Політика Сталіна і Гітлера в 1939—1941 роках має між собою значно більше схожості, ніж відмінності. Обох політиків може бути з цілковитими підставами названо агресорами і провокаторами Другої світової війни і винними в злочинах проти людства.
Радянсько-німецький пакт про ненапад відкрив шлях до початку Другої світової війни. Коли він підписувався, обидва диктатори вже знали, що найближчими днями відбудеться німецький напад на Польщу, що неминуче призведе до світової війни. Секретні додаткові протоколи до пакту Молотова-Ріббентропа і до радянсько-німецького договору про дружбу і кордон зафіксували поділ Східної Європи між СРСР і Німеччиною. В рамках реалізації цих домовленостей Радянський Союз окупував і анексував Східну Польщу (для цієї мети довелося вести бойові дії проти польської армії, хоча й обмеженого масштабу), а також Литву, Латвію, Естонію, Бессарабію і Північну Буковину. Дії СРСР щодо цих територій нічим не відрізнялися від дій Німеччини, яка здійснила аншлюс Австрії 1938 року, мирну окупацію Чехословаччини 1939 року і Данії 1940 року. Ці дії після війни було визнано злочинними Нюрнберзьким трибуналом. Такими ж злочинними мають бути визнані і дії Радянського Союзу щодо вказаних країн і територій.
Чимало російських істориків і політиків стверджують, наприклад, що відносно країн Балтії не слід застосовувати термін «окупація» (якої не було), натомість застосуємо термін «анексія» (яка була). Тим часом жодна анексія, якщо розуміти під нею незаконне приєднання даної території до тієї чи іншої держави, неможлива без попередньої окупації, якщо розуміти під окупацією незаконне зайняття тієї чи іншої території озброєною силою. І термін «окупація» використовується не лише в значенні тимчасового зайняття території в ході бойових дій, але й будь-якого незаконного зайняття й утримання території за допомогою військової сили. Термін «окупація» в цьому значенні найчастіше й використовується для опису радянських і німецьких захоплень у ході Другої світової війни. Річ у тім, що термін «окупація» у всіх європейських мовах має стійку негативну конотацію, тоді як термін «анексія», що означає незаконне приєднання територій у німецькій, французькій і російській мовах, в англійській мові означає будь-яке приєднання території — як законне, так і незаконне.
Радянський напад на Фінляндію здійснено подібно до німецького нападу на Польщу, а провокація в Майнілі, що слугувала приводом для радянського нападу, повторює провокацію в Глейвіці, використану для німецького нападу. Тому, як і агресія проти Польщі, агресія проти Фінляндії має бути засуджена як тяжкий злочин проти міжнародного миру і безпеки.
Велика Вітчизняна війна стала зіткненням між Сталіним і Гітлером за гегемонію в Європі. Гітлер не довіряв Сталіну і не сумнівався, що рано чи пізно той нападе на нього. Сталін не довіряв Гітлеру і не сумнівався, що рано чи пізно Німеччина нападе на СРСР. Уся справа була в термінах. Сталін уперше планував здійснити напад на Німеччину ще влітку 1940 року, після початку німецького наступу у Франції, коли, як вважав Сталін, вермахт зав’язне на «лінії Мажино», як Червона Армія зав’язла на лінії Маннергейма. Ще наприкінці лютого 1940 року радянський флот отримав директиву вважати головним імовірним противником Німеччину та її союзників, війська, що звільнилися після завершення Зимової війни, було здебільшого перекинуто до західних кордонів, а термін демобілізації призваних на війну з Фінляндією було відсунуто до 1 липня 1940 року. В рамках підготовки нападу на Німеччину було здійснено розстріл польських військових і цивільних осіб загальною чисельністю до 25 тис. осіб у Катині й інших місцях. Рішення про нього було прийнято Політбюро 5 березня, а здійснено у квітні і першій половині травня 1940 року. Адже у разі війни з Німеччиною польський уряд у вигнанні став би радянським союзником, і йому довелося б передати польських офіцерів і цивільних полонених, чого Сталін не хотів і вирішив їх розстріляти. Адже вони створили б післявоєнну Польщу, незалежну від СРСР. Катинь — тяжкий злочин проти людства. І правду про ці злочини необхідно доносити до російського народу, оскільки це єдиний спосіб позбавити його від імперського комплексу. Цей комплекс примушує його виправдовувати будь-які злочини влади, якщо вони спрямовані на розширення імперії, на кшталт нинішньої агресії проти України і воєнної авантюри в Сирії.
Швидкий крах французького опору змусив Сталіна перенести напад на Німеччину на 1941 рік. Останню спробу домовитися було зроблено під час візиту Молотова до Берліна в листопаді 1940 року. Гітлер готовий був надати Сталіну Іран і Британську Індію після перемоги над Британською імперією, причому не вимагав від СРСР вступу у війну. Якби Сталін цю пропозицію прийняв, то Гітлер, можливо, 1941 року не напав би на СРСР, а спробував би досягти успіхів у боротьбі з Англією в басейні Середземного моря. Але Сталін вустами Молотова зажадав передачі в його сферу впливу Фінляндії, Болгарії і Туреччини. Це було неприйнятно для Гітлера. В цьому випадку СРСР міг створити єдиний фронт із Грецією, з двох сторін ударити по Румунії, де була життєво необхідна Німеччині нафта, а з Фінляндії загрожувати постачанням залізної руди зі Швеції. Після провалу берлінських переговорів сторони почали готуватися до нападу одна на одну. Гітлер 19 грудня 1940 року підписав план «Барбаросса», який передбачав термін нападу на СРСР 15 травня 1941 року, перенесений на 22 червня. 30 травня Гітлер говорив німецькому дипломату Вальтеру Хевелю: «Барбаросса» є ризиком, як і все, якщо вона не вдасться, то все так чи інакше пропало. Але коли б вона вдалася, то створилася б ситуація, яка, ймовірно, змусила б Англію до миру».
У свою чергу, на плані розгортання Червоної Армії на Заході від 11 березня 1941 року збереглася резолюція заступника начальника Генштабу Миколи Ватутіна: «Наступ розпочати 12 червня». Але коли в середині травня в Генштабі було складено план превентивного удару, його реалізація планувалася вже в липні. З цією метою 4 червня Політбюро вирішило до 1 липня сформувати польську дивізію Червоної Армії. Різниця була лише в тому, що Сталін чекав нападу Гітлера 1942-го, вважаючи, що раніше він висадиться в Англії, а Гітлер допускав радянський напад і 1941-го. Вермахт же наголову перевершував Червону Армію. І німецький напад став катастрофою для СРСР, що, втім, не запобігло загальній поразці Німеччини, оскільки на боці СРСР були Америка і Британська Америка. Найстрашніший же злочин Сталіна перед народами СРСР — це понад 40 млн загиблих у війні радянських громадян. Якби він 1939-го погодився створити антигітлерівський фронт із Польщею і західними державами, Другої світової війни взагалі б не було.
