Таких містечок поряд із зоною бойових дій на Донбасі багато. Красногорівка розташовується у Мар’їнському районі Донецької області, до її території примикають західні околиці Донецька. Площа Красногорівки близько 11 квадратних кілометрів, до війни тут жило з десять тисяч осіб. Сьогодні частина людей, хоча й невелика, виїхала. Жити у місті небезпечно: з шостої вечора до шостої ранку його обстрілюють. Проте життя тут триває. Зокрема, діти не покидають навчання, хоча з п’ятьох шкіл працює одна, і, певно, найважливішими уроками стали ті, на яких вчать поводженню з вибухонебезпечними предметами.
Максим Потапчук, голова громадської організації з Донеччини «Культурно-освітня фундація «Лібері Лібераті», нещодавно разом з волонтерами Валентиною Охлопковою, Надією Рижук і студентом із Німеччини Сімоном Мушіком побував у Красногорівці. Про те, як сьогодні влаштоване життя у містечку, він розповів «Дню».
«ДІТИ ЗВИКЛИ ДО ОБСТРІЛІВ»
«До Красногорівки ми поїхали, бо наша громадська організація давно товаришує з містом. Там є студія образотворчого мистецтва «Веселка», де займаються маленькі художники від шести до 16 років, є і старші дітки — загалом їх 80. Із друзями постійно передаємо олівці, фарби, тканину та нитки для вишивання, бо завжди є потреби в матеріалах для дитячої роботи. Також «Веселка» є партнером нашого проекту «Вишиті мрії». Разом з нами місцеві дітки шиють, вишивають, а потім ці роботи я демонструю на виставках і ярмарках. От трапилась нагода поїхати до них, взяв друзів-волонтерів, і разом вирушили туди», — починає розмову Максим.
Як згадувалось, разом з волонтерами у прифронтовому містечку побував Сімон з Німеччини. Торік він приїхав до Києва, щоб вивчити російську, але замість цього досконало вивчив українську, чим вразив дітей у Красногорівці.
Школи у місті постійно під обстрілами, зі сторони Донецька прилітають снаряди, які руйнують дахи і стіни будівель. Тому вирішили тимчасово закрити чотири школи і звести дітей в одній, №5 — зараз там навчається 430 школярів. «Звісно, це велике навантаження для закладу. Але завдяки дружньому колективу педагогів робота відбувається дуже фахово, — зауважує Максим Потапчук. — Діти, хоч як це боляче, звикли до обстрілів. При нас вони взагалі про це не говорили. Просто звикли жити у режимі небезпеки».
САМООРГАНІЗАЦІЯ ЮНАЦТВА ВРАЖАЄ
Громадський активіст встиг перезнайомитися з багатьма красногорівськими дітьми. Школярі зраділи волонтерам: обіймалися з ними, дарували подарунки, намалювали купу малюнків. «Цікаві діти. Розмовляють переважно українською. Веселі, сміються. Висаджували квіти», — перераховує Максим Потапчук.
Взагалі красногорівське юнацтво дуже вразило волонтерів. Група місцевих підлітків 12-16 років хоче створити молодіжну організацію, щоб запрошувати до міста письменників, митців, відомих людей, співпрацювати з іншими подібними об’єднаннями. За словами Максима, волонтери вирішили підтримати таку добру та корисну ініціативу і провели дружню нараду із молоддю. Зокрема, пояснили, як планувати діяльність молодіжної організації.
«Самоорганізація населення, зокрема місцевих дітей, здивувала мене, — розмірковує Максим Потапчук. — Рідко бачу таке у великих містах. А тут діти різного віку гуртуються і планують, як зробити своє майбутнє кращим».
ЦЯ БАГАТОПОВЕРХІВКА У КРАСНОГОРІВЦІ ЗЯЄ РОЗБИТИМИ ШИБКАМИ. МІСТО ПОТРАПЛЯЄ ПІД ОБСТРІЛИ ЩОДНЯ, ФАКТИЧНО ЗА РОЗКЛАДОМ: З ШОСТОЇ ВЕЧОРА І ДО ШОСТОЇ РАНКУ / ФОТО СІМОНА МУШІКА
Діти хочуть розвивати місто і допомагати його мешканцям. І перша акція, спрямована на це, уже запланована. Волонтери знов приїдуть до Красногорівки, щоб на початку травня разом із дітьми прибрати і прикрасити місцевий парк. «На території парку є гойдалки, які хочемо привести до ладу, пофарбувати у кольори веселки. Це ініціатива дівчат, яку ми тільки підтримуємо, — говорить Максим Потапчук. — До цього часу ми шукатимемо фарби, будемо заохочувати містян, щоб вони допомогли».
«ЛЮДИ ПОТРЕБУЮТЬ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ОСВІТИ»
У Красногорівці вже є вода і світло, але немає газу, тому її жителі користуються буржуйками — місцева адміністрація всіма силами намагається забезпечити ними громаду. До речі, городяни хвалять голову Красногорівки Олега Ліванчука за вчасну допомогу та професійну роботу. Максим описує цікаву ситуацію: «Керівник студії «Веселка» розповіла мені, що коли вчителі запитали у дітей, кого вони хочуть бачити у себе в школі з відомих людей, ті назвали голову Красногорівської військово-цивільної адміністрації. Школярі пояснили, що хочуть почути його плани на майбутнє. Такою активною молоддю я пишаюся та шаную їх прагнення комунікувати з міською державною адміністрацією. Це великий приклад для молоді зі всієї України».
Але хоч якою б чудовою була місцева влада, життя у місті, де щодня, наче за розкладом, відбуваються обстріли, тяжке. «Ми з волонтерами дивилися Красногорівку, з нами була керівник студії «Веселка» Ольга Кіцманюк, і вона постійно кидала погляди на годинник. Зрештою сказала: «Пів на шосту. Треба йти додому». Одразу після цього ми почули перші залпи зі сторони ОРДЛО, — ділиться Максим Потапчук. — Ходили небезпечною зоною, де обстріли були масивніші, нанесли більші руйнування. У цілому мікрорайоні практично ніхто не живе. Якщо в одному п’ятиповерховому будинку є п’ять мешканців, це добре. І таких будинків з десяток. Просто стоять порожніми».
Спілкування волонтерів з дорослими теж було приємним. Жодної агресії, навпаки, гостям зраділи, ще й здивувалися, що ті вирішили ночувати у Красногорівці кілька ночей — через небезпеку зазвичай туди приїздять лише на день. Жителі міста запрошують до себе волонтерів, митців, істориків. «Громада Красногорівки потребує альтернативної освіти та спілкування, — переконаний Максим Потапчук. — До Красногорівки приїздять практично всі гуманітарні місії. Волонтери теж бувають там, але менше, ніж, наприклад, у Краматорську або Слов’янську. Всі концентруються на безпечніших містах або тих, які більше на слуху, приміром, на Авдіївці».
МРІЮТЬ ПРО ТЕПЛИЦЮ
Задуми освітян з Красногорівки можуть вразити прогресивністю їхніх колег з великих і мирних українських міст. Спілкуючись з директором місцевої школи №5 Наталією Кібалко, Максим Потапчук дізнався, що ті планують побудувати теплицю, де б використовувалися сучасні технології. По-перше, це практично, бо там хочуть вирощувати овочі і фрукти для потреб школи. По-друге, діти побачать, що сільське господарство — не лише сапка і граблі, знатимуть про комп’ютеризовані теплиці, сучасний крапельний полив тощо.
«Ми підхопили ідею з теплицею і вже шукаємо можливості побудувати таку на території школи. Закликаємо всіх небайдужих людей, які розуміються на аграрних технологіях і зведенні подібних об’єктів, долучатися консультаціями і фінансами, — каже Максим. — І якщо побудуємо одну таку теплицю, матимемо приклад для інших шкіл».
Волонтери прагнуть долучати якомога більше людей до того, щоб допомагати прифронтовим населеним пунктам. Максим Потапчук резюмує: «У прифронтовій зоні багато містечок, як Красногорівка. Інформації про них бракує, інколи вони обділені увагою. А Ольга Кіцманюк казала мені, що для людей у Красногорівці головна гуманітарна допомога — спілкування».
