Про непросте існування національних парків в Україні екологи розповідають давно. То місцеві органи влади не дають можливості розширювати межі природоохоронного комплексу, то доводиться боротись із браконьєрами. Зараз активісти вимагають переглянути кадрову політику, за якою призначаються керівники національних парків і заповідників. 2011 року в Міністерстві екології та природних ресурсів ввели норму, що керівники національних парків працюють на контрактній основі, а переукладати чи продовжувати їх будуть щороку. У результаті — часто очільниками природно-заповідних об’єктів ставали непрофесіонали. Для чого така кадрова політика, експерти, яких ми опитали, одностайно відповіли: така схема відкриває можливості для корупції, коли директори платять у міністерство, щоб залишитися на посаді, а на місцях впроваджують тарифи за користування природними ресурсами. Хоча в об’єктах природно-заповідного фонду подібні речі забороняє закон.
Нещодавно до редакції «Дня» звернувся директор Ужанського національного природного парку Василь Копач. Він розповів, що цього року контракт йому не продовжили, хоча чоловік працював у парку з перших днів його заснування і має 30-річний стаж роботи в природоохоронній сфері. У Мінприроди видали указ про його звільнення, бо з району надійшов лист із негативними відгуками про його діяльність. Як процитував нам Василь Копач, у тому листі йшлося, що директор не співпрацює з сільськими головами й не виділяє коштів на благоустрій. Знову ж таки, до функцій об’єкта природно-заповідного фонду це не входить.
Як розповів Василь Копач, палиці в колеса у їхньому парку давно встромляють місцеві чиновники. Одного разу навіть не пустили колективи художньої самодіяльності на фестиваль «Молочна ріка», який щороку відбувається на території парку. Про інші конфлікти колишній директор не захотів розповідати і запевнив, що будь-хто з місцевих експертів може підвередити, що репутація в нього та парку — незаплямована. Тепер чоловік чекає червня. Саме тоді в міністерстві пообіцяли провести конкурс на заміщення посади директора Ужанського національного парку, його кандидатуру мають розглядати у першу чергу.
Але справа не в особистих конфліктах чи непорозуміннях, а в тому, що практика однорічних контрактів комусь вигідна. І вводилася ця система неспроста. Харківський еколог Сергій Шапаренко розповідає, що така схема давала можливість чиновникам із міністерства отримувати хабарі. «Людину брали лише на рік, у більшості випадків як виконувача обов’язків. У будь-який момент її могли зняти з посади. Цьому директорові давали план, скільки грошей він має направити до Києва; якщо він не справлявся, його звільняли. Гроші брали за браконьєрство, за рубки лісу. У кожної території природно-заповідного фонду є своя специфіка, багато грошей чи відкатів можна отримати на погодженнях видачі землі чи спецдозволів на використанні природних ресурсів. Залежно від того, яка була співпраця, контракти продовжували або ні», — пояснює еколог.
«БУДЬ-ЯКЕ КОРИСТУВАННЯ ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ ТРЕБА ПЕРЕВОДИТИ В ЗАКОНОДАВЧЕ РУСЛО»
Те ж саме нам розповів доктор біологічних наук, еколог із Одеси Іван Русєв, що контракти — то добре налагоджена корупційна схема. «Директори національних парків працювали в таких умовах — проти ідеї самого парку. Уже четвертий директор працює в Нижньодністровському національному парку; уже третій керівник — у НПП «Тузлівські лимани», і це за три останні роки! У цих парках є рибні ресурси, директори встановлюють ліміти на лов риби, а ці ліміти оплачують місцеві рибалки, причому іноді отримують дозволи на риболовлю в незаконних місцях. Випас тварин — те ж саме, будь-яке користування природними ресурсами треба виводити в законодавче русло, а зараз, навпаки, — заробляють на цьому гроші».
Василь Копач також визнає, що нині об’єкти природно-заповідного фонду перетворюються на бізнес-структури, а їхня основна функція зводиться лише до отримання прибутків. «Бо зараз яке бажання у чиновників? Побільше вкрасти, тому й підпорядковують природні об’єкти біднішим структурам. Торік ми почали розширювати територію парку, а голова райадміністрації не дозволив, пояснив, що не вірить у національні парки, бо їх все одно з часом приватизують олігархи. Немає в заповідній справі інтересів народу, ідеології, щирості та порядності. Якщо на першому плані на території нацпарку вбачають бізнесову складову, я цього не розумію», — розповів Василь Олексійович.
ІЗ ТРЬОХ ДИРЕКТОРІВ — ЖОДНОГО ПРИРОДОХОРОНЦЯ
Регіональні екологи борються за збереження місцевих природних комплексів теж, як можуть. Одеська активістка, відома у своєму регіоні еколог Ірина Вихристюк нещодавно від імені екологічних організацій надіслала листа губернаторові Одещини з проханням негайно змінити керівний склад двох національних парків: «Нижньодністровського» та «Тузлівських лиманів». Реакція поки що нульова. Така сама відповідь і від Міністерства екології та природних ресурсів на звернення громадських організацій. Щоправда, на 22 травня заплановано зустріч міністра екології Андрія Мохника з громадськістю, де якраз планують обговорити кадрову політику щодо призначення директорів національних парків і заповідників. Однак у її ефективність екологи вже не вірять.
«Я була на так званій зустрічі Мохника з громадськістю, міністра не було, він був на засіданні уряду, ми дали свої листи та пропозиції, але після того — нуль реакції, — розповідає Ірина Вихристюк і заодно переповідає ситуацію, що мала місце в їхньому місцевому національному парку «Тузлівські лимани». — Перший директор нашого парку раніше мав свої риболовні бригади. Він взагалі був противником створення національного парку. Зараз проти нього відкрито кримінальне провадження, пов’язане з порушенням чинного законодавства посадовими особами. На даний момент ще тривають слідчі дії. Але, оскільки він є депутатом районної ради, щоб притягнути його до відповідальності, треба дозвіл депутатів обласної ради. Потім на цю посаду призначили іншу людину, теж без відповідної освіти, раніше цей директор займався сільським господарством, куди входив і обробіток прибережних смуг, що заборонено законом. Спочатку він був суб’єктом, який порушував природоохоронне господарство, і тут він стає керівником національного парку. Потім призначили третього директора, для якого основне завдання — розвинути на території парку свій бізнес. Є інформація, що він має туристичний бізнес, тому для нього дуже цікавою є Причорноморська коса, яка являє собою заповідне ядро парку, ця територія віддається природі, людина не повинна туди ступати ногою. На робочому місці його немає, бо він мешкає в Києві й відкрито говорить про те, що їздити сюди по 600 кілометрів не збирається. Управляє справами його заступник, який колись працював рибінспектором».
Зараз у дирекції парку конфлікт із місцевими рибалками. Бо керівництво вчасно не оформило з ними лімітів на вилов риби (це в об’єкті природно-заповідного фонду!). Тепер обурені рибалки вимагають взагалі ліквідувати парк, щоб мати вільний доступ до водойм. Ірина Вихристюк каже, що в жодному разі цього не допустять. Але треба проводити роз’яснювальну роботу з місцевим населенням. Цю функцію мав би взяти на себе директор «Тузлівських лиманів». Та, очевидно, керівництву не до цього.
