«Ситуацію взято під контроль», «більше такого не повториться», «протести пішли на спад...» — подібні заяви лунали від нинішньої влади після нещодавніх сепаратистських протестів у південно-східних регіонах України. Так, Служба безпеки затримала низку лідерів місцевих проросійських рухів, більш того, викрила і затримала представників російських спецслужб, які діяли на нашій території. Посилило свою діяльність і Міністерство внутрішніх справ. ГПУ порушила численні кримінальні справи.
Проте недільні події в Донецьку, Луганську та Харкові продемонстрували, що ситуація далеко не під контролем. Прогнози експертів про подальші зусилля росіян дестабілізувати схід України збулися. У Донецьку захопили облдержадміністрацію та обласну раду, в Луганську — обласне управління Служби безпеки, в Харкові — облдержадміністрацію. І якщо на вчорашній день у Харкові більш-менш вдалося взяти під контроль ОДА, то в Донецьку і Луганську ситуація погіршилася.
«Другий раз на одні й ті самі граблі. Треба постаратися. Дуже сильно, — пише у себе на сторінці у «Фейсбук» адмірал, екс-перший заступник начальника Генштабу України Ігор Кабаненко. — Але шанс ще є. Раджу взяти спеціальні книжки і згадати про три етапи силового конфлікту. На сході перейшли в другий. Упустять момент — буде третій. У третьому в сучасній історії без зброї та жертв ніколи не повертали ситуацію в більш-менш вихідну. Ніколи».
Дії київської влади поки виглядають як правильна констатація ситуації. В. о. президента України та голови Верховної Ради Олександр Турчинов заявив учора, що події 6 квітня — це «друга хвиля спецоперації Росії з дестабілізації ситуації в Україні».
«Було створено антикризовий штаб проти тих, хто взяв у руки зброю, здійснюватимуться антитерористичні заходи... Відповідно до українського законодавства, буде порушено питання про заборону діяльності політичних партій та громадських організацій, які стоять на позиціях сепаратизму і працюють на країну-агресора, проти власної держави та її народу», — сказав Турчинов.
Є ще одна проблема. Сьогодні для реалізації «російського сценарію» у східних та південних областях Україні є хороше підґрунтя. Із суспільством на цих територіях протягом багатьох років ніхто не працював. Людей лише використовували, зокрема, у передвиборчих технологіях, спекулюючи на їхніх почуттях та притаманних їм старих міфах.
ДОНЕЦЬК. 7 КВІТНЯ 2014 РОКУ. ПОКРИШКИ, КОЛЮЧИЙ ДРІТ, ЛЮДИ В МАСКАХ І ТРИКОЛОРИ
Навіть більше, суспільство продовжували інфікувати. Такі як Корнілов чи Колесніченко не «злазили» з екранів телевізорів і мали простір для своїх статей і блогів на газетних площах та в інтернет-просторі. Це до відповідальності журналістів у тому числі. Сьогодні, коли «справу зроблено», ті ж Корнілов та Колесніченко кудись поділися, бо розпочався наступний етап реалізації російських планів.
Втім, і суспільство, хай би в яких складних умовах воно перебувало (слабкість влади в Києві, російська пропаганда, тяжіння радянської ідеології...), має зробити крок уперед. Для саморозвитку сьогодні є багато умов, інформації, людей, які думають інакше. Потрібні зусилля.
«ДЛЯ КЕРІВНИЦТВА РОСІЇ ПЛАНОМ-МАКСИМУМ МОЖЕ НАВІТЬ БУТИ БАЖАННЯ ПОВЕРНЕННЯ ДО КОРДОНІВ 1939 РОКУ»
Ігор СМЕШКО, екс-голова Служби безпеки України:
— Причини загострення ситуації у східних областях України мають як свої внутрішні, так і зовнішні причини. Перші полягають у слабкості центральної влади в Києві, її очевидної непопулярності в цих регіонах, які ніколи не вважали нинішній владний «тріумвірат» із лідерством «Батьківщини» — «своїм». Тим більше, що перебування «Батьківщини» при владі в 2005—2010 роках не принесло в ці регіони ані перемог у боротьбі з корупцією, ані відчутного поліпшення життя, ані справжньої демократії.
Не кажучи вже про партію «Свобода», яка також замість ґрунтовного плану боротьби з корупцією та злочинністю, від яких однаково потерпають і захід, і схід і що теоретично могло б забезпечити їй популярність там, зробила наголос на питанні мови, яка наразі не була очевидним пріоритетом для більшості мешканців східних регіонів.
На побутовому рівні спрацьовує навіть принцип: краще зрозумілий «свій», нехай він і пройдисвіт чи злодій, аніж непередбачуваний «чужий», який нічим поки не довів, що він менш корумпований та більш демократичний. Але тільки прийшов до влади — одразу починає не з боротьби зі злочинністю, а з «утискання» звичних поки що для більшості населення — мови та стереотипів, у поглядах на минуле.
ДОНЕЦЬК. 6 КВІТНЯ 2014 РОКУ. БУДІВЛЮ ОДА ОХОРОНЯЛИ ПРАВООХОРОНЦІ, ВХОДИ ДО НЕЇ ПЕРЕКРИЛИ ВАНТАЖІВКАМИ КРАЗ. УТІМ, РАДИКАЛИ ЧЕРЕЗ ЧОРНИЙ ВХІД УВІРВАЛИСЯ ВСЕРЕДИНУ. ВІДБУЛАСЯ СУТИЧКА З ПРАВООХОРОНЦЯМИ, ЯКІ СТОЯЛИ НА ГОЛОВНОМУ ВХОДІ, МІЛІЦІОНЕРІВ ОБЗИВАЛИ «БАНДЕРІВЦЯМИ», У НИХ ЛЕТІЛО КАМІННЯ, ХТОСЬ КИНУВ ВИБУХОВИЙ ПАКЕТ...
Якщо все це помножити на фатальні прорахунки з кадровими призначеннями в силовому секторі держави, браку професіоналізму, вольових якостей та невміння оперативно реагувати на упередження подій з боку новопризначених керівників спецслужб — то мусимо констатувати, що місцеві авторитарні «еліти» сходу вже оговтались від першого шоку зміни влади в Києві. Як свідчать останні події, вони, очевидно, вже активно долучилися до сепаратистських акцій, які плануються і оркеструються з-за кордону. Навіть кількатисячні акції протесту потрібно фінансувати, координувати їхню діяльність на місці й десь розміщувати їхніх учасників...
Тут і виходять на поверхню зовнішні причини. Для нинішнього керівництва Російської Федерації можливим планом-максимум може бути навіть бажання повернутися до кордонів 1939 року. Спонукає до цього вражаюче квола готовність до опору, причому особливо з боку нової влади. Фактором же стримування виступає поки що лише готовність до опору більшості населення України. Та коли влада й надалі проводитиме політику «неспротиву», то «кримський сценарій» обов’язково буде провокуватися нею і до поширення на континентальну Україну.
Влада говорить тільки те, що їй кладуть на стіл відповідні керівники спецслужб та правоохоронних органів. Що стосується подій, пов’язаних із агресією Росі], це повинні робити, у першу чергу, керівники двох розвідувальних органів України: СЗР та ГУР МО. Коментарі з боку керівника МВС, стосовно «фінансування протестних заходів Путіним та Януковичем» не витримують критики. У МВС немає своєї зовнішньої розвідки та можливостей перевірки інформації про першоджерело фінансування із-за кордону. Справа міліції перекривати кінцеві джерела фінансування на території України на підставі відповідної сигнальної інформації від розвідки...
С другого боку, керівники СЗР та ГУР МО ще жодного разу не звітували, навіть про плани, наміри та засоби угруповань, які розгорнуті на північно-східних кордонах України. Їхні американські колеги, принаймні уже двічі, прилюдно, робили заяви про ситуацію на наших кордонах у Конгресі США. Складається враження, що це питання більш хвилює усіх, крім наших відповідних керівників розвідок. Або, вони не здатні організувати відповідну роботу, в умовах агресії проти держави, та ще й досі так і не змогли почистити свої служби від «п’ятої колони». Або, не мають певних вольових та професійних якостей, щоб займатися цією роботою, в екстремальних умовах. Як, наслідок — фактично дезінформують вище керівництво держави про успіхи в своїй роботі, що спростовується подіями у реальному житті.
Без підтримки місцевої еліти подібні протестні акції були б неможливі.
«ТЕ, ЩО МИ БАЧИМО СЬОГОДНІ, — РЕПЕТИЦІЯ ОРКЕСТРУ, СПРАВЖНІЙ ВИБУХ ПЛАНУЄТЬСЯ ДО 9 ТРАВНЯ»
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— Якщо брати найважчий для південного сходу період, коли до влади 2005 року прийшов, на їхню думку, націоналістичний президент Ющенко, не було жодної демонстрації, жодного виступу чи акту протесту. Лише після того, як колишній президент Янукович утік із величезними грошовими ресурсами до Росії, стала фінансуватися активність проросійських сил у Луганську, Донецьку і Харкові. Вочевидь, все це — робота Януковича, якого підтримує Путін.
Путін же формує дугу напруженості від Харкова до Придністров’я, Тирасполя. Він не захоплюватиме нові території, а створюватиме вогнища напруженості, і, як початкуючий піаніст, натискатиме то на Харків, то на Луганськ, то на Донецьк, змушуючи центральну владу кидатися у пошуках способів для заспокоєння ситуації в країні.
Завдання Путіна полягає в тому, щоб, використовуючи структури Партії регіонів, структури підпільних проросійських організацій, які формуються зараз, використовуючи гроші Януковича і московські ресурси, перш за все, силові, створити напруженість. Те, що ми бачимо сьогодні, — репетиція оркестру, справжній вибух планується між 9 і 15 травня.
ДОНЕЦЬК. 5 КВІТНЯ 2014 РОКУ. ГАСЛА ПРОРОСІЙСЬКИХ РАДИКАЛІВ — ПЕРЕДУСІМ МЕСИДЖІ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ІЗ МЕНТАЛЬНІСТЮ «СОВКА»
Вони турбуються про те, щоб дискредитувати центральний уряд України, зробити картинку для своїх пропагандистських каналів — після шаленого успіху мирного захоплення Криму їм потрібно продовження бенкету, продовжувати годувати псевдопатріотів Росії все новими й новими перемогами. Оскільки, перемог в економіці не передбачається, це можна зробити лише за рахунок національних інтересів України. Путін виявився набагато простішим, ніж ми думали — для нього на першому місці сила й нахабство.
Втім, військового вторгнення не буде, як і від’єднання. Після міжнародної реакції Путін не хоче нових неприємностей, але йому дуже важливо показати, що центральний уряд не контролює ситуацію на півдні та сході й тим самим отримати додаткові аргументи у себе в країні — російські ЗМІ регулярно транслюватимуть картинку повсталих Харкова, Донецька й Луганська.
Звичайно, реакція української влади наразі слабка. Не варто забувати, що ще півтора місяці тому наша доблесна міліція, силовики завзято билися з українським народом. Вимагати від них зараз якоїсь серйозної кваліфікації неможливо. Це — майстри корупції, кар’єри, тонкі знавці економічної кон’юнктури свого району, умільці вибивати потрібні свідчення, а не професіонали. Правоохоронні органи в процесі реабілітації, тому така низька ефективність.
ЛУГАНСЬК
ПОКРИШКИ І ВИБИТЕ СКЛО — НІБИ ЧАСТИНА «ФЛЕШМОБУ» ДЛЯ ЗВІТУ. ПИТАННЯ: ЗВІТУ ПЕРЕД КИМ?
Вечір неділі. Майже безлюдний Луганськ останніми місяцями тільки-но почав прокидатися, люди потихеньку повиходили на вулиці з дітьми, пари, овіяні романтикою, неспішно стали прогулюватися в теплоті паркових алей. Ні для кого не став дивним черговий мітинг проросійських сил із зігнаними на них робітниками місцевих підприємств. Мітинг — то й мітинг. Давно нікому не цікаві гасла з одного слова «Росія!», похмурі обличчя зомбованих бабць і маски на обличчях молодиків, що схожі на вигнаних з першого курсу студентів.
Так само, як і багато-хто, я прогулювався вечірнім Луганськом, аж раптом мою увагу привернув натовп біля СБУ. Знову ж таки — нічого дивного в цьому натовпі не було б (пікети під СБУ — не дивина), але ситуацію від звичайної відрізняли розбиті двері і люди в масках, що розгулювали біля них. Виявляється, СБУ захопили. З невеликим боєм (дев’ять постраждалих з боку охоронців), з киданням яєць і без жодного пострілу. Вдень вхід до установи ще обороняв рідесенький загін охорони, який був поставлений неначе для звіту про те, що оборона була. А ввечері установу було захоплено. І не просто установу — Службу безпеки України.
Користуючись такою неочікуваною можливістю завітати до стін СБУ, я, звичайно, зайшов до цієї «фортеці». Злився з натовпом, почав знімати, питати — для чого все це? Відповідь: «Для того, щоб звільнити шістьох наших братів!» Яких? З прізвищами у визволителів виявилася проблема. Ніхто не знав, кого саме вони прийшли визволяти. — Може, Клінчаєва? — питаю. — Ні! Той нехай сидить! — каже мені жіночка. Посідали на дивани, принесли воду, пиво, бутерброди. На чолі дивана сів дядько у військовій формі. З ним ще двоє таких само, що позиціонують себе як військові, але чомусь не звикли до шкіряних «бєрців». Кажуть, що всі з Луганська, готуються через дві години до штурму. На цій ноті я про всяк випадок підтягнув до себе вогнегасник. Хтось вкрав у спортзалі СБУ «бітки». Особисто я підняв з полу журнали про Януковича і Лукашенка.
«Який генерал молодець! Наша людина! — каже «дядько», — тільки попросив нічого не чіпати!» Двері до кабінетів зачинені і заставлені столами. Наказ чіткий — нікуди не заходити. Серед тих, хто захопив СБУ, — азербайджанець, який весь час жартує, і коли ми з ним залишились наодинці, відверто сказав, що не розуміє, для чого все це відбувається. «Захопили СБУ», — каже він. Я вказую на зачинені і заставлені столами двері: «А чому тоді двері зачинені? Що ви захопили? Коридори?» Сміється і продовжує жартувати. Відчуття одне — мета захоплення установи більшості з присутніх толком незрозуміла. Загальні фрази, лозунги.
А натомість у дворі СБУ шикувалися ряди новоствореної оборони. З палками і одинокими щитами. Під ранок вхід до СБУ було «по-майданівськи» забарикадовано покришками, як і центральну вулицю міста. Останній факт особливо «порадував» луганчан, створивши вранці в понеділок неймовірні проблеми з рухом.
Над центром Луганська нависла аура дивної вистави. Основна проблема цих захоплень у Луганську в тому, що їх учасники вірять в те, що схід має потужний протестний потенціал. Іншими словами — вони плутають апатичний Луганськ із заполітизованим і небайдужим Києвом. Якщо у Києві захопленням установ ставили за мету паралізувати чинну владу, то на сході покришки і вибите скло — це такий собі «флешмоб» для звіту. Питання — звіту перед ким?
P. S. Нагадаю, 9 березня проросійські мітингувальники серед представників організацій «Луганська гвардія», «Молода гвардія» і громадяни Росії захопили будівлю Луганської ОДА. Після цього біля ОДА вивісили прапор РФ, а губернатора Луганської області Михайла Болотських примусили написати заяву про відставку, від якої останній відмовився, виправдавшись, що написав її під тиском. Після цього 13 березня Служба безпеки України затримала лідера «Луганської гвардії» Олександра Харитонова. Колишній губернатор області Олександр Єфремов, якого багато-хто підозрює у організації сепаратистських акцій в Луганську, розкритикував захоплення установ. Переговори ж офіційної влади з сепаратистами, які захопили будівлю луганської СБУ, на момент написання матеріалу ні до чого не призвели.
Валентин ТОРБА, Луганськ
ДОНЕЦЬК
«ПРОБЛЕМУ ПОТРІБНО ВИРІШУВАТИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ», — СЕРГІЙ ТАРУТА
6 квітня сепаратисти втретє захопили Донецьку облдержадміністрацію, а у ніч на 7 квітня увірвались до Управління СБУ у Донецькій області. Зайняті будівлі обклали барикадами з шин та колючого дроту. Вдень 7 квітня «Народне ополчення Донбасу» повідомило у «Вконтакті»: «З’їзд делегатів від міст Донбасу одностайно проголосував за створення Донецької народної республіки». Сепаратисти засідали у сесійній залі Донецької облради, що знаходиться у будівлі ОДА.
Протестувальники стверджували, мовляв, міліціонери, які охороняли обладміністрацію, перейшли на їхній бік. Прес-служба ГУ МВС України в Донецькій області спростувала це: «Позиція міліції принципова: загарбники повинні покинути будівлю. Ні на чию сторону донецька міліція не переходила, вона — на стороні закону». Прес-служба Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області заявила, що відомості про захоплення Донецької обладміністрації внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань із кваліфікацією по частині 1 статті 294 КК України (масові безладдя), проводиться розслідування.
Голова Донецької ОДА Сергій ТАРУТА написав у своєму Facebook: «У Донецькій, Луганській, Харківській областях реалізується сценарій, спрямований на руйнування миру, соціальну та економічну дестабілізацію. Очевидно, що цю проблему потрібно вирішувати на національному рівні в ході надзвичайного засідання Ради національної безпеки і оборони. Це засідання має пройти в Донецьку».
Зараз у Донецьку спокійно, люди здивовані подіями неділі, більшість не підтримує радикалів. Взагалі, на останніх сепаратистських мітингах активістів збиралось менше, ніж на початку березня — максимум п’ять тисяч людей — утім, діяли вони дуже агресивно. До редакції інтернет-газети «Новини Донбасу» надійшов відкритий лист мешканців області на ім’я в. о. президента України Олександра Турчинова, де люди просять «з’ясувати причини нерішучості, а іноді й повної бездіяльності органів державної влади у вирішенні проблем, що містять небезпеку як для жителів Донецької області, так і для всього українського суспільства... вжити невідкладних заходів щодо забезпечення безпеки жителів Донецької області».
Заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар повідомила у своєму Facebook, що 7 квітня вранці перший віце-прем’єр-міністр України Віталій Ярема вилетів у Донецьк. За даними прес-служби ВО «Батьківщина», у Донецьк збиралася прилетіти Юлія Тимошенко.
Голова правління Донецької обласної організації ВГО «Комітет виборців України» Сергій ТКАЧЕНКО прокоментував ситуацію у регіоні:
«Ми бачимо верхівку айсберга, соту частину того, що є насправді. Сепаратисти — частина системи, яка отримує інструкції з Москви, правоохоронці — частина системи, яка приймає рішення у Києві. Ті, хто виконують інструкції та накази, не завжди знають наміри тих, хто дають розпорядження як із Києва, так і з Москви. Сепаратисти можуть опинитися заручниками ситуації, за потреби, Росія їх просто здасть. Найімовірніше, що наші політики у Києві намагаються грати на цій ситуації, інакше незрозуміло зволікання української влади з наведенням порядку — для цього є всі ресурси, треба лише затримати декілька сотень активістів.
Щодо відходу Донбасу до Росії: будь-яке відділення можливе тільки у мізках. Доки його не відбулось психологічно, інакше не буде. Останні дослідження доводять, що немає більшості, яка б підтримувала ідеї сепаратизму та федералізму, люди хочуть жити у єдиній Україні. Влада має навести порядок на своїй території. Населення може скільки завгодно обурюватися, але активно протистояти озброєним полукримінальним елементам — задача правоохоронців, а не звичайних мешканців Донеччини. Втім, люди мають апелювати до силових структур. Сценаріїв розвитку подій багато. Якщо блокування будівель затягнеться, у Росії з’явиться реальний привід ввести війська. Але про наміри РФ зараз важко казати, все має визначитися найближчим часом».
Марія ПРОКОПЕНКО, Донецьк
ХАРКIВ
ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАМАГАЮТЬСЯ ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНУ, А СЕПАРАТИСТИ НАПАДАЮТЬ НА ЄВРОМАЙДАНІВЦІВ ТА ЗАХОПЛЮЮТЬ ОДА
Вихідні в Харкові виявилися гарячими: після потужного форуму громадських організацій за об’єднання країни, що відбувся в суботу, наступного дня проросійські радикали влаштували масові заворушення, побиття активістів та захоплення ОДА.
«Як нам об’єднати країну?» — розмірковували громадські діячі 5 квітня на всеукраїнському форумі, до якого прибуло понад вісімдесят представників багатьох міст України, здебільшого з півдня та сходу. Жителі Донецька, Харкова, Одеси, Луганська, Києва, Сімферополя та Ужгорода аналізували лінії розколу суспільства на півдні та сході, виражали очікування жителів цих регіонів від нової влади, а також пропонували напрямки розвитку ЗМІ у нових політичних обставинах. Більшість учасників вирішили, що розкол суспільства є цивілізаційним, гострою є необхідність збалансованого подання інформації в ЗМІ, створення нових платформ прямого ефіру та програм, які допомагали б встановити взаєморозуміння. Від влади вимагали рішучого припинення сепаратизму та антикорупційних процесів. На основі результатів обговорень організатор форуму Наталка Зубар запропонувала скласти маніфест Форуму та передати документ представникам влади.
Але вже 6 квітня агресивні проросійські сили влаштували криваві провокації, що привели до подальшого наростання розколу та напруги в суспільстві.
Вдень 6 квітня патріотично налаштовані харків’яни вийшли до пам’ятника Шевченка на мітинг за мир, влаштували рок-концерт силами громадських активістів. Під час мітингу з площі Свободи почали стягуватися угрупування з георгіївськими стрічками та російськими прапорами, які також проводили мітинг у цей час. Євромайданівці під захистом міліції зібрали апаратуру та почали йти до метро. Однак нападникам вдалося заблокувати біля двадцяти учасників концерту, яких прикривали міліціянти. Неподалік від театру ім. Шевченка нетверезі та розлючені люди з криками про «Правий сектор» та «за Беркут» почали бити хлопців з українською символікою. Озвірілий натовп біля двох тисяч осіб, багато з яких були озброєні ножами та палицями, знущався над харків’янами-євромайданівцями під наглядом міліції, яка забрала активістів після катувань. Серед нападників було багато особливо войовничих осіб, які були впевнені, що театр ім. Шевченка — це харківська мерія, і вимагали викликати мера. «Це, очевидно, російські гастролери», — роблять висновки учасники подій, які дорікають на незахищеність мирних городян та бездіяльність міліції.
Депутат облради Іван Варченко повідомив про скасування понеділкового засідання облради. Хоча будівлю ОДА звільнено від сепаратистів, але біля центрального входу продовжують знаходитися проросійські мітингувальники, які блокують вхід до будівлі. На думку депутата, люди, які захопили ОДА, були озброєні та вчинили злочин. «Ми сподіваємося, що правоохоронні структури виконують свої функції та покарають злочинців. Треба відрізняти порушників закону від мирних демонстрантів».
За фактом масових заворушень та побиттям активістів 6 квітня прокуратурою порушено карну справу, винуватцям погрожують позбавлення волі від п’яти до восьми років, проте жодного із нападників досі не заарештовано.
Альона СОКОЛИНСЬКА, Харків
