Джуринський отрутомогильник було побудовано 1978 року. За одними даними, там захоронено 1023,7 тонн, за іншими — 1068 тонн невизначених, непридатних, невідомих, змішаних пестицидів із Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей. Спеціально під них було сформовано бетонні бункери, створено спеціальний гідрозамок, який не давав можливості проникнення отруйних речовин у ґрунт. До 1996 року отрутомогильник перебував на балансі Шаргородського хімпрому, а після його банкрутства, склади перевели на баланс територіальної громади, яка й мусила їх утримувати.
Уперше громадськість забила на сполох у 2000-х роках, коли в Джурині та довколишніх селах почав поширюватися неприємний запах. Усіма правдами і неправдами гроші на проведення необхідних робіт (понад 10 мільйонів гривень) виділили з Міністерства екології та природних ресурсів за часткової участі Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, адже на той час ще діяла державна програма знешкодження непридатних, невідомих та заборонених пестицидів. 2012 року отрутомогильник відкрили, і виникла парадоксальна ситуація — кількість пестицидів перевищувала ту, що була офіційно зафіксована. Тоді чиновники-екологи пояснювали це тим, що тара — металеві та дерев’яні бочки поржавіли і погнили, а їхній вміст перемішався. А зважаючи на те, що ємності, як того вимагали радянські стандарти, пересипали шаром землі, остання також була отруйною, а отже, потребувала утилізації.
Завдяки державній програмі та фінансуванню тоді з Вінницької області за межі країни на знешкодження вивезли понад 2 тисячі тонн, одну з них безпосередньо з Джуринського отрутомогильника, але весь цей процес супроводжували скандали, зокрема й фінансові. Дехто з політиків-опозиціонерів до тогочасної влади називав ліквідацію отрутомогильника найбільшою оборудкою в області. Зрештою грошей на всіх/все не вистачило і небезпечні відходи, які залишилися, просто присипали землею... Нині не утилізовані отрутохімікати знову нагадують про себе. Неприємний запас поширюється в радіусі кількох кілометрів. Викликає занепокоєння і стан ґрунтових вод та навколишньої території, заміри яких мають перевищення граничнодопустимої концентрації отруйними речовинами в кілька разів.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.
«Отрутомогильник нараховує 9 бункерів. Під час утилізації 2012 року з 4 (малих) складів було повністю перезатарено і вивезено за кордон. Очистили й півтора великі бункера, тобто нині наповненими залишається ще 3,5 бункера. Щоб не відчувався неприємний запах, їх засипали ґрунтом. Токсична рідина перемішалася з засипаним ґрунтом, який теж став токсичним, і сьогодні загальна кількість токсичних речовин уже перевищує 2,1 тисячі тонн. 2015 року стався прикрий випадок, коли невідомі вивезли на полігон ще 15 тонн небезпечних відходів і розмістили їх у одному з вільних бункерів. За цим випадком було порушено кримінальне провадження, але винних так і не знайшли. Тобто сьогодні встановити точну кількість небезпечних відходів, що містяться на території Джуринського отрутомогильника, неможливо, — визнає начальник відділу природних ресурсів, екологічної експертизи та поводження з відходами департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької ОДА Дмитро ГЕРУС. — Щодо замірів, які ми проводимо час від часу, то, справді, їхні показники перевищені. На сьогодні рівень ДДТ (дихлородифенілтрихлорометилметан, відомий у народі як «дуст») перевищено в повітрі в 2 разу, в ґрунті в 13,8 разу. Щодо решти таких отруйних речовин, як метафоз — показники повітря становлять перевищення норми в 2,5 раза, в ґрунті в 8 разів, а фофуліт (фосфорорганічні) — у повітрі в 1,2 разу, в ґрунті 3,6 разу. Ми не одноразово надсилали ці відомості до міністерства, оскільки в отрутомогильнику зберігаються відходи не лише з області, тобто, це загальнодержавна проблема. Але результату немає. А всі звернення екологів чи активістів, які надходять на столичну адресу, повертають по вертикалі до нас, хоча ані повноважень, ані фінансових можливостей область не має».
«ОТРУЙНОЮ Є НАВІТЬ ЗЕМЛЯ, ЯКА «ХОВАЄ» ПЕСТИЦИДИ»
Доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри екології, природних та математичних наук КВНЗ «Вінницька академія неперервної освіти Олександр МУДРАК пояснює, що серед пестицидів, які звезли на Вінниччину, містилися стійкі сполуки, що належать до сильнодіючих отрут. Серед них «дуст», який накопичується в організмі людини і може призвести до його отруєння; ртуть — її випаровування призводять до утворення онкологічних клітин, а за тривалої дії — до онкологічних пухлин; миш’як і гексахлоран, що отруюють дихальну і травну системи. А зважаючи на те, що за 40 років металеві бочки, в яких містилися отрутохімікати, проржавіли, пестициди змішалися й утворилися нові, нікому не відомі, хімічні сполуки.
«Більшість заскладованих речовин — це стійкі органічні забруднювачі з групи сильнодіючих отруйних речовин, сполучаючись між собою, можуть утворювати невідомі сполуки. І оцінити їхній вплив на навколишнє середовище чи організм людини нереально, але якщо кожен із них окремо завдає непоправної шкоди, то нескладно припустити, що у сполуках вони можуть діяти сильніше в рази, — висловлює припущення Олександр Мудрак. — Через опади чи ґрунтові води територія ураження щоразу збільшується, створюючи загрозу не лише для Шаргородського, а й Томашпільського району Вінницької області. За попередніми даними, станом на 1 серпня 2013 року на території Вінницької області містилося 2,7 тисяч тонн, зокрема й 2,1 тисячі тонн у Джуринському отрутомогильнику. Але сказати напевно, який тоннаж ми маємо, на сьогодні нереально, адже отруйною є навіть та земля, яка «ховає» пестициди. Територія отрутомогильника становить 4,2 гектара, вона не охороняється, не огороджена і ніхто не стежить за станом ґрунтів, підземних вод та повітря. Всі ці обставини створюють реальну загрозу забруднення високотоксичними речовинами довкілля і здоров’ю людей. Ми маємо дані про те, що жителі Джурина та довколишніх сіл хворіють значно частіше, ніж ті, які мешкають на відносно чистих територіях».
«МИ НЕ ЗНАЄМО, ЧИМ ДИХАЄМО І ЯКУ ВОДУ П’ЄМО»
Це підтверджує і сільський голова Джурина Валентина ЯКОВИШЕНА. Каже, що село, хоч і розташоване за 12 кілометрів від отрутомогильника, але небезпечне «сусідство» відчувають і дорослі, і діти.
«Джуринський отрутомогильник — це склад пестицидів, а вони, як відомо, головні канцерогени. З кожним роком кількість онкохворих зростає, можливо, це пов’язано з Чорнобилем, село розташовано в зоні 4 категорії, тобто найбільшого ураження. Але більшість людей нарікають на отрутомогильник, який розташований за 12 кілометрів, — переконує сільський голова. — Ми не знаємо, чим дихаємо, в якій землі вирощуємо сільськогосподарську продукцію, яку воду п’ємо. Якби ці небезпечні речовини вивезли, жилося б спокійніше. Тому просимо і чекаємо допомоги від держави, яка, сподіваюся, розуміє, що ми живемо на «бомбі» екологічної дії, яка поступово отруює повітря, яким ми дихаємо, і впливає на здоров’я наших односельчан».
Тетяна ТИМОЧКО: Після завершення дії державної програми щодо поводження з небезпечними речовинами робота з утилізації пестицидів призупинилася по всій Україні. Міністерство екології та природних ресурсів ліквідувало ліцензію в кількох підприємств, які реально працювали в цих сферах, і тепер фактично в Україні немає компаній, які можуть надавати такі послуги в законний спосіб. Уже два з половиною роки міністерство не видає дозволів на проведення подібних робіт, ба більше, немає дозволів на транскордонне перевезення, тобто місцеві органи влади щороку можуть виділяти певні кошти на утилізацію небезпечних речовин, але немає жодної компанії, яка може вивозити їх за кордон
Отруйні пестициди захоронені не лише в Джуринському отрутомогильнику, а й у різних селах області, де залишилися так звані хімсклади — будівлі без вікон і дверей, у яких лежать розірвані мішки з пестицидами. Часто-густо там немає даху: мішки розмокають, течуть. Склади не охороняють, з них регулярно крадуть отруту. Тому начальник Державної екологічної інспекції у Вінницькій області Юрій ДУБОВИЙ каже: — Якщо й вирішувати питання пестицидів, то варто підходити до нього комплексно і на рівні держави, яка мала б ухвалити нову програму з питань знешкодження непридатних, невідомих та заборонених пестицидів.
«Ми на місцях намагаємося вирішувати питання, яке держава не може врегулювати за 15 років, — одразу акцентує Юрій Дубовий. — Раніше діяв єдиний спосіб — утилізувати шляхом захоронення в бункерах. Потім рекомендували вивезення за кордон, тепер, наприклад, розглядають можливість утилізації на місці. Тобто на сьогодні держава не може визначитися зі способом знешкодження, не кажучи вже про фінансування. Ба більше, треба мати чіткі рекомендації, як перевозити ці отруйні речовини, в якій тарі — мішках, пластикових ящиках, коробках і якими шляхами, оскільки минулого разу місцеве населення не надто було задоволене від того, що машини з отрутохімікатами їхали повз їхні хати. Були навіть випадки, коли мешканці виходили і перекривали дорогу, не пропускаючи вантажівки. Тобто є чимало питань, щодо яких органи місцевого самоврядування не мають повноважень. Можливо, доцільно створити склад, куди можна було б звезти ці всі небезпечні речовини і зберігати їх там у закритих приміщеннях, доколи держава зволікає з рішеннями. Не знаю. Але, на мою думку, треба спершу очистити всі районні, де по складах містяться пестициди в меншій кількості, і тоді ми мали б на сьогодні лише одну проблему — Джуринський отрутомогильник. А ми маємо і Джурин, і кілька районів, які у вільному доступі зберігають небезпечні отрути».
«ІНІЦІЮВАТИ РОЗГЛЯД ПИТАННЯ в ПРОФІЛЬНИХ КОМІТЕТАХ ВЕРХОВНОЇ РАДИ»
Тематика поводження з непридатними пестицидами в Україні завжди була гострою. Але останні 2—3 роки її можна кваліфікувати як колапс, визнає голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна ТИМОЧКО. За її словами, нині на всю державу налічується приблизно 8 тисяч тонн непридатних пестицидів, найбільше їх на Джуринському отрутомогильнику, який Міністерство екології та природних ресурсів не хоче або робить вигляд, що не хоче бачити.
«Після завершення дії державної програми з поводження з небезпечними речовинами робота з утилізації пестицидів призупинилася по всій Україні. Міністерство екології та природних ресурсів ліквідувало ліцензію в кількох підприємств, які реально працювали в цих сферах, і тепер фактично в Україні немає компаній, які можуть надавати такі послуги в законний спосіб. Уже два з половиною роки міністерство не видає дозволів на проведення подібних робіт, ба більше, немає дозволів на транскордонне перевезення, тобто місцеві органи влади щороку можуть виділяти певні кошти на утилізацію небезпечних речовин, але немає жодної компанії, яка може вивозити їх за кордон. Торік Херсонська обласна рада виділила з місцевого фонду розвитку 19 мільйонів гривень на утилізацію непридатних пестицидів, але вони не були використані, тому що немає механізму і дозволу від держави. Така сама ситуація, до речі, була й у Дніпропетровській області, — зауважує голова Всеукраїнської екологічної ліги. — Тому ми ініціюватимемо розгляд цього питання в профільних комітетах Верховної Ради. Також будемо вимагати ухвалення нової державної програми щодо поводження з небезпечними пестицидами, щоб влада на місцях мала можливість працювати — і за рахунок державного та місцевих бюджетів це питання можна було б врегулювати, водночас подбавши не лише про утилізацію відходів, а й рекультивацію ураженої території».
