Коли те, що так довго захищає громадськість, поволі вдається відвоювати у судах, виникає інше питання — а що далі з цим робити. «День» уже писав про громадськістю Гостинний двір, який вдалося відстояти, буферну зону Софії Київської, на черзі — Біличанський ліс. Нарешті його захисники дочекалися указу в.о. президента Олександра Турчинова про приєднання лісу до Національного природного парку «Голосіївський». Для ласого зеленого шматочка це — своєрідний статус недоторканності. Але що робити з тими ділянками, які вже незаконно роздали ще п’ять чи шість років тому, а власники почали щось тут зводити, як бути з висоткою біля річки Нивка, що вважається серцем Біличанського лісу, куди її подіти?
Попереду захисників лісу чекає ще непроста робота. І в принципі вони до цього вже готові. Андрій Скіпальський, один із активістів, що впродовж багатьох років відстоював збереження унікального лісу, розповідає, що Коцюбинська селищна рада, що претендувала на територію зеленої зони, роздала сотні земельних ділянок під забудову, а нині збирає підписи власників цих ділянок, щоб звертатися до суду та оскаржувати президентський указ. Андрій жартом каже, що тепер захисникам простіше, бо юридично закон — на їхньому боці. Але нервів та сил ще доведеться прикласти до фінальної крапки.
П’ЯТЬ РОКІВ ЧЕКАЛИ АКТИВІСТИ НА ПІДПИСАННЯ УКАЗУ. ЧОТИРИ ТИСЯЧІ ГЕКТАРІВ ЛІСУ ЗА ЦЕЙ ЧАС БУЛО РОЗДАНО ПІД ЗАБУДОВУ
Почалася боротьба за зелені легені столиці ще 2007 року. Вероніка Агеєва, яка живе на масиві Новобіличі, що неподалік від лісу, розповідає, що коли розпочалося будівництво дороги Ірпінь — Київ, мешканці масиву зрозуміли: зелену оазу треба відстоювати та рятувати. Тоді ж створили Громадський комітет за збереження Біличанського лісу, який очолює пані Вероніка. Тоді ж написали до очільників Києва та уряду звернення з вимогою надати природному комплексу природоохоронний статус. Такий указ навіть з’явився ще 2012 року, його затвердили і в Міністерстві екології та природних ресурсів, лишалося, щоб підписав президент. На той час — Віктор Янукович. Приблизно рік указ «блукав» коридорами Адміністрації президента, але до підпису справа так і не дійшла. Весь цей час активісти виходили на вулиці з акціями протесту. Були з пікетом і біля Міністерства екології та природних ресурсів, вже коли його очолив Андрій Мохник. І нарешті — перемога.
Боротьба за зелену оазу одночасно викривала і земельну аферу, яку хотіли провернути місцеві чиновники, зокрема депутати Коцюбинської селищної ради. Резонансу справа набула 2009 року, коли був перший розподіл київської землі та Біличанського лісу. Як розповідає Андрій Скіпальський, 400 земельних ділянок Коцюбинська селищна рада видала на підставних осіб з інших областей. Нібито селищу замало території, тому розширити свої кордони збиралися саме за рахунок лісового масиву. А хотіли приєднати селищні депутати чотири з половиною тисячі зелених гектарів.
«Через підставних осіб ділянки було перепродано другим-третім особам, це ускладнило боротьбу за ліс. Ще сто ділянок під забудову отримали депутати смт. Коцюбинське, — розповідає Скіпальський. — Коли були громадські слухання, то 300 осіб проголосували, щоб маленьке селище було розширено, звісно, за цим стояла Ірпінська обласна адміністрація, там гарно прижилися забудовники та комбінатори, які ділять київські ліси. Ми програли справу у судах перших двох інстанцій. Єдиним світлим моментом було рішення 2012 року Апеляційного суду, який умовно не дозволив Коцюбинському розширюватися. Але Вищий адміністративний суд скасував це рішення. Юридично справу було заведено у глухий кут. Тому активісти мали лише одне рішення — створити тут національний парк, приєднавши його до Голосіївського національного природного парку», — підсумовує Андрій Скіпальський.
Тепер шість із половиною гектарів Біличанського лісу мають приєднатися до меж НПП «Голосіївський», разом із заплавою річок Нивка і Любка та водоохоронною зоною включно. Активісти кажуть, що без Майдану цього указу і досі б не було. У ньому йдеться, що протягом 2015-2016 років треба підготувати всю необхідну документацію для об’єднання двох природних комплексів. Але таке затягування у часі бентежить активістів, бо, приміром, на зміну документів про розширення меж Голосіївського парку передбачено аж півроку. Невже стільки часу треба, щоб переписати лише один документ? А саме об’єднання зелених зон планується аж через три роки. Схоже, що комусь все-таки хочеться привласнити ласу територію будь-якою ціною.
Щоб тримати ситуацію під контролем, активісти планують створити громадську наглядову раду, яка буде стежити за процесом об’єднанням Голосієво із Біличанським лісом.
СИЛІКОНОВА ДОЛИНА ПО-УКРАЇНСЬКИ У... БІЛИЧАНСЬКОМУ ЛІСІ
Вероніка Агеєва додає, що проблемною залишається заплава річки Нивка: «Це окраса та серце лісу, сюди приходять звірі на водопій, завдяки річці підтримується гідрологія грунтів. Але у 1990-х роках цю територію було передано Інститутові рибного господарства. Останнім часом інститут не так дбає про водойму, як шкодить. Спочатку вирубували березовий гай, нині добудовується висотка, десь поверхів на 25, ще 16 лісових гектарів знищується, ця територію зараз опустелено, і ми це оцінюємо як екоцид. Ми довго намагалися з’ясувати, хто за цим стоїть, неодноразово зверталися до правоохоронних органів, КМДА, але від нас приховували, хто це чинить. Під час одного з наших рейдів ми знайшли схему котеджного містечка, замовником якого є Інститут рибного господарства. КМДА виділила ще п’ять гектарів для садового кооперативу, членами якого є самі працівники Інституту, але на щастя, тут ще нічого не почалося».
Активістка жалкує, що через такі дії було знищено унікальні для природи місця, якщо колись тут росли лісові орхідеї, що для України рідкість, тепер цієї місцини не існує. «Керівники Інституту відмахуються від відповідей, кажуть, що не знають, що там відбувається. На жаль, усі ці процеси у заплавах річки тривають, а правоохоронні органи неактивні у цьому питанні», — бідкається захисниця. І розповідає, що 2012 року з’явилася ще одна проблема: на противагу пропозиції від громади перетворити Біличанський ліс у національний парк з’явився інший проект — будівництво технополісу «Біонік-хілл». На території колишніх військових складів, що прилягає до лісу, комусь закортіло побудувати науково-технічний центр у комплексі із житловим та виробничим масивом на 35 тисяч осіб. Експерти назвали цю задумку українською силіконовою долиною. Але ж за державні кошти планувалося прокласти через ліс дорогу, ясна річ, для цього довелося б вирубати і сотні дерев.
Київські народні депутати тоді обіцяли екологам, що якщо доведеться вирубувати ліс задля прокладання дороги, то будуть вибирати території, де висадять таку ж кількість дерев — для збереження екорівноваги. І пояснювали, що скрізь у світі, де будували схожі технопарки у зелених зонах, були проблеми з екологічними організаціями та громадськістю, і саме таким чином вирішувались проблеми. Але згодом Київрада перестала функціонувати, тому це питання зависло у повітрі.
Але столичні депутати встигли одобрити забудову 147 гектарів цінного лісу технополісом «Біонік-хілл». Ніхто не зважав на те, якої шкоди завдасть таке будівництво для природного комплексу. Бо рекламували більше унікальне розташування майбутнього масиву по сусідству з лісом. За словами Вероніки Агеєвої, оскільки раніше це була військова територія, вона вважалась забороненою зоною, і нині природу тут збережено якнайкраще. Активісти, звісно ж, втрутилися у цей процес, звернулися до судів, щоб не допустити появи технополісу посеред зеленої зони. Зараз цю справу ще розглядають.
Якщо буде потреба, активісти готові виходити на акції протесту знову і знову. До речі, майже усі заходи захисники Біличанського лісу аргументували тим, що надто цінний він для Києва. І втратити його жодним чином не можна. Саме завдяки йому частково було зупинено хвилю радіації, що йшла на столицю після аварії на ЧАЕС. А за результатами дослідження Інституту ботаніки НАН України, цей лісовий масив є одним з найважливіших рекреаційних ресурсів для Київської області.
