Вона народилася в Баку, в звичайній радянській родині. Жити було складно, як і більшості родинам у період розпаду Радянського Союзу. 1989 року в її рідному місті розгорівся вірмено-азербайджанський конфлікт. Залишатися в Баку було небезпечно, тому родина змушена була переїхати в іншу країну. Тоді маленька Юлія навіть не здогадувалася, що через 25 років їй доведеться знову втікати від людської жорстокості, але вже в Україні...
Коли війна постукала в її двері, Юлія Шихатов-Саркісова не злякалася. Вона взяла найнеобхідніше і разом з найріднішими людьми вирушила до Вінниці. Вона не розглядала Вінницю як короткотермінову перспективу, але й не поспішала розпаковувати речі. Війна навчила дівчину не «обростати» побутовими благами, а радіти життю навіть у найскрутніші моменти.
«Ми виїхали з Баку і оселилися в Донецьку, батьки знайшли роботу, я пішла у школу, — пригадує Юлія. — Але минулого року довелося втікати знову. Та цього разу було простіше адаптуватися до нового місця, бо робили це не вперше. Ми вже знали, що життя можна розпочати спочатку. І розглядали це як шанс знайти нові можливості для свого розвитку. Життя дарує випробування не даремно. Кажуть, один бачить у калюжі болото, а інший — зорі. Це правда. Той, хто тримається за матеріальні речі, блага, комфорт — щасливим не буде. Якщо людина має гроші, їх треба вкладати у знання, враження, емоції, гарні спогади — у все те, що ніхто не зможе в тебе забрати».
У Донецьку Юлія встигла збудувати кар’єру, розпочати власну справу і досягти успіху. Тривалий час вона працювала графічним дизайнером, мала потужну клієнтську базу і навіть учнів, яким передавала свої знання. Окрім цього, захоплювалася мистецтвом і різними техніками hand-made. Вона малює, ліпить з глини, в’яже, займається валянням тощо. Та, залишаючи Донецьк, Юля взяла з собою лише речі першої необхідності і... комп’ютер.
«Моє головне досягнення в житті — я не залежу від обставин. Маючи клієнтську базу, можу працювати у будь-якому куточку світу, де є вільний доступ до Інтернету, — зізнається дівчина. — Приїхавши у Вінницю, спершу працювала фрілансером. А потім вирішила звернутися до Центру зайнятості. Тоді мені й на думку не спадало, що хтось чимось може допомогти. Помилялася».
У Центрі зайнятості Юлія відвідувала всі семінари, які допомагають розпочати власну справу. Потім познайомилася з активістами громадської організації «Джерело надії», яка надавала гранти для втілення креативних бізнес-ідей безробітним переселенцям. Дівчина розуміла, що стаціонарної роботи їй не знайти, а тому разом з чоловіком створили свій бізнес-проект, виграли грант і відкрили он-лайн курси для людей з усіх куточків світу. Зараз вебінари їхньої «Skill-school» відвідують люди різного віку і національностей. Окрім цього, Юлія на волонтерських засадах працює арт-терапевтом у громадській організації «Джерело надії» і за принципом «рівний — рівному» проводить тренінги для безробітних переселенців.
«Якщо життя змінюється і ти встигаєш за цими змінами, готовий адекватно сприйняти події довкола себе, то в результаті негатив зникає, — каже дівчина. — Треба робити те, що можеш, не бути байдужим і злим. І тоді доля обов’язково тобі усміхнеться!»
