Дружнє дзюрчання дозиметра в руці нашого гіда змінюється загрозливим тріском, тільки-но прилад наближається до зеленого острівця моху, що закріпився на асфальті покинутого людьми міста. Гід каже «Дню»: «Сильніше фонить там, де збирається пил». Ми не без остраху йдемо по Прип’яті, але, як нам розповідають, боятися тут слід не так високої радіації, як облицювальної плитки, що осипається зі стін. На проіржавілих агітаційних стендах і на дахах подекуди ще збереглися радянські гасла, що не піддалися природній декомунізації. Читаємо: «Атом должен быть рабочим, а не солдатом».
...Сьогодні в цьому в буквальному сенсі мертвому місті, окрім нас, жодної душі. Але Чорнобильська атомна жива, хоча вже не виробляє електроенергії. Вона працює виключно над тим, аби убезпечити персонал і довкілля від усе ще грізних наслідків аварії тридцятирічної давнини. В офісі компанії нам показують макет четвертого енергоблоку, що потерпів від аварії. «У разі падіння ось цієї стіни виникала небезпека обвалу покрівлі», — розповідає про реалізований на четвертому блоці в 2004-2008 роках проект стабілізації всім відомого «Укриття» працівник відділу міжнародної співпраці АЕС Юлія Марусич. Вона розсуває стіни макету, оголюючи у всіх можливих деталях нутрощі зруйнованого блоку.
ТУТ БУВ ВІДОМИЙ «РИЖИЙ ЛІС»
«Наразі 80% навантаження за допомогою новозведених конструкцій звідси знято, а все не можна було знімати, тому що стіна могла б просто завалитися», — веде далі вона і вказує на нову покрівлю, яка тепер захищає блок від потрапляння величезної кількості снігу і дощової води, що скупчувалися на нижніх позначках і мігрували ще нижче, несучи за собою радіоактивні матеріали. «А відкачувати цю воду не вдавалося, тому що там були і залишаються приміщення, недоступні людині через високі радіаційні поля. Та все ж об’єкт і нині негерметичний, — продовжує Марусич, — вода потрапляє всередину, і це для нас серйозний ризик. Тому так гостро стоїть завдання будівництва і введення в експлуатацію нового безпечного конфайнмента. Це — герметична оболонка, призначена для того, щоб мінімізувати викиди радіоактивного пилу (4 тисячі тонн) за межі об’єкта. Проект стабілізації, виконаний лише українськими силами, дав нам 15 років, аби завершити будівництво конфайнмента і ввести його в експлуатацію. Потім ми повинні будемо до 2023 року закінчити всі роботи щодо демонтажу «Укриття», що відслужило свій термін.
Чи реальний такий план, завагався один з журналістів, адже працювати доведеться за дуже складних умов? Але Марусич переконана, що нічого неможливого в цьому немає. Утім, ризики щодо виконання цього завдання все ж є. Річ у тім, що будівництво конфайнмента здійснюється коштом міжнародної спільноти за пайової участі України, а демонтаж «Укриття» має фінансуватися виключно з українського бюджету. «І це — основний ризик?» — припустив «День». «Не лише це, — відповіла Марусич, — найбільший ризик у тому, що людям доведеться працювати в умовах високого іонізуючого випромінювання. Там, звичайно, будуть задіяні всілякі маніпулятори. Вони керовані дистанційно. Але ж їх теж потрібно обслуговувати. Навіть просто за межами будівлі, де ми перебуваємо, прилади показують 490-500 мікрорентгенів на годину, тоді як, наприклад, у Києві — 15-20 мікрорентгенів. А найбільші рівні будуть поблизу західної контрфорсної стіни, безпосередньо біля турбінного залу, з південного його боку».
НОВИЙ БЕЗПЕЧНИЙ КОНФАЙНМЕНТ ГОТОВИЙ НА 80%. ТРИВАЄ МОНТАЖ ВЕНТИЛЯЦІЙНОГО ТА ТЕПЛОТЕХНІЧНОГО УСТАТКУВАННЯ. ПОПЕРЕДУ НАЙВАЖЧЕ — РОЗБИРАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І ПРИМІЩЕНЬ З НАЙВИЩИМ РІВНЕМ РАДІАЦІЇ
І ось перед нами майданчик збирання арки чи, інакше, нового безпечного конфайнмента. Його, без перебільшення, можна назвати циклопічною спорудою. Він накриє увесь аварійний четвертий блок разом із трубою, яку, щоправда, довелося перебудувати і дещо вкоротити. Підрядником будівництва є міжнародний консорціум Navarka, куди входять французькі компанії. Окрім того, певні складні роботи виконують на субпідряді інші міжнародні компанії.
На будівництві задіяно півтори тисячі осіб. І майже половина персоналу українці, сказав «Дню» фахівець з координації будівництва групи керування проектом Петро Британ. Введення в експлуатацію заплановане на кінець 2017 року. «Монтаж конструкцій арки на стадії завершення, — розповідає інженер. — Основні конструкції змонтовано повністю. Закінчується монтаж внутрішнього облицювання, а зовнішнє ви вже можете бачити». Фахівець повідомив журналістів, що готовність конструкції для основної споруди приблизно 80%. Переміщення конфайнмента на четвертий блок за графіком — у грудні 2016 року, воно займе 10 днів і здійснюватиметься зі швидкістю 10 метрів на годину. Введення споруди в експлуатацію заплановане на кінець 2017 року.
У ЦЕХУ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ З ПЕРЕРОБКИ РАДІОАКТИВНИХ ВІДХОДІВ УСІ ТЕХНОЛОГІЧНІ ОПЕРАЦІЇ ВИКОНУВАТИМУТЬ МАНІПУЛЯТОРИ
Конфайнмент — найбільший, але далеко не єдиний об’єкт, який має забезпечити перетворення виведеної з експлуатації атомної станції на так звану руду пляму. «В Україні ухвалили рішення не доводити ні зону відчуження, ні тим паче територію ЧАЕС до «зеленої галявини», — каже начальник цеху промислового комплексу із поводження з твердими радіоактивними відходами та їх переробки Ілля Шимков. — Ми не зможемо повністю очистити цю територію від радіоактивного забруднення. І її не буде повністю повернуто в народне господарство. Скільки нам потрібно коштів, аби поховати всі радіоактивні відходи? Це економічно недоцільно. У нас прийнято концепцію не «зеленої галявини», а «рудої плями». «Тут ніколи не буде цілком безпечного простору. Зібрати й поховати все те, що зазнало радіоактивного зараження, в одному місці просто неможливо. Короткоживучі відходи розпадаються 300 років. А решти вистачить не лише нам і нашим дітям, а й на термін життя Землі», — зазначає вчений.
Ми стоїмо біля невеличкого віконця, через яке бачимо різні маніпулятори. А по цей бік якісь ручки, кнопки й важелі. «Звідси ми керуємо як устаткуванням, що дає змогу визначити радіоактивні характеристики відходів, так і маніпуляторами, що сортують їх, — розповідає Шимков. — Нині у нас етап підготовки, який займе і цей рік, і практично увесь 2017-й. Тільки-но розробимо необхідні методики і отримаємо метрологічні сертифікати, розпочнемо дослідну експлуатацію. Гадаю, це буде на початку 2018 року». Шимков припускає, що комплексу буде доручено ліквідовувати (спалювати і захоронювати) радіоактивні відходи, отримані під час розбирання четвертого блоку. «Роботи нам вистачить надовго», — прогнозує він і висловлює вдячність Євросоюзові і його проектові TACIS, які вклали кошти у створення і оснащення новітнім сучасним обладнанням цього комплексу.
Не таємниця, що на ЧАЕС залишаються не лише радіоактивні відходи, а й велика кількість відпрацьованого ядерного палива, яке поки що перебуває в так званих басейнах витримування. Як бути з ним далі? Це завдання розв’язує сухе сховище ядерного палива (рос. СХОЯТ), де це паливо, згідно з проектом, може зберігатися 100 років. Одна журналістка, видаливши в цій абревіатурі першу літеру, переклала значення слова (з івриту), що вийшло, як нове життя. Вважатимемо це помилкою за Фрейдом. Якщо не сховати надійно нехай і відпрацьоване, але високоактивне ядерне паливо, станція буде, як і раніше, залишатися особливо небезпечним об’єктом і не відповідатиме вимогам, які висувають до «бурої плями».
СУХЕ СХОВИЩЕ ВІДПРАЦЬОВАНОГО ЯДЕРНОГО ПАЛИВА ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС ВЖЕ НАПРИКІНЦІ РОКУ БУДЕ ПОСТАВЛЕНО НА «ХОЛОДНІ» ВИПРОБУВАННЯ
З проектом «СВЯП-2» журналістів знайомить заступник його керівника з українського боку Володимир Дуда. Він розповідає, що за роки роботи на ЧАЕС накопичено понад 21 тисячу відпрацьованих тепловидільних зборок. Для їх безпечного довготривалого зберігання і створюється цей об’єкт. Дуда вказує на значні розміри будівлі, що нагадує роботи архітекторів-кубістів. У ній розміщено установку з підготовки відпрацьованого палива до зберігання, каже він. Тепловидільні збірки розрізатимуть на три частини, сушитимуть і вміщуватимуть у спеціальні захисні контейнери. Далі паливо переміщуватиметься в зону зберігання, де для цього побудовано бетонні модулі, які закриватимуться спеціальними кришками.
Дуда розповідає про складну історію проекту. Після невдалого контракту із французькою фірмою AREVA, який було розірвано 2007 року, одразу ж уклали інший контракт — з американською корпорацією Holtec International, каже інженер. Ступінь реалізації проекту вже понад 80%, зазначає він, а будівельних робіт — приблизно 95%. Зараз в Америці і Європі виготовляють основне технологічне устаткування і, в міру готовності і після випробувань, його постачають в Україну. «Наприкінці цього року ми повинні закінчити всі будівельно-монтажні роботи і розпочати так звані холодні випробування на імітаторах. Ми їх маємо завершити цього року, — припускає Дуда. — Якщо вони пройдуть успішно, ми перейдемо до так званих гарячих випробувань із використанням реального палива. На початку наступного року сподіваємося отримати ліцензію на експлуатацію цього об’єкта. І почнемо заповнювати чарунки паливом».
Відповідаючи на запитання журналістів, Дуда пояснив, що будівництво ведеться на кошти донорів, сконцентровані на рахунку ядерної безпеки, якими керує ЄБРР, але кошторисну вартість об’єкта не назвав, оскільки ця інформація, за його словами, є конфіденційною. Чи витримає цей об’єкт ракетний удар, запитав «День». «Він розрахований на землетрус у шість балів, — відповів Дуда. — Щодо ракет та снарядів теж є розрахунки, і вони підтверджують, що цей об’єкт досить надійний, він витримає потрапляння «сторонніх предметів».
Останнім на питання журналістів відповідав заступник генерального директора державного спецпідприємства «Чорнобильська АЕС» Валерій Сейда. «День» запитав у нього про кошти, на які планується після введення в дію конфайнмента розбирати четвертий блок. Чи знайдуться вони в українському бюджеті? «Це досить високовартісний захід, саме тому ми виступаємо з пропозицією про створення нового фонду, після завершення дії існючого (Чорнобильського фонду України), — відповів заступник керівника ЧАЕС. — Саме за тими ж принципами, з передачею в управління ЄБРР, тому що вже є напрацьовані механізми, які діють і в які донори вірять, тому що вони (механізми) працюють».
