чіткості вибудуваності взаємовідносин героїв і смислових акцентів, але публіка дуже тепло приймала виставу. («Лісова пісня» отримала приз «За кращу сценографію» — художник Людмила Зінов’єва). На сцені з’явився казковий ліс. Вистава вийшла видовищною і динамічною.
До речі, окрім професійного журі, на фестивалі працювала дитяча суддівська команда (під керівництвом дитячої студії «Свія» Світлани Ємець). Саме це дитяче журі відзначило виставу «Витівки братика Кролика» для молодшого шкільного віку Криворізького театру, а для старшого шкільного віку перемогли запорожці з «Лісовою піснею»...
Нині майже всі лялькові театри в Україні (крім Києва, Полтави та Луганська) мають приміщення, не пристосовані для цього виду мистецтва. У залах відсутня нормальна акустика, а кількість місць значно перевищує норму (як правило, нинішні театри — це колишні будинки піонерів, будинки культури). Світлообладнання також давно вийшло з ладу, тому часто актори працюють у напівтемряві й діти їх майже не бачать... Але лялькарі — народ оптимістичний і, в більшості своїй, безкорисливий і відданий. А це означає, що попереду на нас чекають цікаві вистави і зустрічі акторів із найбільш вдячними глядачами — дітьми.
