Газета «День» та «Кодак Україна» проводять Міжнародний фотоконкурс для аматорів та професіоналів
Здоров був, старий, давай «п'ять»! А чого — «тихше-тихше», хіба спить хтось? Я не кричу, просто зрадів тобі. Ну, чим займемося? Плавати підемо? Та кинь, де ж холодно! Гаразд, давай у шахи. Думати не хочеться? Ну, давай у щось простіше... в «угадай хто», іде? Обіцяю, що сильно бити не буду. Також не в настрої? Ну, прямо біда з тобою, старий. Добре, давай просто посидимо, поговоримо про те, про це.
Знаєш, старий, я помітив, що подобаюся жінками. Деякі регулярно сюди приходять, подовгу на мене дивляться... Але підійти бояться — не приручені такі, дикі зовсім. До речі, мене попереджали, що це нетямущі істоти, так от, схоже, що це правда. То моржем обізвуть, то тюленем. Але це ще терпіти можна, а от коли стеллеровою коровою обзивають, не люблю. Так і хочеться сказати: на себе подивіться. Вчора одна запитує: «Котику, а що ти їси? « — я вже зрадів, що грамотна знайшлася, а вона мені: «Хочеш цукерку, кицю?» Тьху ти!.. Але цукерку взяв, адже треба їх якось приручати.
Слухай, старий, тільки без образ, ти коли в останній раз в дзеркало дивився? От можеш хоч у моє око подивитися, щоб далеко не ходити. Що, добре? Заріс, як морський їжак. Брав би приклад із мене — акуратно, стильно і не жарко. До речі, ця, яка з цукеркою, вона нічого. Шкода, що я, хоч і виглядаю цілком зріло, до серйозних стосунків, чесно кажучи, поки що не готовий. Може, давай, хазяїне, я тебе з нею познайомлю? Ну от — знову «відстань».
...Так від туги й ласти склеїти недовго. Господар приходить завжди похмурий: погратися — немає здоров'я, поговорити — немає слів. На зірки вночі вийти подивитися — не докличешся. За вухом два дні не чухав, взагалі... Навіщо мене заводив, запитується? Завів би собі акваріумних рибок — кинув їм корму раз на день — і вся турбота...
Старий, а може, ти рибки хочеш? Від учорашньої два хвости спеціально для тебе залишав. Хочеш?!
