Після початку подій на вулиці Грушевського у Києві 19 січня правоохоронці затримують людей на вулицях за підозрою у масових заворушеннях, невідомі особи викрадають хворих із лікарень, у які ті звертаються з пораненнями та ушкодженнями очей, а у соціальних мережах поширюються десятки повідомлень про зниклих.
СТУДЕНТИ-ТЕАТРАЛИ — ОРГАНІЗАТОРИ МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ?
На автозаправці на столичному Подолі почалась історія ув’язнення сімох хлопців. Шестеро з них — студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, один — випускник. Усі поверталися вранці до свого гуртожитку з Майдану. Йшли у касках. Коли вони проходили повз автозаправку на перетині вулиць Глибочицька та Нижній Вал, їх наздогнало шість машин таксі. Рух хлопців та автівок дуже добре видно на камерах спостереження з автозаправки: з машин вибігають невідомі, хопають студентів, б’ють та саджають в автівки. Лише за кілька годин друзі знаходять зниклих товаришів — у Дніпровському райвідділі міліції. Чому їх з Подолу привезли саме туди, міліція не змогла пояснити. На той час один з затриманих потребував медичної допомоги. Зі слів знайомої хлопців Наталі Погудіної, до міліції «швидку» викликали кілька разів, але лікарі ніби говорили, що хлопець не потребує госпіталізації. Тривалий час до студентів не допускали й адвокатів. Під стіни райвідділку приїхало багато студентів, викладачі, народні депутати. Вдень був відпущений лише один з сімох — Остап Вакулюк. Але нині той під слідством. Усіх інших — другокурсника Олександра Шкрабака, третьокурсників Андрія Котляра та Ковальова Вадима (саме останнього було сильно побито), четвертокурсника Юрія Хробуста та випускника Андрія Іванюка — ввечері 21 січня перевели до ізолятора тимчасового утримання. Їм пред’явлена підозра за статтею 294 Кримінального кодексу України «Масові заходи». Згідно з нею максимальний строк ув’язнення — 15 років.
«Коли у понеділок ми були у слідчих, зрозуміли одну річ: до 17.00 хлопців готові були випустити, — говорить народний депутат, голова парламентського комітету з питань освіти Лілія ГРИНЕВИЧ. — Студенти мали статус «учасника слідчих дій». Вони повністю йшли на зустріч слідству. Наприклад, віддали свій одяг, аби зробити експертизу на предмет наявності на ньому вибухонебезпечних речовин. Але о 17.00 різко змінилась ситуація. Оскільки ми зрозуміли, що так на слідчих повпливала прокуратура, ми з депутатами поїхали до прокурора Києва. Жодних інших доказів, крім того, що у хлопців були шоломи, і то не в усіх, проти них немає. Якщо узагальнити нашу розмову, то він говорив: бачите, військовий час. Ми апелювали, що це студенти, що проти них немає доказів, що вони йдуть назустріч слідству. Але це не допомогло. Тож можна узагальнити, що влада силами правоохоронних органів і прокуратури згинає усіх, кого може».
«При цьому працівники правоохоронних органів потрактували, що поки вони не перевірять відеозаписи і не переконаються, що хлопці на відео не записані, що вони не кидали коктейлі Молотова і каміння, то затриманих не звільнять», — сказав інший народний депутат Олег Канівець, який учора разом з Богданом Бенюком і Лілією Гриневич був у відділку міліції та в прокуратурі.
Дмитро Гадомський, адвокат трьох студентів, пропонує представити молодь творчого вузу. А далі читає з «офіційного папірця»: «Вони та ще невстановлені слідством особи організували натовп для вчинення масових заворушень». «При чому зробили вони це за три з половиною години, — зазначає він. — Перед правопорушенням приготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції. А саме бронежилети. І це при тому, що у них були вилучені лише куртки та реглани, шоломи та шапки, захисні щитки. Сім осіб намагалися вчинити насильство над працівниками правоохоронних органів шляхом нападу та завдавання ударів кийками, палками, розпиленням слізогінного газу. Й останній абзац: «у ході протиправних дій під час затримання хлопці завдали побої та тілесні ушкодження працівникам міліції різної ступені тяжкості». При цьому не варто забувати, що студентів захоплювали шість автомобілів, у кожному було по чотири людини. 24 людини захоплювали сімох студентів! Можна тільки уявити, як треба відбиватися аби покалічити 24 працівників міліції».
«ПРЕЗИДЕНТ, ЗДАЄТЬСЯ, ЩОСЬ ЗНОВУ ПЕРЕПЛУТАВ...»
Один з затриманих — Андрій Іванюк — оголосив сухе голодування. Хлопець попросив доєднатися до акцій на підтримку студентів театрального вузу хлопців і дівчат різних навчальних закладів — і українських, і закордонних.
Студентів театрального підтримують не лише однокурсники, а й викладачі. Зокрема, кінорежисер Михайло Ільєнко понеділок провів під райвідділком міліції. «Ці дні з 1994 року найтяжчі. Таке враження, що це сон. Звичайно, на Майдані я зустрічав студентів, коли приходив і вдень, і вночі. І кожного разу їх руки були зайняти відеокамерами, фотоапаратами, звуковою апаратурою. Вони хотіли відчути цю трагедію, драму, яка зависла над нами. Романтичні хлопці — дуже зручна здобич», — говорить він.
Підтримує хлопців й заслужена артистка України Ада Роговцева. Вона говорить: «Навіть якщо вони були на Майдані, на Грушевського, вони не у чому не винні, їм треба знати, що відбувається в країні. Якби мій онук там став, я б стала поруч». Майстри згадують, що за тридцять п’ять років, у кіно за політичну діяльність була осуджена лише одна людина — Сергій Параджанов. Але й тому влада придумала статтю.
«Президент, здається, щось знову переплутав. Генофонд з геноцидом, — говорить батько Андрія Котляра Володимир Котляр. — Я хотів би, аби Президент визначився, з ким він хоче будувати країну: з так званими «тітушками» або з тими, кого він саджає у в’язницю?»
«Віддайте нам дітей. До кого мені звертатися? Візьміть нас, — говорить зі сльозами мати Юрія Хробуста. — Поверніться до нас обличчям, ми ж живі люди!»
На середу, 22 січня, на 12.00 годину було призначено судові засідання щодо обрання міри запобіжного заходу трьом хлопцям у різних районах Києва. Нині ніхто з друзів, викладачів, батьків не вірить у те, що суд в Україні буде справедливим.
Студенти Театрального університету побоюються і подальших затримань. З пресою не спілкується єдиний відпущений Остап Вакулюк. У Студенській координаційній раді говорять, що 22 січня невідомі намагалися затримати ще одного студента. Хлопець повертався додому на таксі, на виїзді за місто авто зупинили співробітники ДАІ і почали вимагати в нього документи. «Коли з’ясувалося, що він студент університету ім. Карпенка-Карого, його спробували затримати, почали бити, він фактично тікав полями», — говорять у Студентській спілці.
ЗАТРИМАЛИ... БО «СХОЖИЙ НА КОГОСЬ, ХТО БУВ У ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЧАСТИНІ МІСТА»
«Забарюють випадкових людей, — каже народний депутат Петро Петренко. — Наприклад, на Залізничному вокзалі просто у потязі Київ — Запоріжжя проводили затримання. Спочатку вимкнули світло у потязі, до нього забігла група у цивільному одязі. Побили усіх, хто був у одному з купе, і витягли на вулицю одного з громадян — Олександра Ярмоленка. Ми його знайшли у Дарницькому райвідділку міліції. На запитання: «Чому хлопця затримали?», мали відповідь, що той схожий на когось, хто був у центральній частині міста. Тож людей в Україні фактично викрадають. Їм не пред’являють підозри, тримають у відділках. До них не пускають ані рідних, ані адвокатів».
Повідомлення про затриманих або тих, кого шукають родичі та близькі весь час надходять. Нині відомо, що побиті та затримані ще троє хлопців: культуролог, музикант, організатор фестивалю провінційного кіно «КУ-КУ-ЛЯ» 28-річний Дмитро Москалець, 25-річний письменник Юхим Дишкант та молодший науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій 29-річний Артур Ковальчук. Вони також 20 січня вранці поверталися пішки додому з Майдану. Як розказують їх друзі, поблизу меморіалу Голодомору до них підійшли 10—15 «тітушок», взяли їх у кільце і почали бити. «Тітушки» зламали носа Артуру Ковальчуку, ще двоє мітингувальників мають синці та забої. Після цього нападники заявили, що «викликають міліцію». Але на місце події прибув «Беркут». Артура доправили згодом до Лікарні швидкої допомоги, а Дмитра та Юхима в ізолятор тимчасового утримання на Косогірному, 7. Хлопцям інкримінують порушення статей 293, 294, 295 КК України щодо організації масових заворушень. Одному з них 21 січня вночі суддя Дарницького суду Києва Наталя Кириченко (засідання почалось о 21.00) обрала міру запобіжного заходу: Юхиму Дишканту — два місяці за гратами.
Те, що людей затримують, а часто викрадають поранених з лікарень, підтверджують слова громадського активіста Ігоря Луценка. Коли вранці 21 січня той привіз до шпиталю пораненого львів’янина Юрія Вербицького, їх обох невідомі люди силою забрали з Олександрівської лікарні. Як потім з’ясувалося, вивезли за Київ, били, допитували. «Мета тих людей — фізично вплинути на нас перед тим, як віддати міліції. Вони щиро переконані, що люди на Майдані потребують покарання», — сказав Луценко, перебуваючи у лікарні. Активіст переконаний, що така схема діє у багатьох лікарнях Києва. Часто міліція чергує разом з медиками — забирає усіх, хто звертається для лікування рваних травм, травм очей, мовляв, ті точно беруть участь у подіях на Грушевського. І якщо рідні знайшли Ігоря Луценка в ніч на 22 січня, то ще про Юрія Вербицького, якого дуже жорстоко били, нічого не було на той час відомо.
Тим часом за даними Міністерства внутрішніх справ України до органів доставлено п’ятдесят «активних учасників подій на Грушевського, 34 з них — процесуально затримано».
«День» стежитиме за розвитком подій.
