Читачі «Дня» знають, що 2016-й — особливий рік у житті їхньої газети, адже їй виповнюється уже 20 (на тлі 25-річчя відновлення української незалежності!). Основні святкування ще попереду: редакція свій День народження зазвичай відзначає відкриттям нової фотовиставки найкращих світлин із життя країни. Але дата річниці, 11 вересня, теж видалася особливою. Наші читачі влаштували інтернет-флешмоб: за допомогою плакатів, фото, відео та просто теплих рядків привітань передплатники, експерти, автори та «літньошколярі» розповіли, чим для них є 20-річчя «Дня» (можете знайти ці дописи на сайті газети або у Facebook за хештегом #МійДень). Ті ж друзі газети, хто не мав можливості «пофейсбучити» про улюблений холдинг інтелектуальних ініціатив, висловилися окремо, і ми пропонуємо вам їхні думки.
ЩО ДЛЯ «Дня» ДВАДЦЯТЬ?
Роман ЯЦIВ, професор, історик мистецтва:
— «День» прийшов до мене майже одразу після відходу у Вічність мого батька, мистця Мирона Яціва, того ж таки 1996 року. Саме від батька я перейняв звичку зупинятися біля кожного газетного кіоску або ж вітрини книжкової крамниці, щоби побачити якийсь новий інтелектуальний продукт — для мислення чи для душі. Крім «Дзвона», «Літературної України» і ще деяких періодичних видань, в українських кіосках уже тоді важко було що-небудь ще підшукати. Наперед зазначу, що двадцять років по тому, 2016 року, становище тільки погіршилося: суспільний дискурс доволі активний, натомість ефективних публікативних платформ обмаль. Полиці кіосків рясніють маскультурними «продуктами», в яких текст і глянець становлять єдиний ґатунок несмаку і керованої агресії супроти душі та інтелекту. Енергія ж інтелекту пішла до електронних носіїв, розпорошуючись у численних ситуативних форматах мас-медіа чи «Фейсбуку». Різноманітні сумнівні, гібридні форми розхитують культурно-ціннісну цитадель національного духу нашої держави.
Хто показав українському суспільству інший — конструктивний — шлях до загальнонаціональної консолідації на основі духових, моральних цінностей: політики, наукові інституції? На жаль, дуже в малій пропорції від того, аніж потребує сучасне українство. Натомість цю місію ось уже два десятиліття виконує «День» — найкращий і по-справжньому концептуальний видавничий проект суспільно-культурного та політичного профілю. Із перших чисел часопис цілковито поглинув мою увагу, спонукаючи інтенсифікувати і свою професійну працю з орієнтацією на націєтворчу ідеологію, яка генерувалася й генерується редакцією.
Двадцять років у статусі національного Провідника були різними за специфікою актуальних завдань до виконання. Темами «Дня» ставали виклики історичної доби, локальні питання були часткою головної, фундаментальної проблеми: як з інституційними змінами в державі змінювалася людина, її внутрішній світ, як поєднувалися в ній сучасне мислення, воля до нового, непізнаного, з національною ідентичністю. «День» у 2000-х роках став провісником загострення протистояння між ментальністю вчорашніх, совєтських, цілком упокорених у брехні та цинізмі московсько-більшовицької ідеології, та нових, освічених українців, які прагнули якісних перетворень в усіх сферах життя. У 2010-х роках «День» діагностував системні розлади в структурах української влади, а напередодні Революції Гідності й уже в нових історичних реаліях — анексії Криму та російської агресії на сході України — став головним інтелектуальним рупором громадянського суспільства, спільноти яскравих особистостей, європейських українців, нації з глибоким та міцним історичним корінням.
Сьогодні приклад газети «День» показує, як потрібно будувати державне мислення і скріплювати розбудовчий чин. Функціональне поле впливу «Дня» на свідомість українців за двадцять років незмірно розширилося. «День» плекає серед своїх громадян почуття гордості за рідну історію та культуру, «День» кожного дня посилює національний оптимізм і застерігає від помилок, від послаблення нашої культурної притомності. «День» об’єднав різні покоління українців, людей з різними генетичними витоками, навколо спільних ціннісних орієнтирів, за допомогою яких долаються будь-які перешкоди в історичній ході Української нації.
«День» ПРАЦЮЄ НА ПОВНОЦІННУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ»
Дмитро СТЕПОВИК, доктор філософії, доктор мистецтвознавства, професор, академік:
— Я поважаю газету «День» і читаю її. Газета «День» точно відповідає своїй назві. Звичайно, у нас немає газети, яка б називалася «Ніч», але багато органів друку можна, без сумніву, саме так і назвати. Тому що вони подають «темну» інформацію, яка лише пригнічує українців у цей нелегкий для нашої держави час. «День» — серйозна газета, можу її порівняти з такими виданнями, як New York Times або Washington Post. Це не натяжка, тому що «День» дає глибокі аналітичні статті. Я б навіть сказав, що це статті наукові. І водночас мова газети — зразок для всіх інших видань. «День» друкує ділові, аналітичні і надзвичайно цінні актуальні статті, і за своїм стилем та якістю ділової мови, вочевидь, посідає одне з перших місць. «Дню» з тих газет, які виникли за роки незалежності України, аналогу немає. А от із західної преси, а я відвідав не одну західну країну, «День» можна порівняти з провідними американськими газетами або Le Figaro у Франції. Ще одна характерна особливість «Дня» — формат. Дехто на нього нарікає, а я вважаю, що він точно відповідає тим статтям, їхньому обсягу, ґрунтовності і проблемам, які вони висвітлюють. Такі статті дійсно варто читати за столом. але їх добре читати й у метро. Тоді людина закривається цією газетою і не відволікається на сторонні речі. Я повністю схвалюю і цей формат, і зміст, і мову. Це три головних пункти, які вирізняють газету «День» з-поміж інших видань. Вона має своє обличчя, і це обличчя треба зберігати. Також хочу сказати свою думку про штат працівників: відчувається, що це одна команда, яка добре знає свою мету і яка працює на Україну, на її повноцінну незалежність, яку ми сьогодні виборюємо. Слава Богу, що в Україні сьогодні є така газета.
«20 РОКІВ ВІДКРИТОСТІ ДО УКРАЇНИ І СВІТУ»
Iрина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою:
— Найперше — «З Днем народження тебе, наш «День» — і слова глибокої вдячності за те, що ти є в житті моєї країни і в нашому житті...
«Відділив Бог світло від темряви. Назвав же Бог світло — день». І ми, МІОКівці, називаємо це світло: «День»! Бо для нас — це 20 років великої Правди наших університетів, інтелектуальної консолідації українців, формування свідомості нації, інтелектуального озброєння українців, об’єктивних інформаційних горизонтів. Це — 20 років інтелектуального росту нації, щоденної самовіддачі читачам, відкритості до України і світу! А ще — 20 років на пульсі історії України конструктивних дискусій і правдивих новин... Так оцінюють щоденну всеукраїнську газету «День» працівники Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, для яких спілкування з газетою стало доброю щоденною не лише звичкою, а й потребою. Ми починаємо наш день з «Дня» і так упродовж багатьох років.
Загалом вважаю, що «День» для нас — великий дар, який наполегливо впродовж двох десятиліть допомагає нам позбутися комплексу меншовартості, цього нашого пострадянського спадку, що важким тягарем ліг на наші понівечені системою душі, допомагає випростати спини й усвідомити, що ми з роду-племені великого народу. «День» — це ще й добрий вчитель, який змушує аналізувати помилки, яких було ой як багато впродовж історії, і не повторювати їх сьогодні.
У нас було не так багато часу, щоб позбутися травм минулого. І зрештою, ми були поганими учнями, бо не засвоїли і далі не хочемо засвоювати уроків минулого.
Життя газети «День» (так, саме життя! — непросте, але яскраве і дуже достойне) я називаю героїчним. Вперто з дня в день, з року в рік газета не піддавалася кон’юнктурі, угодовству, продажності. Газета проживає своє складне життя як людина. Бо чи легко тим, хто відмовляється від пристосуванства і витягає на світ Божий правду про великий Голод в Україні, про нашу героїчну УПА та її провідників, про Київську Русь і роз’яснює нам усім про приватизацію нашої історії і показує нас такими, якими ми є насправді. Всього й не злічити.
Просто треба читати «День» на щодень і переконатися, що газета впродовж цього часу йшла і йде правдивим українським шляхом і кличе нас за собою. Піднялася на духовну височінь і підтягає до неї суспільство. Чи це легко і просто? Однозначно — ні. Жодної державної підтримки, попри велику державницьку роботу. Але ніколи команда «Дня» не опускала рук, не шукала легких доріг. Без сумніву, величезна заслуга у цьому Лариси Олексіївни Івшиної, якій вдалося не лише сформувати команду професійних чесних журналістів (найбільшого дефіциту на нинішньому медіаринку), а й створити дорожню карту руху до української України не лише для самої газети, а й для суспільства в цілому. Дуже б хотілося, щоби щораз більше українців ішли тими маршрутами, які вдумливому читачеві пропонує впродовж 20 років Лариса Івшина та її команда. Переконана, що феномен Лариси Івшиної ще будуть досліджувати і вивчати, а про «День» говоритимуть як про форму опору байдужості, невігластву, зраді національних інтересів, втраті суверенітету і незалежності держави. Писатимуть, як про форму боротьби за Велику Правду про нас, про Україну.
«Я ЗА ТЕ, ЩОБ «День» І ДАЛІ ЗАДАВАВ СТАНДАРТИ ЖУРНАЛІСТИКИ»
Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань, голова Всеукраїнського руху «Сила права»:
— За останні 20 років в країні було девальвовано багато речей. Політика стала театрально-показушною виставою. Газета «День» — це не просто інформаційно-аналітичне видання. «День» виховує, задає тон. Не секрет, що сьогодні Україна має великі проблеми в освітній сфері. І це — за наявності шаленого інтелектуального потенціалу, коли Україна мала чи не найвищий рівень освітньої галузі серед республік колишнього СРСР. Зараз, внаслідок тієї політики, яку проводить держава, ми стратегічно втрачаємо свої позиції. Газета ж «День» на цьому тлі, навпаки, дотримується належних професіональних стандартів незалежно від історичних «сезонних коливань». І для преси, і для суспільства, і для політиків потрібні орієнтири. Зрештою, хтось має для них доносити думки фундаментального характеру, а не лише поверхову, незрідка маніпулятивну інформацію про те, хто кому наступив на ногу. Цю місію «День» на себе взяв і всі ці 20 років успішно виконує.
За ці роки від справжньої журналістики залишилося небагато. Більшість видань сьогодні утримуються на абонементі у влади та олігархів. Це дуже цинічно, але нинішній владі вигідно, щоб народ був якомога біднішим і не думав ні про що інше, крім як вижити. Зубожілий народ легко купувати на виборах, а незалежної преси майже немає, тому що немає реклами, яка робила б видання самостійними.
У газеті «День» є самоцензура, але вона іншого ґатунку, ніж в інших. Це самоцензура, яка не допускає поверховості. Я за таку самоцензуру і за те, щоб «День» і надалі задавав стандарти журналістики.
«ЦЕ ВЖЕ ШКОЛА «Дня», АБО, ЯК КАЖУТЬ НАУКОВЦІ, «НЕЗРИМИЙ КОЛЕДЖ»
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Оскільки я чудово знав медіаспільноту наприкінці 1980-х років — початку 1990-х, то я спостерігав за перетворенням радянської підцензурної системи журналістики на журналістику, де були перші спроби вільного висловлення думок під час активної «перебудови». Звичайно, на початку 1990-х вільна думка розквітла в ЗМІ. Це був особливий період. Але що цікаво, з першими роками становлення комерційних ЗМІ, на превеликий жаль, я побачив, що найбільшим попитом стали користуватись лише ті ЗМІ, які спрямовані на скандали та досить негативні моменти, які зачіпають найгірші струни людської свідомості. До середини 1990-х я вже фактично не бачив газет, які не захоплювалися б «жовтизною». Хоча при цьому були журналісти, які мали чудовий досвід, набутий під час «перебудови», коли був і певний романтизм, і професійні підходи.
Газета «День» пішла на певний ризик і з самого початку обрала концепцію, за якою вона привертала увагу читача насамперед не сенсаційними скандальними новинами, а перш за все ґрунтовними, змістовними й глибокими матеріалами. І це — в щоденній газеті, адже технічно щодня видавати газету такої змістовності дуже важко. «День», до речі, виховав дуже багато журналістів, які потім працювали в інших виданнях, і коли вони до мене приходили, то дуже відрізнялися від інших. Відчувався підхід «Дня» до питань, до бачення проблем. Це вже школа «Дня», або, як кажуть науковці, «незримий коледж». Було очевидно, що «День» здійснив величезний вплив на їхню подальшу роботу. Більше того, багато видань, які також намагалися наслідувати «День» щодо цієї стратегії, на жаль, зрештою зникли. Вони не дотягнули до того рівня. На мою думку, це доводить, що коли газета стратегічно не бажає розширювати свою аудиторію за рахунок «жовтизни», скандальності і розраховує на людей розвинутих, духовно стійких, то у неї буде своя постійна аудиторія. Нехай ця аудиторія буде не надто численною, але вона буде своя, стійка і послідовна. При цьому я не знаю такої газети, в якій настільки систематично надається слово читачам. А це люди, які мають свою думку і позицію.
Не можна не згадати про колосальну книжкову серію газети «День», яка є логічним продуктом, народженим у середовищі видання. «День» особливу увагу приділяє історії України. Наша історія настільки складна, що людям, не розібравшись у витоках, ще важче розібратися й у наслідках. А «День» системно розкриває таємниці та суперечливі історичні моменти, які були піддані викривленню багатьма імперськими істориками до того. Коли людина отримує таку систематичну інформацію, то їй стає багато чого зрозумілим і в сьогоденні. І до того ж, «День» торкається не тільки історії, а й політики, мистецтва, тобто всього того, що стосується духовного життя людини, її свідомості у всебічних проявах.
«ЦІННІСТЬ «Дня» — ПОСЛІДОВНА УКРАЇНОЦЕНТРИЧНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА»
Михайло БАСАРАБ, політолог:
— Добре пам’ятаю старт проекту. Це був екватор мого навчання на політології в Київському університеті Шевченка. На той час я вже потроху пізнавав політику на практиці: круглі столи, молодіжки, виборчі кампанії, семінари, організовані західними фондами. Середовище аналітичної періодики лише формувалося. Воно було дуже негнучким та суцільно російськомовним. Здебільшого то були огляди кількох дослідницьких центрів з обмеженим накладом, які розсилалися конкретним адресатам, і декілька щотижневиків. Поява «Дня» явно розширила на той момент межі можливого для нашої преси. Щоденне видання з абсолютно новим і гнучким форматом, де було місце оперативним подіям та аналітичним матеріалам. «День» було приємно тримати в руках, бо він мав більш модерний вигляд порівняно з іншими виданнями. Що найголовніше, газета мала україномовну версію. З виходом «Дня» солідна українська періодика точно зробила один, а може, й кілька кроків уперед. До речі, добре пам’ятаю свою першу публікацію в солідному виданні. То якраз була стаття у «Дні» під час президентської виборчої кампанії 1999 року.
Згодом ринок об’єктивно ставав значно більш конкурентним, з’являлися нові масові видання, на ринок вийшов суспільно-політичний глянець. Багато дуже перспективних та популярних проектів зійшли з дистанції. «День» тримає марку і залишається авторитетним джерелом. Ще одна безперечна цінність «Дня» — послідовна україноцентрична інформаційна політика. Це надважливо за умов тривалого протистояння з російським агресором, який у війні проти нас приділяє колосальну увагу інформаційному компоненту.
20 РОКІВ ГАЗЕТІ «День»: ПРИВІТАННЯ ІЗ МОСКВИ
Лілія ШЕВЦОВА, російський публіцист:
— Звісно, я не об’єктивна. У газеті «День» працюють мої друзі. Серед них — насамперед головний редактор Лариса Івшина, з якою вже не перший рік мене пов’язують дружні взаємини, і я — вірний читач її книжок. Але для мене дружнє ставлення завжди є наслідком привабливості адресата, інтересу до його позиції та поглядів, до його пошуків своєї правди і, нарешті, збіг наших моральних цінностей.
Так-от, для мене газета «День» стала своєрідним культурно-політичним феноменом, який на найрізноманітніших комунікативних «поверхах» створює можливість для осмислення проблем національної ідентичності, болісних вигинів історії, шляхів будівництва нової держави в колишньому пострадянському просторі. Так, команда «Дня» будує майданчики для обговорення проблем української нації та держави. Але парадокс у тому, що ці проблеми рано чи пізно обговорюватимемо і ми в Росії, й інші суспільства в поки що застиглих у посткомунізмі євразійських авторитарних державах.
Для мене особливо цікавий проект «Україна Incognita», який дозволяє побачити життя української нації на болісних розвилках її історії і змушує розмірковувати і про драму історії, і про драму простої людини. Так, «Сімейний портрет України» дав змогу і мені повернутися до свого коріння і почати збирати матеріал про мою родину із села Мигалки Бородянського району, яка зі страшними втратами пережила Голодомор і війну.
Я хочу побажати Ларисі Івшиній та її команді подальшого драйву й енергії. 20 років — це ще молодість! А молодість дає можливість і для куражу, і для нових експериментів!
ТАК ТРИМАТИ! ГАЗЕТА ДЛЯ РОЗУМНИХ ЛЮДЕЙ
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва:
Можливо, «День» - не найпопулярніша газета в Україні. Але вона - точно найнезаангажованіша. А також, не побоюся цього слова, інтелектуальна. Керманич високих стандартів усієї української журналістики. «День» - це газета не для еліти, або, у всякому випадку, не лише для еліти і не для всієї еліти. Але, звичайно, і не для широких народних мас.
Сотнями тисяч і мільйонами примірників її тираж, напевно, ніколи не буде обчислюватися. Так редакції цього і не потрібно. Це газета, перш за все, - для розумних людей. На її сторінках висвітлюються всі наболілі проблеми політики й економіки, культури та екології, України та світу. Від авторів «Дня» дістається як колишній, так і чинній українській владі, як українській опозиції різних відтінків, так і ворогам України. І лають не тільки Росію й сепаратистів, а й нинішніх українських союзників у Європі й Америці - за половинчастість, нерішучість, недостатню допомогу Україні в реалізації її європейського вибору і спроби знайти за її рахунок компроміс із Росією.
Але при цьому в «Дні» не втомлюються повторювати, що в багатьох, якщо не в більшості, своїх бід Україна сама і винна, і нічого тут на Росію, Європу та Америку нарікати. Поки Україна не зведе корупцію до прийнятного за європейськими мірками рівня, поки не реформує кардинально свою судову систему, поки не створить простих і прозорих процедур для бізнесу, вітчизняного і іноземного, реалізувати сповна європейську перспективу не вдасться. А вінцем руху України в Європу має стати її вступ до Євросоюзу і НАТО, як неодноразово наголошувалося і наголошується про це на сторінках «Дня». Якщо ця мета буде досягнута, значить, в Україні реалізуються основні демократичні принципи і європейські цінності, а населення, нарешті, зможе скуштувати блага європейської та світової інтеграції.
Але «День» ніколи не говорив про те, що шлях до Європи буде легким. Навпаки завжди попереджав і попереджає про труднощі і закликає своїх читачів не дивитися на світ крізь рожеві окуляри. Але, в той же час, газета завжди підтримувала всі здорові паростки в українській політиці, економіці та культурі.
І ще. Найважливіша роль «Дня» полягає в тому, що він надає трибуну для висловлення думок людям різних політичних, економічних і культурних поглядів, за винятком відкритих ворогів незалежної України, на практиці реалізовуючи основні принципи свободи слова. Майже всі матеріали «Дня» - аналітичні за своєю суттю. Їх повинні читати, і хочеться вірити, що читають, і капітани політики, і капітани бізнесу, і будівельники культури.
Хочеться вірити, що «День» їх хоч трошки виховує і змушує задуматися про багато речей, на які вони раніше не звертали уваги. І поки не перевелися на Україні розумні люди, здатні до критичного мислення і критичної самооцінки, поки буде існувати незалежна Україна, газета «День» існуватиме! Хочеться вірити, що недалекий той день, коли її вільно можна буде купити і в Донецьку, і в Луганську, і в Севастополі!
